Цього тижня у Королівських Лазєнках у Варшаві розпочався черговий цикл «Філософських медитацій», організованих Фондом мислення ім. Барбари Скарґи. Вже другий рік поспіль спільною – і вельми загальною – темою всіх цих медитацій є поняття спільноти. Однак, цього разу організатори не обмежилися запрошенням до участі в них самих лише філософів. Так, власне, першу в цьогорічному циклі лекцію під назвою «Разом чи окремо? Переклад і багатокультурна спільнота» виголосив живий класик польського літературного перекладу, поет, літературний критик, голова місцевого ПЕН-клубу доктор Адам Поморський.
А я пропоную Вашій увазі деякі фрагменти його виступу.
Отже, насамперед Адам Поморський ставить питання про те, чим, власне, переклад є, та про який саме переклад буде тут мова.
– По-перше, говорячи про переклад, ми говоримо про пару речей одночасно. Говоримо про літературний переклад – це такий переклад, що так чи інакше належить до сфери культури інтеракції, взаємодії. Інакше це важко назвати. Так само, як вся мистецька культура, як образотворче мистецтво, література. Протилежним полюсом тут є науковий і технічний переклад. І десь поміж ними лежать гуманітарні науки. Поміж ними тому, що, з одного боку, вони тяжіють до категорійного, понятійного мислення. А з іншого боку, вони мають такі капризи, як дискурс типу Мартіна Гайдеґера, Ернста Блоха, Жака Деріда, не згадуючи вже про таких наших романтичних філософів, як Броніслав Трентовський. Отже, дуже важко до літературного перекладу і до перекладу науково-технічного застосувати однакові критерії, власне, з огляду на оту понятійність.
Зрештою, каже Адам Поморський, можна спробувати назвати тут певні спільні методи для обох типів перекладу, але це методи досить прості, що напевно не дозволяють дотриматися тут якихось філософських тонкощів. Більше того, чи переклад творить спільноту? – питає Поморський.
– Це дуже ризикована теза. Бо якщо переклад творить спільноту, а наперед ми можемо припустити, що 99 відсотків перекладів у історичній перспективі є поганими перекладами – помилковими, невдалими, нездарними, то й спільнота, яку переклад творить, є спільнотою поганого перекладу. Звісно, це підтверджується, коли така спільнота стає спільнотою новою цивілізації. Існують цілі цивілізації, що виростають з поганих перекладів. Більше того, є такі цивілізації, що виростають із, я би сказав, потенційних перекладів. А найбільш феноменальною з цією перспективи цивілізацією є християнство.
Говорячи про це, Адам Поморський пропонує розглянути ілюстрацію того, чим є переклад:
– Святими книгами християнства є, звісно, насамперед Євангелії. Я, природно, не беру до уваги те, що особливо у католицизмі відіграє суттєву роль, тобто релігійне передання, бо це окрема справа. Звернімося до джерел. Отже, Євангелії – це свідоцтва, записані по-грецьки, свідоцтва про вчення Ісуса, якого звали Христом. А це вчення формулювалося арамейською мовою. Свідоцтва у збереженому нами вигляді, тобто оті грецькі Євангелії, у найбільш оптимістичному варіанті доступні нам у записах, зроблених щонайменше за двісті років після смерті Ісуса. Тобто, у найсвятішому тексті християнства ми маємо справу, по-перше, із перекладом. По-друге, не зберігся, бо ніколи не був записаний, жоден текст оригіналу, тобто арамейський текст. По-третє, оті грецькі тексти не були, звісно, написані – і тут ми маємо проблему літературного перекладу як такого – якимось абстрактним, нейтральним стилем, бо не існує нейтрального стилю літературного висловлювання. Із більшою або меншою стилістичною компетенцією вони написані у стилістиці елліністичної грецької мови, мови письмової, не розмовної. У зв’язку з цим ми маємо цілу християнську цивілізацію, до якої, безперечно, хочемо того, чи ні, ми належимо, збудовану на такій, власне, ситуації – на Святому письмі у вигляді перекладу, що на практиці не мав письмового оригіналу, і якого ми не знаємо як оригіналу – мовного оригіналу і оригіналу самого висловлювання.
