6 лютого 1989 року у Варшаві, в палаці Ради Міністрів — сьогодні це Президентський палац — розпочалися переговори між представниками комуністичної влади та діячами опозиційного руху “Солідарність”. Переговори, що увійшли в історію під назвою “Круглий cтіл”, завершилися 5 квітня 1989 року угодою про легалізацію “Солідарності” і проведення перших після Другої світової війни частково вільних виборів. Перший тур виборів відбувся 4 червня того ж року. Круглий Стіл традиційно прийнято вважати подією, що вплинула на остаточне падіння комунізму та політичні зміни не лише в Польщі, але й у всій Центрально-Східній Європі. Проте, існує й критична та негативна оцінка ролі Круглого cтолу в історії Польщі.
Чи була альтернатива Круглому столу і компромісу “Солідарності” з комуністичним режимом, на чолі якого стояв генерал Войцєх Ярузельський? Це запитання ми адресували професору Антоні Дудеку із Університету імені Кардинала Стефана Вишинського у Варшаві:
Це питання, яким, по суті, в Польщі задаються ось вже 30 років продовжує залишатися предметом гострих політичних суперечок. На нього немає однозначної відповіді. У зв’язку з тим, що комуністична система зазнала краху у всьому регіоні, то очевидним є те, що коли б не було змін в Польщі, то, скоріш за все, зміни прийшли б ззовні. Комуністичні режими впали б деінде і тоді б це вплинуло на ситуацію в Польщі, де була колосальна криза та незадоволення у суспільстві. Ймовірним сценарієм були б зміни різкого характеру, і тут виникає суперечка. Одні твердять, що дуже добре, що були б різкі зміни, бо можна було б розквитатися з комуністами. Водночас ті, хто захищає Круглий стіл, говорять про оманливість того, що це було можливим, позаяк комуністи були надто сильними і що в жодній країні не відбувся цілковитий розрахунок з комунізмом та комуністичним правлінням. Тобто, що ніде не проведено комплексної декомунізації. Я би сказав, що в обидвох оцінках є чимало правди. Однак я вважаю, що Круглий стіл був оптимальним рішенням, але це не означає, що воно було єдиноможливим.
Характерно, що серед частини політикуму і польського суспільства поширена думка про Круглий стіл як про капітуляцію і змову, котра дозволила комуністам зберегти реальну владу після падіння самої системи. Професор Дудек вважає таку оцінку історично необґрунтованою:
Я вважаю, що Круглий стіл взагалі не передбачав передачу влади комуністами. В Польщі люди, котрі не орієнтуються, часто роблять помилку, коли в найбільш радикальній версії подібного погляду, вважають, що комуністи домовилися зі своєю агентурою, що вони передадуть владу, а в обмін за це отримають привілеї. Якщо уважно вчитатися в те, що було погоджено в ході перемовин Круглого Столу, то ми побачимо, що це була домовленість про те, що опозиція в обмін за легалізацію і 35% місць в Сеймі піде на те, що впродовж наступних 6 років Польщею реально буде правити генерал Войцєх Ярузельський, тепер вже як президент. По суті, в цьому й полягала угода Круглого столу. Через півтора роки після цього Ярузельський вже не був президентом і все порозуміння зійшло нанівець. Проблема в тому, що обрання Ярузельського президентом відбулося з ласки “Солідарності”. Однак, уряд очолюваний Тадуешом Мазовєцьким, представником “Солідарності”, поступово ослабив позиції Ярузельського. Водночас немає доказів про існування якоїсь змови.
Варто зазначити, що засіданням Круглого столу передували та супроводжували їх таємні перемовини між представниками “Солідарності” на чолі із її лідером Лєхом Валенсою та представниками комуністичної влади на чолі з міністром внутрішніх справ генералом Чеславом Кіщаком, що відбувалися у місцевості Магдаленка під Варшавою, де містився осередок, що належав Міністерству внутрішніх справ. Історик переконаний, що саме таємний характер цих зустрічей є підґрунтям для різноманітних звинувачень:
Проблема в тому, що перемовини в Магдаленці, на відміну від переговорів Круглого столу зберігалися в таємниці. Про них не говорилося, коли вони проводилися. Хоч певна група людей знала про це. Оскільки в них брало участь кільканадцять учасників з кожного боку — це складно втримати в таємниці. Водночас, приблизно відомо про що йшла мова в Магдаленці. Є два паралельні записи розмов, які хоча й не є стенограмами, але вони детально фіксують хід переговорів. З одного боку, їх вів майор Кшиштоф Дубінський, секретар генерала Кіщака, а з іншого боку був священник Алойзи Оршулік, делегований польським Єпископатом. Коли взяти два записи переговорів в Магдаленці, то, незважаючи на деталі, загалом вони співпадають та дають розуміння про що насправді там велася мова. Там немає і згадки про передачу влади, що давалися будь-які гарантії безпеки чи якісь привілеї.
