Мотоциклом українськими автошляхами

Польські любителі мотоциклетних подорожей все частіше мандрують за межі своєї країни. Серед любителів побайкерувати є також і голова столичного Економічного видавництва, яке зокрема видає місячник «Wiadomości Handlowe» ( «Торговельні повідомлення ») Павел Капусцінський.

Мотоциклами він їздить з 60-х років і після перерви, у 90-х, знову осідлав залізного німецького і японського двоколісних коней. Люди, які захоплюються мотоциклами, мабуть що більш прискіпливим оком дивляться на автошляхи. Особливо, коли це українські дороги, та ще й у Львівській області:

– Я маю у планах поїздку до Одеси, але ця ідея може не збутися. Бо я кілька років тому вдруге побував в Україні, цього разу я перетинав кордон поблизу Устриків Долішніх. Це був виїзд на зліт мотоциклістів і ми прямували до Львова. Що найбільше запам’яталося, так це надзвичайно гидкі дороги. Коли ми поверталися, один з наших колег в’їхав до такої ями, що скривив колесо, повітря вийшло і він мав проблеми, щоб доїхати додому. Я подумав – що ж там, через п’ять років змінилося. І ось цього року, наприкінці вересня, ми знову побували в Україні групою мотоциклістів. Майже нічого не змінилося, цього разу вже двоє моїх колег-мотоциклістів зіпсували колеса.
У всякому разі для мене головне – чи поліпшилися українські дороги, але цього не сталося. Я навіть не усвідомлював, що дороги можуть бути збудовані з дірок. Тобто, є дірява дорожня смуга з де-не-де плямами асфальтової поверхні і це вважається нормальною дорогою, бо обабіч стоять дорожні знаки, інформаційні таблиці, – каже Павел Капусцінський.

Як згодом ми зясували зі співрозмовником, він подорожував в районі Сянків, що у Турківському районі Львівської області. Зате, Павел Капусцінський у захопленні від краси українських Карпат і навіть трішки похвалив прикордонні служби:

– Пречудові терени. І я навіть мушу сказати, що настало певне, помітне поліпшення на кордонному переході. Може, тому, що тепер здійснюється спільне обслуговування польських і українських служб. Перетинати кордон можна справді швидше. Бо раніше треба було витримати багатогодинне очікування. Але дороги, принаймні у тій частині України, – трагічні, – знову бідкається Павел Капусцінський

Чи після такого розчарування українськими автошляхами польський турист захоче знову відвідати східного сусіда?

– Коли років два тому я їхав до Луцька, то знаю, що дорога там тоді будувалася. Це було ще перед Євро-2012 і я думаю, що вона вже там є. Це було на пропускному пункті поблизу Холма Люблинського воєводства. Так що поїхати, то я, мабуть, поїду, але серед польських туристів поширені негативні розповіді про українську дорожню міліцію, про кордонні переходи. Подорожуючи Україною ми помітили, що на межах областей існують пости ДАЇ, видається, що це добре рішення, адже неподалік кордон і такі пости, мабуть, якимось чином гальмують нелегальну міграцію через Україну до Польщі і далі, – каже Павел Капусцінський.

Наш співрозмовник бачив на українських дорогах автомобілі, наприклад, Опель, на підвищених ресорах, вони виглядали як позашляховики і це, очевидно, служило для тото, щоб можна було безпечніше їздити вибоїнами.
Але, може, після підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом і українські дороги з часом переживуть покращення?

– Я із мішаним почуттям спостерігаю за переговорами, що стосуються підписання асоціації, тобто зближення України з ЄС. Адже це країна величезних потреб. Я пам’ятаю, коли ми вступили до Євроспільноти, то користувалися єврофондами для, так би мовити, вирівнювання і підвищення рівня життя. Багато коштів пішло власне на автошляхи, інфраструктуру. А потреби такої величезної країни як Україна, певно, гігантські, європейська ж каса – лише одна. Тобто, у нас при розподілі грошей з’явиться серйозний конкурент.

Але, з другого боку, оте зближення з Євросоюзом відбуватиметься на багатьох площинах і це може спонукати польських туристів активніше відвідувати Україну. Для поляків можуть бути цікавими ті місцевості, які мають зв’язок з польськістю, з польськими королями і так далі. Мене особисто більше б цікавило Чорне море і, наприклад, Київ, де я ніколи ще не був, – зізнається Павел Капусьцінський.

Вже після того, як ми порозмовляли, Павел Капусцінський захотів ще щось додати, на нього колосальне враження справило прикордонне українське селище Сянки:

– У тих Сянках видно дві речі. Видно, що Україна постраждала від комуни більше, ніж Польща. А друге – видно, все ж таки, що як частина Радянського Союзу, Україна програла – різні колгоспи-радгоспи розпалися, не збереглася селянська господарність. У тій місцевості величезна залізнична станція і, мабуть, коли вона була частиною великого державного організму, то там тоді щось робилося. А тепер це вже периферійна станція на західних рубежах країни, яка стоїть порожня, потяги там їздять пару разів на день. Добре, що місцеві люди не проявляють жодного вандалізму – ніхто нічого не вириває, не малює, не забруднює, бо у нас з цим ділом гірше.

Але я запам’ятав на тому порожньому вокзалі солідну діру у стелі, звідки капала вода. Це мені нагадало ситуацію колишніх республік Югославії. У 70-х роках за своїм розвитком Югославія нас випереджала, а сьогодні, за виключенням Словенії та Хорватії, коли поїдеш до Сербії, Македонії чи Боснії – побачиш запущені, давно не ремонтовані будівлі, багато бідності.
Я собі уявляю, що там, далі, в українських степах, мабуть, створюються агропромислові холдинги, а в горах, у даному випадку Карпатських горах, завжди домінуватимуть невеличкі селянські господарства, які будуть пов’язані з туристикою. Але, на моє глибоке переконання, необхідно починати з доріг, щоб у ці чудові гори можна було доїхати, – знову й знову наголошує варшав’янин Павел Капусцінський.

Треба зазначити, що голова варшавського Економічного видавництва Павел Капусцінський у своєму місячнику «Wiadomości Handlowe » інколи описує свої подорожі. Про те, якими дорогами їздили в Україні торговельники-байкери, читачі місячника також знають.

Крім цього, після кількох виїздів в Україну Павел Капусьцінський, повертаючись до Польщі, доцінив якість польських автошляхів, на які раніше дуже нарікав.

Володимир Прядко