Минулого тижня ми розпочали розмову з істориком філософії професором Яцеком Міґасінським з Інституту філософії Варшавського університету про перехід від зацікавлення позитивізмом до метафізики на прикладі «першої дами польської філософії» Барбари Скарґи. Тоді мова була про її французькі джерела натхнення. Французька думка залишилася актуальною для неї до кінця життя. Однак, визначну роль у такій зміні філософської оптики в творчості Скарґи та її учнів, котрі великою мірою задали тон розвиткові сучасної польської філософії, не могли не відіграти німецькі мислителі, насамперед феноменологи на чолі з Едмундом Гуссерлем та Мартіном Гайдеґґером.
Саме цьому буде присвячено нашу сьогоднішню розмову з професором Міґасінським.
- Якщо йдеться про Гуссерля, доступного польською мовою, то, наприклад, Ідеї І були видані в 1967 році. Отже, Барбара Скарґа запропонувала читати на своєму семінарі ці, власне, Ідеї І у 70-х роках. І, можна сказати, що у Варшаві це була перша така філософська акція ближчого знайомства з джерелами феноменології, коли ми читали книжки Гуссерля. Бо окрім антології під назвою Екзистенційна філософія (Filozofia egzystencjalna), яка вийшла під редакцією Лєшека Колаковського і Кшиштофа Помяна у 1965 році, у варшавському середовищі, власне кажучи, Гуссерль і феноменологія були цілковито відсутні. Звісно, у Кракові, в середовищі, що склалося довкола Романа Інґардена, а також його учнів – Владислава Стружевського і Юзефа Тішнера, феноменологія пустила коріння значно раніше. Проте у Варшаві лише Скарґа, завдяки тому, що запропонувала читати Гуссерля на своєму семінарі в 70-х роках, представила – спочатку своїм учням, а потім і в публікаціях – якісь роздуми і дослідження джерел феноменології і самої суті цієї філософської традиції. Варто зазначити, що результатом цього стала перша повноцінна монографія під назвою Гуссерль (Husserl), написана Кристиною Сьвєнціцькою – тогочасною учасницею семінару Барбари Скарґи.
- А що саме могло послужити головною причиною того, що Скарґа взагалі зацікавилася феноменологією? Адже, з одного боку, маємо справу з її дослідженнями позитивізму і усім тим притаманним йому епістемологічним мотивом, тобто особливою увагою до природи знання і пізнання. Щоправда сам позитивізм як дослідницька тема припала Скарзі досить випадково. Отже, можливо, тут не йшлося від самого початку про її особистий інтерес до цієї тематики. Проте, вона могла слугувати своєрідним містком до феноменології. З іншого боку, справді у Польщі виходить щораз більше перекладів Едмунда Гуссерля і його учнів. Тут, звісно, визначну роль відіграє один з них – пов’язаний зі Львовом, а потім із Краковом – Роман Інґарден. Це можна було б назвати другим містком. Але насамперед я би хотів запитати про, можливо, третій: чи може бути так, що саме зустріч з французькою філософією вже тоді створила передумови того, що Скарґа зацікавилася Гуссерлем? І тут, можливо, важливим фактором міг би стати Емманюель Левінас, з яким Барбара Скарґа товаришувала, а який був першим перекладачем Гуссерля і Гайдеґґера на французьку?
- Так, не лише перекладачем, а, власне, він вводив феноменологію до свідомості французьких філософів у 30-х роках ХХ століття. Але, перш, ніж ми дійдемо до Левінаса і подальших французьких зацікавлень Скарґи, треба зробити ще два кроки. А повертаючись до сказаного про перехід від епістемології до феноменологічної проблематики, треба згадати, що сама феноменологія, якщо на неї подивитися навіть у загальних обрисах, починала від певних зацікавлень природою знання. Я маю на увазі класичну феноменологію Гуссерля. Проте, його еволюція, чергові твори Гуссерля, опубліковані, щоправда, вже не ним, а його учнями та асистентами, йшла у метафізичному напрямку. Бо з’явилася проблема часу (зрештою ще на ранньому етапі його творчості). А час є, мабуть, найбільш метафізичною проблемою. В нього з’явилася проблема інтерсуб’єктивності, тобто можливості зв’язку з іншим суб’єктом, але не як alter ego, тобто двійником, який пізнає і мислить, але зі справді кимось іншим. З цього випливає проблема автентичної комунікації і так далі. Отже, в самій феноменології був метафізичний імпульс, що видно у творчості Гуссерля. Але, на додаток, треба сказати, що Анрі Берґсон як філософ переходу між класикою і філософією ХХ сторіччя є досконалим попередником феноменології (про що йдеться вже у докторській дисертації Романа Інґардена про зв’язок між філософіями Берґсона і Гуссерля).
