Цього тижня в Королівських Лазєнках у Варшаві було представлено книжку останнього фіналіста Конкурсу на найліпше метафізичне есе ім. Барбари Скарґи, присвяченого в останньому випуску явищу спільноти. Йдеться про твір філософа та письменника доктора Яцека Добровольського з Інституту філософії Варшавського університету, який називається «Раби і господарі. Шість з половиною есе про суспільну антропологію і філософію сучасного світу».
Слід зазначити, що це вже третя книжка цього автора, що стосується явища сучасності, притому, що дві попередні були присвячені злету та падінню сучасної людини, а також притаманному їй мистецтву. Також варто додати, що завдяки цим книжками Добровольський тричі опинявся у фіналі цього найпрестижнішого в Польщі філософського конкурсу, а за першу навіть отримав спеціальну нагороду журі.
Отже, про що йдеться в «Рабах і господарях» розповідає сам автор:
- Книжка, про яку мова, є елементом певного роду триптиху або трилогії, присвяченої сучасності. Вона підсумовує кілька років моїх досліджень та розмірковувань про це поняття. Причому, якщо моя попередня книга «Мистецтво сучасної людини» була, якоюсь мірою, відгалуженням цієї останньої, я писав її місяців із чотири, то цю я писав три роки. Отже, в певному сенсі, я писав кілька книжок одночасно, бо разом з цим в роботі була ще одна. Саме тому ця сьогоднішня книжка-героїня є, може, найбільш синтетичною, цілісною та всебічною спробою розповісти про те, чим, власне, є сучасність, буття сучасним, життя сучасної людини.
Отже, чим є сучасність? Яцек Добровольський пов’язує це явище із принциповим прагненням кожного представника сучасності, як риси, притаманної щонайменше західному суспільству, самостійно вирішувати про власну долю:
Я вважаю, глибоко в цьому переконаний і не думаю, що це могло б стати предметом якихось дискусій, що ключем до розуміння того, чим є сучасне життя, є поняття емансипації в усій гамі його різноманітних значень, котрі, однак, всі єднаються з тим, що людина, індивідуум принципово повинен вийти з підданства, вже ніколи не бути кимось, хто сам не керує своїм життям. І це мені здається такою основною ідеєю, ідеологією і, можна також сказати, обіцянкою сучасного світу для людини. Саме тому також можна сказати, що буття сучасним загалом є привабливим для людини. Адже ми могли б поставити питання, чи варто бути сучасним? Сьогодні це запитання не є вже й таким рідкісним, і, можливо, дедалі більше людей задумуються, чи варто і чи це взагалі має сенс, та чи, може, існують якісь альтернативні варіанти? Здається, що який-небудь неотрадиціоналізм або різноманітні синкретичні течії, що поєднують певні елементи сучасності із якимись традиційними або релігійними ідеологіями, однак, з’являються та являють собою більш чи менш привабливі пропозиції на ринку ідей?
Таким чином, книга «Раби і господарі» є також розмірковуванням про те, що кожен з нас в змозі здійснювати на такому ринку власний вибір:
- Так ми доходимо до питання: чому, власне, ми мали б бути сучасними? Отже, на мою думку, головна відповідь повинна звучати, власне, так: бо це єдина ідеологія, котра принаймні обіцяє нам без якихось попередніх, принаймні теоретичних обмежень, що всі люди мають бути вільними. Для мене особисто, наприклад, це важливо. Я прив’язаний до ідеї особистої свободи і того, що я є, назвемо це так, суб’єктом. Проте, коли я кажу, що я є суб’єктом, важко це робити, не додаючи до цього якогось дуже широкого діалектично-деконструкційного коментаря, з котрого, власне кажучи, випливає, що таким суб’єктом бути не можна, тобто просто неможливо бути вільним. Хоч, звісно, слід бути вільним за умов такої неможливості. Сучасна філософія, починаючи, можливо, зі Спінози, а може й раніше, намагалася якось цей парадокс опрацювати.
