Вітольд Ґомбрович ідеально підходить до нашого часу і як інтелектуал, який змагається із польською ідентичністю, і як автор, що висміює неправдивість і лицемірство. А сьогодні ми вам розповімо про нове видання «Короткого курсу філософії», проведення якого вимагало в Ґомбровича 6 годин і 15 хвилин. Що, отже, випливає з нового прочитання цього курсу філософії в контексті універсальних цінностей, про які, що б там не було, Ґомбрович писав у зв’язку зі свободою?
Підхід до універсальних, найважливіших тем був, у випадку Ґомбровича, чимось дуже важливим. І це проявлялося в такій сфері, що, власне, універсальності прагне так, як жодна інша. Йдеться, звісно, про філософію. Цей письменник був відомий своїм захопленням філософськими темами, для яких в своїй творчості протягом всього життя він знаходив різноманітне і часто вельми суперечливе втілення. Результатом цього є, зокрема, власне, його «Курс філософії за 6 годин і 15 хвилин», тобто філософський трактат Ґомбровича, який слухачі й читачі зможуть зараз згадати, адже Wydawnictwo Literackie приготувало минулого місяця нове видання цієї публікації.
У розмові з Польським радіо Іренеуш Канія, перекладач і поліглот, автор численних перекладів з кільканадцяти мов, у тому числі автор перекладу, власне, «Курсу філософії за 6 годин і 15 хвилин», в оригіналі написаного французькою мовою, розповів про те, яким викликом для перекладача може бути філософський Вітольд Ґомбрович:
- Ця книжечка була для мене великим задоволенням. Зрештою, я взагалі з великим задоволенням перекладав Ґомбровича, бо що вже й казати, самі банальності – дотепний автор, що дивовижно пише дуже гарним стилем, ясним, точним, таким, власне, дуже французьким. Я настільки розбираюся в філософії, настільки добре мені відома ця проблематика, що я не мав з цим жодних складнощів. А ця річ написана дуже простою мовою – настільки, наскільки це дозволяє матерія. І це досить особливий твір. Він з’явився, по суті, як приватний семінар для двох або трьох осіб, бо там була Ріта Ґомбрович і Домінік де Ру. А також ця книжечка має драматичний характер, що мене дуже зворушив, адже по суті цей приватний семінар для двох близьких собі людей Ґомбрович вів на смертному одрі. За два місяці після цього він помер і, власне кажучи, не завершив цього семінару, бо текст досить різко обривається. Цей драматичний момент також дуже цікавий. Він показує вже хворого Ґомбровича, котрий, однак, зберігає надзвичайну чіткість і ясність мислення, диктуючи цю книжку. А вона є, в певному сенсі, шедевром – такою пропедевтикою, що вводить до філософської проблематики настільки старанно і заразом просто і ясно, що справді важко уявити в цьому жанрі щось ліпше.
Іренеуш Канія розповідає про основні теми цієї невеличкої книжки польського письменника:
- Характерним тут, зрештою, є те, що Ґомбрович цілковито уникає класичного великого періоду в історії європейської філософії, тобто грецьку філософію. Загалом він зосереджується на новітній філософії. Отже, свою розповідь він розпочинає з Монтеня, після чого йде по найвидатніших прізвищах – згадує Канта, Шопенгауера, Гайдеґера, Сартра і, власне, екзистенціалістами завершує свою нарацію. Бо це були пізні 60-ті роки, коли ще екзистенціалізм був дуже популярним. З ним важко було б полемізувати, бо він каже там досить відомі речі, але він висловлює їх по-своєму, дуже проникливо, трошки побіжно, але заразом з дуже виразним особистим відношенням до цих речей. Що, зрештою, було пов’язано з його поглядом на філософію загалом. Зрештою, він про це каже й у цій книжечці. Переглядаючи її зараз, я випадково відкрив цей фрагмент і зараз його прочитаю, бо це дуже важливо. Він каже так: «Я завжди вважав, що філософія не повинна бути чисто інтелектуальною дисципліною, але чимось, що народжується з нашої уважності до світу».
«Курс філософії за 6 годин і 15 хвилин», а також «Фердидурке», «Бакакай», «Космос» або ж «Бенкет у графині Котлубай» - це лише деякі з текстів, за допомогою яких Ґомбрович пояснював читачам свій наскрізь філософський підхід до світу. Історик польської літератури професор Влодзімеж Болецький переконує, що цей перехід Ґомбровича насамперед зводився до питання про те, ким є людина.