- Проте, чи їх можна порівнювати?
- Звісно, Берґсон не є феноменологом і ніколи не створив такого понятійного апарату, яким користувалися Гуссерль і його учні. Але завдяки одному, щонайменше, фундаментальному елементові своєї метафізичної системи, яким є інтуїціонізм, Берґсон виразно надихав більш пізніх феноменологів. Адже Гуссерль також використовує поняття інтуїції, хоч і в дещо іншому значенні – у кантівському та посткантівському. Часто це в нас перекладають не як інтуїцію (intuicja), а наочність (naoczność), яка становить безпосередній контакт із предметом, який або ми пізнаємо, або щодо котрого здійснюємо якісь практичні операції. Отже, в цьому сенсі, хоч і ненавмисне, Берґсон для когось, хто досліджував його творчість, був першим кроком у бік феноменологічної проблематики. В цьому сенсі Скарґа, яка вже дуже добре Берґсона знала і вже написала про нього книжку, зайнявшись Гуссерлем, по суті з іншого боку торкнулася тієї ж метафізичної проблематики, якою займався цей французький філософ. Саме через це Гуссерль викликав у неї настільки великий інтерес.
- Гуссерль, однак, не був єдиним представником феноменологічної традиції, який її цікавив…
- Ясна річ, закономірно з’явився також і Гайдеґґер, і він лишився, власне, до кінця життя Скарґи одним з головних героїв її дослідницьких зацікавлень. І я пам’ятаю, що у 1980-х роках Гайдеґґер ще був загалом недоступний по-польськи. Перша збірка його текстів польською Будувати. Мешкати. Мислити (Budować. Mieszkać. Myśleć) під редакцією Кшиштофа Міхальського вийшла в 1977 році, а власна книжка Міхальського – перша в Польщі, присвячена цьому німецькому мислителеві – під назвою Гайдеґґер і сучасна філософія (Heidegger i filozofia współczesna) вийшла в 1978. Отже, хоч би на основі цих двох текстів, доступних польською, у Скарґи і учасників її семінару виникло зацікавлення філософією Гайдеґґера. А оскільки його головний твір, тобто Буття і час, вийшов польською лише у 1994 році в перекладі Боґдана Барана, ми читали цю книжку трьома мовами, в залежності від мовних компетенцій кожного з учасників семінару: по-французьки, по-німецьки і по-англійськи. Ця філософія, безсумнівно, дуже Скарґу цікавила і надихала. Хоча вже тоді вона мала дуже критичне відношення до політичної плями Гайдеґґера, тобто до нацистського епізоду з ректоратом у 1933-34 роках тощо. Барбара Скарґа постійно про це згадувала, але, у будь якому разі, через те, що Гайдеґґер розворошив метафізичну і загалом філософську проблематику до самого дна, він становив її улюблену тему до кінця життя.
- І цим вона, безперечно, надихнула своїх учнів, серед яких були провідні знавці цієї тематики в Польщі…
- Можна сказати, що коли йдеться про натхнення, яке передалося від Скарґи, то це передусім був Цезари Водзінський, котрий потім став дослідником Гайдеґґера і написав принаймні дві присвячені йому важливі книжки. А також Тадеуш Шавєль – з одного боку соціолог, а з іншого – дуже добрий знавець Гайдеґґера. Він, як пам’ятаю, дуже нам тоді допомагав у розумінні меандрів його філософії. І лише після читання Гуссерля і Гайдеґґера, а також дискусій про них, після того, як було опрацьовано класичну феноменологічну проблематику, надійшов час Левінаса.
А про це ми почуємо за тиждень – на завершення нашої розмови з професором Яцеком Міґасінським.
Антон Марчинський