Громадська організація Truth Hounds у співпраці з Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Платформою громадянської солідарності і Коаліцією за Міжнародний кримінальний суд оприлюднили звіт про факти скоєння воєнних злочинів російськими військовиками на Донбасі під назвою «Підвали.rar». Звіт з іменами причетних до злочинів має бути переданий на розгляд Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Свідчення про злочини незаконних збройних формувань самопроголошеної донецької народної республіки (ДНР) та російських військових на Донбасі зібрані від 138 вояків та цивільних, які пережили полон в Донецьку, Сніжному, Горлівці і Торезі в 2014-2015 роках.
Метою звіту дослідник воєнних злочинів з Truth Hounds Роман Авраменко назвав спонукання МКС розпочати розслідування цих злочинів в Україні. Він зазначив, що в звіті міститься весь спектр порушень міжнародного гуманітарного права, який лише можна собі уявити: це нелюдське поводження, побиття, тортури, гендерні і сексуальні злочини, випадки прямого зґвалтування, завдання ударів по геніталіях і катування електричним струмом.
Експерт Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Мовчан повідомив, що катування електрострумом застосовувалося не лише до військових чоловіків, але й до жінок і до цивільних. Але специфіка страждань цивільного населення полягає ще й у вчиненні окупантами та місцевими бойовиками обстрілів мирних населених пунктів, катувань, зникнення людей, вбивства і незаконного заволодіння майном. Як зазначив Роман Авраменко, ще 2015 року у першому звіті до МКС були передані 300 таких задокументованих фактів, а в грудні минулого року цей список був доповнений ще кількома сотнями таких злочинів.
– Там були зібрані факти 208 випадків артилерійських атак, гранатометів чи кулеметів, як такі, що мають ознаки воєнних злочинів, бо це були цілеспрямовані атаки на цивільних. Або це були невибіркові атаки, коли були атаковані військові цілі, але засоби та методи цієї атаки були непропорційними до супутньої шкоди цивільному населенню.
Згідно з проведеними опитуваннями, найбільш травматичним і принизливим досвідом під час позбавлення волі стали так звані «паради полонених», які влаштували окупаційні адміністрації на День Незалежності України 24 серпня 2014 року та на День Соборності України 22 січня 2015 року в Донецьку, сказав Роман Авраменко:
– Звіт містить докази присутності російських військовослужбовців, що так само нам важливо, щоби продемонструвати Міжнародному кримінальному суду пряме залучення Росії до збройного конфлікту, що ця держава здійснює пряму воєнну аґресію від 2014 року. Так, на території СБУ в Донецьку була воєнна техніка, якої ніколи не було на озброєнні України і вона могла прибути туди лише з території Росії. До наших полонених посадили одного бойовика з російського спецназу, який вчинив побиття своїх підлеглих. Полонених примушували до примусової праці і розвантажувати так звані «гуманітарні конвої» з Росії з артилерійськими снарядами та іншим озброєнням. В допитах полонених росіяни брали активну участь у випитуванні інформації. Часто вони самі вказували, звідки вони приїхали і називали свої позивні.
Один з колишніх полонених, військовий медик, який брав участь в обороні Донецького аеропорту на ім'я Максим розповів, що був ув'язнений на Донбасі 93 дні. Він просив наразі не називати своє повне ім'я з міркувань особистої безпеки та безпеки своєї родини, але підтвердив, що підписав всі свої свідчення, які збирали українські правозахисники.
– Я перебував в Донецькому СБУ, потім майже півтора місця очікував обміну спочатку в одному з незрозумілих будинків поблизу донецького аеропорту, потім мене відвезли в місто Торез. Там теж з мене знущалися, були дуже сильні побої, Били всім, чим можна. Крім цього мене тричі виводили на розстріл, три рази катували електрострумом. Вони також вдавалися до моральних тортур, дзвонили моїй дружині, погрожували, що скоро захоплять Київ, будуть її ґвалтувати і вирізати мою родину.
За словами Максима, через недоїдання в полоні він втратив близько 20 кілограмів ваги. Виконавцями цих злочинів він назвав місцевих сепаратистів, а також російських громадян з Бурятії та найманців з країн СНД. Він повідомив, що один з його катів сказав, що йому нічого від нього не треба, а просто йому подобається мучити людей. Але найбільш травматичним досвідом в полоні він назвав написання прощального листа дружині, якого взявся переслати їй один з його тюремників.
Роман Авраменко стверджує, що на відміну від українського правосуддя, яке вимагає документального підтвердження будь-яких злочинів, Міжнародний кримінальний суд бере за основу доказів саме свідчення очевидців та потерпілих. Експерт нагадав, що протилежна сторона також провадить свою документацію порушень міжнародного гуманітарного права і закликав українську владу прискорити збір доказів вчинення воєнних злочинів для міжнародної юстиції:
– Україні вже давно було пора і зараз саме час розслідувати ці злочини на території України, включно з тими, що були скоєні українськими комбатантами. Коли відкриється міжнародне провадження, можна уявити, які репутаційні втрати може потерпіти України, зважаючи на потужну пропагандистську машину держави-агресора, яка буде на кожному кроці кричати, скільки злочинів вчинили українські комбатанти.
Коли Міжнародний кримінальний суд може розпочати розслідування воєнних злочинів в Україні? Сергій Мовчан пояснив, що цей суд розглядає ситуацію комплексно, а тому наразі ще триває збір доказів по подіях у Донбасі, після завершення якого тільки і може розпочатися кримінальне провадження:
– Провадження відкривається, якщо взяти за приклад конфлікти в Руанді і Югославії, то побачимо, що в Руанді воно було відкрите вже по завершенні конфлікту, а в Югославії – після того, як там вже відбулися найбільш гарячі його фази. Тому Україна зараз проходить ту саму процедуру, що й решта країн.
Своєю чергою, Роман Авраменко нагадав, що для розслідування нападу Росії на Грузію 2008 року польовий офіс Міжнародного кримінального суду був відкритий і розпочав свою роботу лише через вісім років по завершенні тієї триденної війни.
Вільгельм Смоляк