Польський перекладач розповідає про спроби відтворення невідомого оригіналу на основі перекладів:
– Біблісти вже кілька десятків років, а, власне, майже сто років, інтенсивно працюють над можливістю реконструкції гіпотетичного тексту отого оригіналу Ісуса. Згідно із запевненнями, що я чув з вуст біблістів, їм вдалося реконструювати близько 60 відсотків цитованих в Євангеліях висловлювань. А добилися цього, зокрема, на основі порівняльного аналізу ранніх перекладів грецьких Євангелій на споріднені із арамейською мови, особливо на давньосирійську. Всі ці ранні переклади старші, найімовірніше, ніж перші збережені рукописи грецьких Євангелій. Тим не менш, вони є перекладами з грецької мови, здійсненими тими, хто знав якщо не арамейську, то принаймні належав до дуже близького мовного середовища. І те, що на основі цього вдається відтворити, феноменально відрізняється стилістично від грецьких Євангелій, бо тут входить в інтерференцію близькосхідний фольклор, весь той шар прислів’їв та приказок. Більше того, ці прислів’я і приказки починають нав’язувати римовані форми, а також форми типових прислівних паралелізмів.
Таким чином, підкреслює Адам Поморський, поміж письмовим канонічним, святим текстом і текстом гіпотетично оригінальним проявляється дуже велика різниця в ієрархії стилю.
– В ієрархії стилю отой переклад на елліністичну грецьку мову переносив висловлення Ісуса у значно вищі реєстри вченої грецької мови, грецької риторики, тоді як його слова формулювалися на рівні розмовного фольклору, типового для тогочасного Близького Сходу. Типового також, до речі, для відомої полякам єврейської традиції, бо тут просто змушує згадати про себе фігура єврейського мудреця, що промовляє у відомий нам з польської традиції спосіб.
Наводячи такий приклад, автор лекції повертається до зв’язку між перекладом і спільнотою:
– Уявімо тепер собі, що хтось намагається обернути цей пізнавальний процес у зворотний бік і зосередитися виключно на письмовому тексті грецьких Євангелій, так ексклюзивістично, виключаючи близькосхідний фольклор, виключаючи розмовний фольклор такого мандрівного мудреця – все це відкидається. Що ж, ми знаємо з нашого щоденного досвіду – чимало є таких, хто здійснює такі операції, і робить це не лише у відношенні до єврейського фольклору, але й як справжній поляк – бо він, безперечно, є справжнім поляком – у польській мові у відношенні до мовної спадщини народів І Речі Посполитої. Це, безперечно, позбування однієї спільноти заради іншої, і, безперечно, це можна зробити в перекладі. Це позбування більш широкої спільноти, якою не вдається оволодіти ментально, заради отієї більш вузької – дуже вузької групової норми, у котрій ми вже починаємо бути більш впевненими у собі. Але потім виявиться, що ми дійдемо до такої спільноти, що, наприклад, вимагатиме поголитися налисо, відповідної порції стероїдів і зацікавлення футболом, адже це також дуже сильна норма спільноти. Тільки от вона відносно погано вміщується у спільноту, так би повити, наносних елементів.
Переклад, каже Поморський, схиляє нас вести мову про мовну спільноту, а також про конфронтацію високої та вченої письмової риторики і розмовного фольклору:
– Але такий розмовний фольклор має ще кілька рис, що їх має кожен фольклор на світі, і кожна розмовна мова на світі, а коли ми вивчаємо іноземні мови, то з цим стикаємося. А саме, ми дуже просто сягаємо меж неможливості перекладу, коли намагаємося іноземцю розповісти мовний жарт, який, імовірно, здається нам смішним по-польськи. Мабуть, кожен це через свою наївність колись намагався зробити і знає, що це неможливо. Іноземець може тоді люб’язно посміхнутися і кивати головою. Отже, прошу звернути увагу на те, що існують дуже чіткі критерії, що також стосуються перекладу. Звісно, вони мовні, але у дуже специфічній сфері. Це критерій мовної амбівалентності, подвійного розуміння іронії (що у найпростішому визначенні є різницею між точкою зору і точкою відліку) і словотворчості. І якщо це мовні критерії перекладу, то що і як ми перекладаємо? Бо так не є, що ми здійснюємо переклад на якусь нормативну мову, у форму, що вже існує, але ми повинні її вигадати самі, застосувати правила словотворчості, і така словотворчість повинна діяти. Більше того, існує критерій мовного жарту, що має подіяти так, що викличе такі посмішки, як зараз на ваших обличчях. Якщо цього не станеться, то тоді чи ми здійснили переклад? Ні, ми лише знищили жарт. Але, повторюю, що 99 відсотків перекладацької практики у цьому, саме, полягає.
Наостанок варто підкреслити, що, говорячи про такий літературний переклад, Адам Поморський зазначає, що він не є перекладом значень, а насамперед перекладом синтаксису і перекладом стилю.
Антон Марчинський