На початку літа польська філософія зазнала непоправної втрати – у віці 57 років пішов з життя професор Цезари Водзінський. Говорячи про особу Водзінського, слід згадати про непересічне значення цього мислителя для польської філософії. Слова про те, що протягом останніх двох десятиліть він задавав у ній тон, не стануть перебільшенням. А на додаток, відомий він був не лише у Польщі: слід лише згадати, що німецьку філософію він, зокрема, викладав німцям же у Гумбольдтському університеті в Берліні. А також Водзінський був одним із чотирьох поляків – поруч із Адамом Міцкевичем, Єжи Ґротовським і Юліушом Доманським – що виступали із лекціями у Колеж де Франс в Парижі.
Зрештою, тут варто згадати й про те, що, маючи на увазі саме Водзінського, «перша дама польської філософії» Барбара Скарґа говорила, що не переживає за філософію, її майбутнє, а Зиґмунт Бауман називав Водзінського найвидатнішим польським філософом.
А ми згадуємо цього філософа із його учнем доктором Матеушем Фальковським, головою правління Фонду заради мислення ім. Барбари Скарґи.
- По-перше, може відразу варто зазначити, що досить важко говорити про якесь підсумування так відразу після смерті Цезари Водзінського. Тим паче, що я маю таке нездоланне враження, що попри визнання і навіть певну славу його книжки не дочекалися відповідного відгуку в Польщі. Напевно, зрештою, справи із цим виглядали по-різному, у, скажімо, 1990-х, 2000-х та останніх роках. Особливо останні реакції, як мені здається, не були до його книжок особливо зичливими.
- Чим це можна пояснити?
- Напевно дещо змінилася кон’юнктура, адже філософія живе модами. Проте, мені здається, що нічого поганого у цьому немає. Мода на його книги може повернутися у будь-який момент. Тут відразу зазначмо, що передусім він писав на три теми: про Грецію, Росію та німецьку філософію, особливо про філософію Гайдеґґера. Більше того, мені здається, що певний брак останнім часом прихильності до книжок Цезари Водзінського є також свідоцтвом його дуже особливого статусу в філософії, як і свідоцтвом його ставлення до неї. При тому, це був такий філософ, чию біографію, можливо, не вдасться описати за допомогою відомих слів «народився», «працював» та «помер»...
- Але повернімося до питання про його сприйняття мислителями зі світовим ім’ям.
- У мене також не викликає сумніву те, що це був мислитель, який у останні двадцять років, скажімо, писав одні з найважливіших філософських книжок у Польщі. Зрештою, коли говоримо про його вплив, можна назвати три сфери, у яких постать і письменництво Цезари Водзінського проявилися найінтенсивніше і найсуттєвіше. По-перше, Водзінський відповідальний за введення до польського інтелектуального обігу таких важливих фігур, як Лєв Шестов. І загалом тут йдеться про його увагу до Сходу, бо Цезари обертався поміж Сходом і Заходом, час від часу споглядаючи на грецький Південь. Він підходив до Сходу неймовірно оригінально і серйозно. Притому, Схід був тут проблемою не політичною і публіцистичною, а філософською. По-друге, Цезари Водзінський співвідповідальний за сприйняття і присутність Гайдеґера у Польщі. Слід сказати, що від самого початку у конфронтації із Гайдеґером він конструював свою філософську мову, а це серед польських філософів є річчю досить рідкісною.
- Ви говорите про Цезари Водзінського як про людину цілковито зосереджену на своїй філософії, через що він не зустрів такого відгуку, на який, можливо, заслужив. У зв’язку з цим – з його взаєминами із публікою – я хотів би навести низку дуже цікавих мотивів. Перший з них пов’язаний не стільки з наближенням філософії до читачів, тобто із її популяризацією, скільки – і це дуже характерне слово, якщо йдеться про Водзінського – із провокацією читачів, слухачів, глядачів, аби вони самі до неї наближалися. Тут варто згадати і про його радіопередачі на Радіо Свобода у Мюнхені, і про телепередачі у Варшаві, коли він був співавтором неймовірно популярної передачі «Ogród sztuk» - «Сад мистецтв». По-друге, знову йдеться про провокацію, й вона знову не лише філософська, а радше стосується якоїсь політично-номенклатурної сфери: так у 90 роках він отримав кошти від польського уряду на проведення дослідження під назвою «Чому радше є Ніщо, аніж Щось?». І, врешті, по-третє, він був співзасновником великої інституції, яка функціонує дотепер та має за мету своєрідне поєднання мови філософії не лише із мовою літератури, але передусім, скажу навіть, що із побутовою мовою, яка функціонує у польському суспільстві. Я маю на увазі ваш фонд.
- Так, я цілковито згоджуюся. Одне одного не виключає. Зосередження Цезари на праці безсумнівне. І воно не суперечить його популяризаторській діяльності. Ця справа має два аспекти. Немає жодного сумніву, що Цезари Водзінський – я сам мав щастя бути свідком цього - сповнювався у конфронтації, і часто, власне, завдяки провокації. Він дуже любив викладати, любив контакти зі студентами. Зрештою, мені здається, що він вважав - справжня філософія має народжуватися у постійному зв’язку із тим, що здавалось би чимось нефілософським. Наприклад, під час зустрічі із публікою, або студентами, або у дусі провокації…
- Тобто Цезари Водзінський виступав тут як Сократ?
- Першим до такого порівняння, мабуть, вдався – принаймні я був свідком цього – професор Пьотр Ауґустиняк. Звісно, за дотримання всіх пропорцій, це порівняння є вдалим у такому аспекті, що – так як і ви сказали – ота провокація не стільки мала за мету здивування, посоромлення або скандал, скільки зворушення і заохочення до філософського зусилля. І з цього, можливо, виникає другий аспект місії Сократа: адже таке зусилля є так само філософським, як і екзистенційним (тобто таким, що стосується існування кожного з нас – А.М.). Чому? Тому, власне, що філософія є життєвим питанням. Таким чином, зосередження Водзінського на праці анітрохи не виключає, а, власне, передбачає конфронтацію з позафілософським світом.
- У цьому контексті варто було б також згадати про визначення, яке філософії дав Цезари Водзінський, а це б дозволило на завершення нашої розмови згадати про ще одну, чи не найважливішу тему його пошуків: філософія – це філологія, тобто любов до мови і, я би тут також додав, уважність до слів. Все, що стосується мови, було для нього філософією. У зв’язку з цим варто, як приклад, згадати, що коли кілька років тому ми спільно зорганізували у Польщі мовну школу, до ведення якої запросили видатного українського мовознавця та поліглота Костянтина Тищенка, то його екскурси до історії слів і мов Водзінський трактував як найвищий прояв філософії. До цього слід додати, що Цезари був непересічним майстром слова, видатним представником польської літератури, що писав не лише філософські трактати, але й, скажімо, книжки для дітей.
- Звісно, треба також пам’ятати про його переклади з німецької та російської. А якщо йдеться про його любов до мови, то це любов до терену або стихії, яка вимагає від нас дуже багато. Це непросте кохання. Зрештою, відомо, що Цезари Водзінський любив експериментувати з мовою, виводячи походження назви села, в якому мешкав під кінець життя, Ublik від німецького слова Urblick, що у перекладі на грецьку значить archideia(, тобто проблиск – А.М.).
Антон Марчинський
Запрошуємо Вас послухати звуковий файл