Вибори з 4 червня 1989 року були результатом порозуміння між комуністами, представниками частини опозиції та представниками духовенства під час переговорів «Круглого столу».
У післявоєнній історії Польщі – це були перші частково вільні вибори до Сейму і повністю вільні до відновленого Сенату, який після сфальшованого референдуму в 1946 році влада Польської Народної Республіки розпустила. У цих виборах «Солідарність» максимально використала шанси. Вона завоювала всі 35% місць у Сеймі, за які точилася вільна боротьба (решту 65% було зарезервовано за комуністами з Польської об’єднаної робітничої партії та їхніми сателітами). У Сенаті, який обирали без жодних квот, «Солідарність» здобула 99 зі 100 місць.
«Солідарність» вела дуже динамічну виборчу кампанію, на вулицях міст і містечок панував настрій, який названо карнавалом «Солідарності». З радіо і телебачення звучали виборчі передачі, які розпочинав сигнал відомої пісні «Польські крила» авторства Влодзімєжа Корча:
- Громадяни Речі Посполитої! Друзі «Солідарності»! У нас є шанс перемогти! Уперше ми підемо голосувати без примусу та морального шантажу. Уперше в нас є власні кандидати, вирішимо всі, хто найкращий. Самі вирішуймо про майбутнє наше і наших дітей. Будьмо солідарними!
30 років тому – це був новаторський хід у виборчій кампанії. Комуністи пасли задніх, оскільки вважали, що їм ніяка кампанія не є потрібна. Тим часом кандидатів «Солідарності» підтримували відомі польські творці, представники культури. Наприклад, відомий сатирик у виборчій студії Громадського комітету «Солідарності» переконував глядачів, що цих виборів не можна бойкотувати. Він навіть створив репліку виборчої дільниці, де можна було отримати «конкретні практичні поради в умовах дійсно складного процесу волевиявлення», і переконував на власному прикладі:
- Добрий день, говорить Яцек Федорович ваш упертий виборчий агітатор. Люди! Голосуйте за кандидатів «Солідарності», я планую заохочувати вас до цього, використовуючи всі доступні мені методи. Нині я буду діяти за власним прикладом. Ось, у мене було дуже цікаве заняття, в надзвичайно цікавій країні як Сполучені Штати Північної Америки, проте я залишив усе це, щоб самостійно проголосувати тут.
У період Польської Народної Республіки вважалося, що голосування громадян не має значення, оскільки результат виробів і так вирішений. Тому, у виборчих передачах «Солідарності», часто подавалися інструкції щодо того, як голосувати. Ці інструкції начитували, зокрема, відомі актори як Ян Кобушевський та Маріан Коціняк:
- Виборцю, перед голосуванням дізнайся, запам’ятай, а ще краще запиши прізвища та номери кандидатів до Сейму від «Солідарності». Дізнайся, запам’ятай, запиши прізвища кандидатів Солідарності до Сенату.
Зробити добрий вибір, який міг би змінити Польщу, закликав і лідер «Солідарності» Лєх Валенса:
- Напевне нам вдалося відкрити двері до надії, двері до свободи. Але, що далі, це вже залежить від вас.
Так звані «шпаргалки», які мали полегшити виборцям голосування, були широко розповсюджені. На них позначено лише імена та прізвища кандидатів «Солідарності», рекомендуючи видалення усіх інших прізвищ.
Опозиційних кандидатів також підтримували західні зірки, серед них - Джейн Фонда, Стіві Уондер та Ів Монтан. А в день голосування, вранці 4 червня, скрізь, по всій Варшаві з’явилися плакати, які нині й є символом виборів 1989 року, на плакаті Гарі Купер з фільму «Рівно опівдні», замість кольта, стискає у правій руці бюлетень, а все на тлі напису «Солідарність». Це не планувалося. Просто надруковані плакати доїхали до столиці в останній момент, – згадував згодом в ефірі Польського радіо автор плаката Томаш Сарнецький:
- Уперше, я побачив плакат вранці на площі Спасителя. Перший примірник плаката висів на стовпі поблизу храму Спасителя. Обклеєні були всі наступні стовпи, вікна магазинів, і це навіть було дивно, що ніхто не протестує. Плакати були скрізь, їх були сотні. Складалося враження, що все це точно сплановано.
Комуністична влада почала мобілізувати свої ряди, проте виявилося, що є вже надто пізно. Голосування стало поразкою правлячої команди, а масштаби перемоги здивували й саму «Солідарність». 4 червня ввечері підсумовувались результати опитування, проведеного соціологами протягом дня, – згадував учасник подій Мірослав Одоровський:
- Вони рахували і рахували на цих комп’ютерах привезених із Японії, і десь опівночі, зі здивуванням ствердили, що: або все те, чого нас вчили на соціології нікуди не годиться, або ми перемогли. Це було неймовірно! Спалахнула паніка, ми стали телефонувати Тадеушу Мазовєцькому, Броніславу Ґеремеку з інформацією – друзі, у нас стовідсоткова перемога. У перший момент, насправді, відчуття було неймовірне – Господи, що ми накоїли…
Польський католицький священик та видатний філософ Юзеф Тішнер вважав, що зміни неминучі:
- Об'єктивний дух хоче, щоб старий світ відійшов у минуле. Цього вимагає здоровий глузд. Третя річ, я звернув увагу на те, що історія Польщі триває від дива до дива, було диво над Віслою, було диво вибору Івана Павла ІІ, буде й третє диво.
Кілька місяців згодом, актриса Йоанна Щепковська під час інтерв’ю на телебаченні щодо її професійних успіхів звернулася до телеглядачів з несподіваною заявою, яка ввійшла в історію країни:
- Пані і панове, 4 червня 89 року у Польщі закінчився комунізм.
До сьогоднішнього дня поляки поділені як в оцінках круглого столу, так і червневих виборів, які були наслідком цих домовленостей.
Прихильники вважають, що в той час не було іншого рішення, як компроміс з владою. Противники, натомість, підкреслюють, що поступки, на які погодилася опозиція щодо комуністів, були надто великими.
Але в одному можна зійтися, без 4 червня, без цих виборів, історичні зміни в Польщі та в регіоні були б неможливими.
Лідія Іванюх