Головна суперечка стосувалася того, що отримає “Cолідарність” в обмін за згоду на те, щоб Польщею продовжував правити Ярузельський, вже не як генсек Польської об’єднаної робітничої партії, а як президент. Це була головна тема переговорів в Магдаленці. “Солідарність” погодилася на створення поста президента з вкрай широкими повноваженнями. Президент обирався Сеймом і Сенатом, тобто Національним зібранням парламенту. Державна сторона гарантувала собі більшість, оскільки за нею закріплювалося 65% місць в Сеймі, що налічував 460 депутатів. Навіть, якби “Солідарність” взяла всю свою квоту, що і сталося [під час виборів 4 червня], коли опозиція одержала 35% місць в Сеймі і всі місця в Сенаті [що складався зі 100 сенаторів], то й так “Солідарність” не мала можливості завадити обранню Ярузельського. Ярузельського обрали президентом. Щоправда були проблеми, бо партії, союзники комуністів, відмовилися голосувати за нього і Ярузельського підтримав дехто з “Солідарності”. Тим не менше, це не змінює факту, що домовленості Круглого столу в своїй основній частині, були реалізовані.
Антоні Дудек висловив свою думку про можливий вплив на хід та наслідки Круглого Столу того факту, що Лєх Валенса був зареєстрований як таємний співробітник комуністичних спецслужб, під кодовим ім'ям “Болєк”:
Ми не маємо жодних доказів, які були б достовірними для історика, свідченням шантажу Валенси цією інформацією. Характерно, що коли під час військового стану його намагалися переконати підтримати воєнний стан, то робилися спроби не дати можливості стати явною цій інформації. Частина інформації стала відомою громадськості. Її скерували в Нобелівський комітет, щоб той не присудив Валенсі премію. В кінцевому підсумку Валенса отримав Нобелівську премію, але не у 1982-у, а у 1983 році. Проте немає жодних доказів, що свідчать про шантаж Валенси, так само як немає доказів, що він продовжував співпрацю після 1976 року. Чи мало це суттєве значення? На мою думку, для Валенси, в психологічному плані, це мало значення, але варто пам'ятати, що в Магдаленці Валенса був не сам. Там була досить численна делегація і якби її члени зрозуміли, що Валенса їх зрадив то, мабуть, вони відреагували б на це. Нічого такого не сталося. Немає доказів щодо представників “Солідарності” в Магдаленці, про їхнє агентурне минуле. Більшість його не мала. Звичайно, крім Валенси там були люди, котрі мали у своїй біографії такі речі, але немає доказів, що вони були активними агентами в кінці 80-х років. Варто розуміти, що той факт, що хтось був агентом 15 років тому, не означає, що він продовжує залишатися залежним від спецслужб. Люди розривають такі зв'язки, і напевно це випадок Лєха Валенси. Я тут не бачу зв'язку, але розумію людей, котрі вважають, що якщо хтось був агентом, то він раз і назавжди залишається на поводку спецслужб.
Окрім того, історик прокоментував закиди з боку радикальної частини польської опозиції про те, що прихований механізм, який стояв за Круглим столом, полягав у творенні поступливої і компромісної опозиції, зосередженої довкола Лєха Валенси і що радикальні діячі були відсунуті від прийняття рішень:
Це, звичайно, правда. Тільки справа в тому, що тим, хто формував такий, а не інший розклад сил в польській опозиції, були американці. Справа в тому, що вся опозиція 80-х років великою мірою жила за рахунок допомоги Заходу. Головним чином це була американська допомога. Американці не випадково скеровували фінанси до Валенси та його оточення, тобто до “Солідарності” Валенси, а не до “Солідарності, що бореться” та різних радикальних груп. Американці вважали, що поміркована частина опозиції є більш перспективною, в тому сенсі, що вона буде в стані мирним та еволюційним шляхом здійснити зміну системи. В той же час, радикальна частина опозиції мріяла про силове повалення комуністичного правління, а це не було в інтересах американців.
Водночас те, що комуністична влада не хотіла розмовляти з Корнелем Моравєцьким, керівником “Солідарності, що бореться”, а надавала перевагу Лєху Валенсі, то це зрозуміла справа. По-перше, Валенса проголошував значно більш помірковані гасла, ніж Моравєцький. По-друге, ще однією причиною чому комуністи сіли за стіл переговорів, була їх надія на те, що після початку перемовин Круглого столу, Захід на чолі з Америкою, введе в дію нові кредитні лінії і надасть економічну допомогу комуністичній Польщі, що перебувала на краю економічної прірви. У зв’язку з цим, для комуністів це переговори з Валенсою, котрий був Нобелівським лауреатом і був відомим на Заході, мали стати сигналом для Вашингтону, Парижу і Бону, а не перемовни з Корнелем Моравєцьким, якого там вважали кимось несповна розуму. Тому претензії радикальних кіл є зрозумілими, але йдеться про певний розклад сил, який панував в опозиції, зрештою зумовлений суспільними настроями в Польщі.
Матеріал підготував Назар Олійник