Головна політична подія Польщі 1 жовтня – це програмна промова глави уряду Еви Копач. Вона в момент вступу на посаду прем’єра стала відома досить скандальним висловом на тему ситуації в Україні: на початку вересня Ева Копач сказала, що уряд повинен поводитися, як «розумна жінка, яка коли бачить загрозу – зачиняється вдома, захищаючи рідних». Що ж говорила пані прем’єр про Україну і про зовнішню політику політику Польщі у своєму екпозе – на ці запитання відповідає публіцист видання «Культура ліберальна» Лукаш Ясіна.
Що можуть означати слова Е. Копач про «прагматичну політику» щодо України?
– Я сподіваюся, що це означатиме те саме, чим була «прагматична політика» Дональда Туска і Радослава Сікорського щодо України від 2010 до 2013 років. Тобто, це підкреслення польських інтересів, партнерства між двома країнами, але з іншого боку – невибачання Україні помилок, котрі Київ може зробити. Це щось на зразок підготовки до того, що в Україні, у випадку подальшої нестабільності й зміни уряду, може змінитися проєвропейський курс. Ева Копач також добре відчуває те, що відбувається в польському суспільстві: воно вже не погоджується підтримувати Україну за будь-яку ціну. Треба суспільству пояснити, у чому саме полягає польський інтерес в підтримці України, особливо під час виборчої кампанії. Але теж треба розуміти, що прагматизм не означатиме відмови від того, що Польща досі робила в Україні. Опозиція, зокрема, заявляє, що польським інтересом є демократична Україна. А тому слова «прагматична політика» через рік можна буде по-різному пояснити виборцям, в залежності від того, як розвиватиметься ситуація в Україні.
Що за цей рік, який існуватиме чинний уряд, можна зробити в зовнішній політиці?
– З експозе Копач виникає небагато, але вона заявила про експозе міністра закордонних справ Ґжеґожа Схетини упродовж найближчих тижнів. І саме в його виступі, я думаю, почуємо про конкретніші дії, які робитиме польський уряд на українському напрямку. Я все ж сподіваюся продовження попередньої політики – тобто підтримка України в проведенні реформи самоврядування (якщо Київ таки її проведе), підтримка України в економічних питаннях, продовження виконання ролі адвоката України на міжнародній арені, хоча й сам Київ уже цього не вимагає від польського уряду. Порошенко в останніх місяцях більше наполягав на переговорах із Францією й Німеччиною.
Що зараз реально польський уряд може зробити для України, а чого - ні?
– Цілком реальним завданням для Варшави зараз є технічна підтримка України, натомість нереальне – це намагання Польщі стати країною, яка буде в змозі стримати військові дії в Україні. Польща вже не може тут нічого зробити, вона може виступати лише як одна з провідних країн Європейського Союзу. Ева Копач відверто заявила: настав кінець мріям про першість, лідерство Польщі в Центральній і Східній Європі. Вона відмовилася від тієї ідеї, яку представляли Ярослав і Лєх Качинські, а після них і Радослав Сікорський – вони вважали, що саме Польща має відігравати першочергову роль у регіоні. Подібна політика теж закінчилася і на загальноєвропейському рівні, відтоді, як сферу зовнішньої політики покинули такі міністри, як Радсолав Сікорський і Карл Більдт.
Ева Копач теж говорила про понадпартійне порозуміння в питаннях зовнішньої політики, чи його вона зможе досягти?
– У сфері зорвнішньої політики Польщі нині першорядну роль відіграватимуть президент Броніслав Коморовський і міністр закордонних справ Ґжеґож Схетина. Ева Копач, яка не має компетенцій у сфері зовнішньої політики, не гратиме ключової ролі в цій царині. З іншого боку, бачимо, що з боку опозиції, зокрема, з боку Ярослава Качинського, є певна згода на це. Опозиція не глумитиметься з уряду, якщо він не робитиме значних помилок. Проте не Ева Копач будуватиме понадпартійне порозуміння в зовнішній політиці, тут буде значна роль президента. А він чітко прийняв роль такого голови в польській зовнішній політиці.
Який потенціал має президент Коморовський у цьому?
– Це питання принципів, на яких будуватиметься таке понадпартійне порозуміння. Якщо говорити про українське питання, то така згода є – і не тому, що політику щодо нашого східного сусіда пропонував Коморовський або Качинський, просто в них обох дуже подібна оцінка ситуації. Президент, щоправда, це не та людина, яку опозиція дуже добре сприймає, проте опозиція й не перешкоджає в реалізації багатьох цілей польського уряду. Опозиція висловлювала спротив лише методам, якими досягаються ці цілі. Опозиція алергічно сприймала Дональда Туска і Радослава Сікорського – але тепер вони вже ніяк не впливають на зовнішню політику Польщі. На нового міністра закордонних справ, Ґжеґожа Схетину, в польської опозиції алергії нема, його можуть прийняти за партнера. Тому в нього є великий шанс показати себе добрим міністром закордонних справ Польщі, – каже він.
Чергове, на що звернула увагу Ева Копач, це збільшення видатків на оборону до 2 відсотків ВВП. Правда, від 2016 року, коли її уряду вже не буде. Що це, популізм?
– Це доказ двох теорій. По-перше, того, що в питаннях оборони вирішальний голос має Броніслав Коморовський, бо це слово в слово його проекти, а по-друге того, що в цій справі є консенсус. Якщо через рік прем’єром стане Ґжеґож Схетина, чи Цезари Ґрабарчик, чи Ярослав Качинський, або інший компромісний політик, він реалізуватиме цю політику. У Польщі зараз зростає переконання, що не можемо розраховувати лише на НАТО, мусимо почати реформу власних зборйних сил. І це реалізуватиме кожний новий польський уряд, З Евою Копач чи без неї, – каже він.
Запрошуємо послухати звуковий файл передачі
Ігор Ісаєв