Пане Бартоше, цього тижня видання «Rzeczpospolita» опублікувало розмову з міністром оборони Польщі Томашем Сємоняком. Міністр переконує, що Польща – в безпеці, бо є членом НАТО, її стратегічним партнером є США, а вони, як відомо, своїх союзників не залишають у біді. Чи Ви поділяєте цю впевненість?
– По-перше, у природі немає чогось такого, як 100%-ва безпека. По-друге, я не поділяю переконання, що рівень безпеки Польщі зараз є на тому ж рівні, що і рік тому. Рівень безпеки Польщі радикально знизився після початку російської агресії в Україні. По-третє, міністр Сємоняк робить те, що має робити член польського уряду – висилає суспільству заспокоюючі сигнали. Я сказав би, що дії міністра Сємоняка доводять, що реально він оцінює нашу ситуацію набагато критичніше. Міністерство оборони робить навчання для все більшої кількості резервістів, прискорює програми модернізації армії. Сємоняк, так само як і екс-міністр закордонних справ Радослав Сікорський, оцінював підсумки саміту НАТО у Ньюпорті як добрі, але не до кінця задовільні. Польське керівництво бачить, що ситуація із безпекою країни – динамічна, і динамічна не в позитивному сенсі цього слова.
У Варшаві говорять, що після зміни урядової команди зовнішньою політикою на східному напрямку будуть опікуватися якраз Томаш Сємоняк та генерал Станіслав Козєй – глава Бюро національної безпеки. Останній нещодавно зауважив: якщо у Польщі з’являться «зелені чоловічки» – невідомо, чи Варшава дасть собі з ними раду. Як прокоментуєте ці слова?
– Думаю, генерал Козєй має намір більше впливати на оборонну політику Польщі. Хоча в оточенні президента Коморовського не бракує людей, зрештою і сам президент має такі амбіції – більше впливати на зовнішню політику країни, ніж це передбачає конституція. Сьогодні закінчилися часи обіцянок. Польща має реально підтримати відбудову української державності, має знайти дієву відповідь на російську агресію, звісно, не сама, а у гроні союзників, хоча я й не впевнений, що спільно з усіма членами НАТО. У ситуації, коли є загроза, Польща не може роздумувати, чи НАТО погодиться на ті чи інші дії. Проте я переконаний – наразі Росія реалізує щодо Польщі політичні, а не військові цілі.
У такому випадку, як Ви бачите ці політичні цілі?
– Москва розраховує на зміну уряду, який би був більш прихильним Росїї. Вона ще шукає у Польщі союзників для своєї риторики, що в Києві правлять бандерівці, а події на сході України – це українсько-український конфлікт. Якщо Кремлю не вдасться реалізувати у країні над Віслою свої політичні цілі, намовити поляків на співпрацю з Росією будь-якою ціною, то, думаю, інструментом Москви тоді стануть не «зелені чоловічки», а прицільні удари по військовій інфраструктурі, котру для своїх потреб може використати Північноатлантичний альянс. Але це можливий сценарій навіть не на найближчі роки. Тому хай краще польська влада готується не викидати «зелених чоловічків», а будує систему протиповітряної оборони, якої наразі немає.
Ви говорите про співпрацю з обраними членами НАТО. Тривожні сигнали маємо з Берліна – міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн визнала, що бундесвер не може виконати у повному обсязі завдань, котрі йому доручив Альянс. Хтось з німецьких політиків говорить, що це катастрофа, хтось – що таке визнання є добрим імпульсом для вирішення проблеми. А що на це Польща?
– Ми у Польщі мусимо брати до уваги таку ситуацію, що відбувається атака на нашу країну, котру важко однозначно назвати агресією. Тоді у Європі, на захід від нас, починаються дискусії – війна чи не війна, а може, треба вислати переговірників, а може, не варто поглиблювати кризу... Може бути так, що відбудеться серія швидких ударів з повітря, а реакцією на них стануть розмови типу: що сталося, то сталося, це ж не привід розпочинати третю світову. І це буде проблемою політичного характеру, а не наявності військового обладнання, хоча я не применшую важливості останніх повідомлень з Берліна.
Але, все-таки, якщо звернутися саме до технічного аспекту – Німеччина може захистити Польщу та країни Балтії?
– У глибині душі я сподіваюся, що ця заява – це ширма, яка має приховати небажання Німеччини приділяти більше уваги безпеці в Європі. Ми очікуємо, що Берлін серйозно поставиться до проблем зі станом свого війська і виконає ті обов’язки, на які публічно погодився на форумі НАТО. Не може бути так, що у Ньюпорті Німеччина обіцяє піднести витрати на оборону до 2% ВВП, а за 4 дні міністр фон дер Ляєн говорить, що таке збільшення є безпідставним. Для Польщі я бачу таку мораль з цієї ситуації: ми не можемо себе ошукувати, що якесь НАТО чи ЄС розв’яжуть наші проблеми. Ми маємо бути готові діяти понад компромісом союзників, ми маємо бути готові діяти разом з обраними союзниками. Скажу більше – маємо бути готовими до шантажу своїх союзників. Так нещодавно зробив міністр Сємоняк, котрий дав зрозуміти французам: якщо ви продасте Містралі Росії, ми не купимо ані ваших субмарин, ані ваших систем ППО. Варшава має бути готовою до тиску. Хіба що ми хочемо погодитися зі статусом буфера між росією та ЄС, прямо не названою фінляндизацією. Таке розв’язання, дійсно, є дешевшим та простішим.
Останнє запитання – у середу нова прем’єр Ева Копач виступила зі зверненням до парламенту, в якому заторкнула питання закордонної політики та політики безпеки. Чи слова Копач – це відповідь на міру тих загроз, перед якими опинилася Польща?
– Цей виступ мені сподобався. Пані прем’єр звинувачували у браку зацікавлення українськими справами, у бажанні ізолювати Польщу від тієї кризи, яка відбувається у наших сусідів. В експозе Ева Копач виразно сказала, що російсько-український конфлікт – це і наша справа. Дуже добре, що вона згадала про потребу будування солідарності в ЄС та НАТО. Добре, що прем’єр наголосила, що нашою метою є припинення військових дій, але не коштом територіальної цілісності України. Мир, але не за будь-яку ціну – таку позицію уряду я вітаю. Щоправда, пізніше прем’єр згадала про прагматизм, але, як відомо, його по-різному можна розуміти. Росія не є монолітом, у ній іде конфлікт різних течій. Сподіваюся, що грати на цих суперечностях – саме це Ева Копач мала на увазі під прагматизмом у нашій зовнішній політиці.
Олена Бабакова