- Філософія Ґомбровича і його відношення до філософії є чимось значно ширшим, аніж ота книжечка, що зараз перевидається - «Курс філософії за 6 годин і 15 хвилин». Nota bene, у світі вона функціонує як книжка, дуже популярна, наскільки мені відомо, серед студентів, тобто як підручник, шпаргалка, завдяки лаконічності і ретельності якої студенти можуть зорієнтуватися в новітній філософії. Це справді невеличка книжечка, зрештою, твір, не написаний Ґомбровичем, а записаний його співрозмовниками, що, скажімо, важить немов пір’їнка. Але взагалі відношення Ґомбровича до філософії є чимось значно більш масштабним, а навіть, я би сказав, фундаментальним. Треба пам’ятати про дві речі. По-перше, про ту інтелектуальну формацію, з якої походить Ґомбрович. Він був представником тієї формації, що її літературознавці називають модернізмом. Всі письменники-модерністи, тобто ті, що приймали виклики сучасності, були, фактично, мислителями. Найвидатніші з них займалися філософією, знали її і вивчали. Це цікаво. Навіщо письменникові філософія? Ґомбрович належав до того покоління, що розуміло літературу як форму рефлексії про культуру і універсальну ситуацію людини в світі.
У цій рефлексії, переконує професор Болецький, головним інструментарієм письменників була, власне, філософія.
- І цей «Курс філософії за 6 годин і 15 хвилин» є, звісно, дуже лаконічним представленням фундаментальних положень філософії від Декарта до Гайдеґера. А треба сказати, що Ґомбрович був чудовим знавцем філософії. Він надзвичайно синтетично і точно вмів реконструювати найважливіші положення, найважливіші думки філософів, про яких він розповідав. Але, з іншого боку, звісно, як письменник, він насамперед дивився на філософію і сприймав її з огляду на свої власні зацікавлення. Бо вся творчість Ґомбровича є, де факто, філософська. В тому сенсі, що вона насамперед відповідає на питання про те, ким є людина, чим є суще, і як ми спілкуємося між собою та пізнаємо світ.
Літературознавець продовжує:
- Якщо щось і було його справжньою пристрастю, такою мовою, якою він говорив про літературу, світ і людей, то це була філософія. І, власне кажучи, немає такого глибокого інтерв’ю з Ґомбровичем, його статті чи навіть літературного тексту, в котрому б він не підіймав якогось філософського питання, проблеми, не ставив філософської тези. Така теза, загалом, повторювалася – це неавтентичність людини і її боротьба з обмеженнями, які Ґомбрович називав формою. Це була проблема дуалізму суб’єкта і об’єкта, проблема суб’єктивного Я, радикального, часом соліпсистського суб’єктивізму. Бо Ґомбрович невпинно досліджував питання про межі Я і його експресію. У цьому сенсі він визнавав себе представником екзистенціалізму, тобто кимось, хто ставить питання життю, а за посередництвом життя – собі.
За словами Влодзімєжа Болецького, мислення Ґомбровича слід, однак, відокремлювати від академічної філософії:
- Можна сказати так, що Ґомбрович часом ставить під сумнів спроможність літератури на більш повне відкриття [відповідей на ці питання – ред.]. У філософії ж йому йшлося про психоаналіз, передусім про фройдизм. Все це, однак, найближче формулі Шекспіра. Тобто, що на землі й небі існують такі речі, а отже й у літературі, що й не снилися філософам. Він чудово розумів, що література завдяки своєму надзвичайно активному, інтенсивному відношенню до мови має в своєму розпорядженні значно багатший інструментарій для вираження філософської проблематики, аніж класичний філософський дискурс, який в своїй, - як би сказав Ґомбрович, - дегенерованій формі перероджується в науковий дискурс. Бо такий науковий дискурс і всі наукові амбіції філософії, протиставленої неможливості опису людини, Ґомбрович представляв в одній формулі: чим мудріше, тим дурніше. І про це завжди варто пам’ятати.
Все філософське знання, швидше за все, важко охопити за 6 годин і 15 хвилин, але «Курс філософії за 6 годин і 15 хвилин» Вітольда Ґомбровича в перекладі Іренеуша Канії знову доступний у польських книгарнях і бібліотеках.
PR2/А.М.