Добровольський описує також власний підхід до такої парадоксальної тематики, що, поза теорією, торкається кожного з нас:
- Я це відслідковую, з одного боку, як історик сучасної філософії, філософії Нового часу. З професійної точки зору я є кимось таким. Але це не лише філософія, бо я також тут виступаю як хтось, хто загалом зацікавлений історією сучасності, а також мистецтвом цієї епохи.
Чому ця книжка варта уваги?
- Мені здається, що вона варта уваги настільки, наскільки вона не зосереджується на якійсь особливо вузькій, частковій або спеціалізованій тематиці, не становить аналізу якихось відірваних від нашого життя проблем і категорій, а стосується, певною мірою, кожної людини, котра, скажімо, хоче бути громадянином та задумується про те, що це значить: бути громадянином у спільноті, де немає підданих, а всі рівні і вільні. Отже, якщо це все ще цікава для нас тема (а мені здається, що це має бути цікаво, принаймні для кожного, для кого важливе громадянське життя), то це книжка для всіх. На додаток, важливою перевагою цієї книжки є те, що прочитавши її, можна вже не читати багатьох інших книжок, що я їх згадую, представляючи їхній зміст і витискаючи з них найліпші соки до свого пирога. Наприклад, йдеться про Макса Вебера, найважливіші речі з якого я тут повторив. Звісно, я трохи жартую. Але тут є дуже багато необхідної в академічному житті ерудиції, котра для неакадемічного читача може бути дуже зручною.
Автор «Рабів і господарів» розповідає, що в своїй книжці він приділяє увагу не лише історії філософії та історії загалом, адже вважає, що завданням філософа є не стільки минуле, скільки сучасність.
- В цьому сенсі це не книжка про минуле або історію, але про актуальність, сучасність. В такому сенсі, в котрому ми взагалі ще якось належимо сучасній епосі, епосі Нового часу. Сучасність я розглядаю як таку кінцеву фазу Нового часу, як такі собі сутінки, хоч у цьому, може, й не надихаюся Освальдом Шпенґлєром. Проте, певний аспект «Присмерку Європи» в моєму мисленні також присутній. Хоча, це не якась футурологічна перспектива. Я намагаюся радше говорити про те, що діється на наших очах, свідками чого ми є, а також прагну знайти для всього цього місце на якійсь масштабній осі часу, аби можна було дізнатися про те, де ми перебуваємо та які маємо перспективи. Принаймні, у загальних рисах.
За словами Яцека Добровольського, головними героями цієї книжки є раби, невільні люди:
- Чому раби? Тому що емансипація або вихід з підданства на якомусь основному рівні є насамперед тим, історичною передумовою чого є сучасна економічна система, котра, як ми знаємо, призвела до суттєвих преображень на ринку праці завдяки забороні рабства, звільненню невільників. Тут виступає така ідея, що рабство не було скасоване, а лише перетворене в іншу форму підпорядкування. По суті ж воно залишилося тим самим. В колі такої підозрілості у відношенні до сучасності виникає сумнів, чи сучасність справді нас емансипує і звільнює, чи лише змінює форму кайданів? І в зв’язку з такою підозрілістю розвивається моє мислення.
Власне, цим усім зумовлена композиція книжки, а зокрема із цим пов’язаний факт, чому Яцек Добровольський надав своєму творові підтитул «Шість з половиною есе про суспільну антропологію і філософію сучасного світу».
- Це не якесь там дивацтво або екстравагантність. Йдеться про те, що одне з цих есе таке напівдовершене. В його змісті бракує справжнього фіналу або підсумування. До слова, це останнє есе, а його оригінальна назва була «Про вбивання». Однак, врешті я дійшов висновку, що треба пом’якшити таку понуру назву. Отже, це есе про перспективи того, чи вбивання знову стане чимось нормальним на порядку денному в нашому житті. І, власне, з огляду на такий понурий настрій – це таке напівдовершене есе, яке не проговорюється до кінця, бо, певною мірою, я цього не хотів вчинити. Якщо ж ідеться про решту есе, то вони мають таку змінну форму. Одні більш, скажімо, філософські, а інші ближчі до філософської публіцистики. Отже, вони дуже різні, і прочитання одного не дозволяє скласти уявлення про цілість. Хоч, з іншого боку, кожне з них можна читати по-окремості як автономну цілість.
Антон Марчинський