Хоча перший маніфест ґравітаційного кіно – концепції, створеної відомим польським художником, теоретиком мистецтва і видавцем Мареком Собчиком і філософом доктором Матеушем Фальковським – був оголошений ще 2012 року, до його широкого обговорення і особистої участі в ньому публіки, котра могла дивитися, але й створювати такі фільми, було запрошено лише зараз. Це відбувалося протягом кількох днів минулого тижня – у рамках майстер-класів і теоретичного обговорення – в Інституті польської культури Варшавського університету. І певною мірою це стало чимось закономірним, адже саме цього року в Польщі відзначається сторіччя аванґарду, а явище ґравітаційного кіно – можливо, опосередковано – пов’язане з цим напрямком. Тому теж і цьогорічне представлення цієї концепції опосередковано до аванґарду звертається, оскільки було названо «передоднем» або – польською – «wigilią» аванґарду. Зрештою, тут треба сказати, що така опосередкованість у різноманітних сенсах також має тут величезне значення. Але про все по-порядку…
Чим, отже, є переддень аванґарду, та що із себе являє весь цей пов’язаний з ним проект, нам розкажуть його автори.
Говорить Марек Собчик:
- По-перше, ми не приєдналися до справи аванґарду, як би його не розуміти – чи як до актуального, чи як до історичного явища. Тому, можливо, не маючи певності, про що взагалі йдеться у випадку аванґарду, ми говоримо саме про його переддень і маємо надію, що, може, він просто проявиться вже у ході цього проекту: може, під час майстер-класів тощо він просто народиться і ми, скажімо, торкнемося якихось питань, пов’язаних із аванґардистською практикою. А наші майстер-класи мали кілька етапів і, зокрема, там була справа із, скажімо, гомонімією, що є таким знаряддям, яке експлуатувалося ще прото-аванґардизмом, а згодом у аванґарді становило також одну з багатьох ребусоподібних забав. Вони, власне кажучи, використовувалися не лише дадаїстами, не лише сюрреалістами, але й якимись системними аналітиками. Бо навіть, зрештою, в тих речах, які з’являються в Марселя Дюшана (хоче це дадаїстичні роботи), я маю таке враження, аналізувалося суспільство, завжди йшлося про таку специфіку на лінії сексуальності: є суспільство, є особи (Дюшан), і десь у його гомоніміях або інскрипціях, як під «Мона Лізою», часто з’являються якісь елементи аналітики суспільної вразливості, суспільних комплексів. Він наче з ними грає.
Отже, не все тут абстракційне, - говорить Марек Собчик. Насамперед важливо те, що може стати предметом такого аналітичного підходу.
- І це досить важливо. Бо взагалі, продовжуючи мотив «передодня аванґарду», треба спрямувати його в бік дуже свідомо обраного нами параметру, що ним є усуспільнення пов’язаної з ним активності або входження до сфери спільного творення, яке можна було б назвати культуротворенням. Тобто, ті елементи, що беруть участь в такій грі, доступні всім, всі можуть їх застосовувати, і всі можуть брати участь у творенні – культури або мистецтва – реалізуючи таким чином якусь аванґардистську програму.
Отже переддень, а польською «wigilia», значить, певною мірою, що всі можуть взяти участь у якомусь спільному заході, сідаючи, образно кажучи, за один стіл…
- Це значить, що завтра буде аванґард. Якщо всі будуть не лише споживачами накрученої пружини мистецтва, але і її творцями – з власного вибору: вони не мусять такими бути, але можуть – тоді момент сповнення аванґардистської програми в якомусь сенсі міг би надійти. Бо, як я гадаю, ґравітаційне кіно має в собі такий параметр такого усуспільнення. І хоча аванґард в дуже різні моменти мав дуже різні програми, часом надзвичайно елітарні, це не значить, що він абстрагувався від суспільних питань і не мав суспільної вразливості. Часто, однак, він використовувався за соціотехнічним принципом. Натомість, відкритим залишається питання, чи сам спосіб, у який це робилося, чи весь той пов’язаний з ним антураж доходив до людей, чи проминав повз них. Мені, просто, йдеться про те, аби можна було використовувати техніки аванґарду, аби вони були спільними для нас. І аби не було такого елітаризму, який закінчується тим, коли Душан, скажімо, пропускав свої твори мистецтва по три або чотири рази крізь ринок завдяки якимось великим статкам, аби здивувати публіку тим, скільки все це врешті-решт дуже багато коштує.
Отже, коли ми говоримо про переддень аванґарду, то, зокрема, можемо мати на увазі те, що аванґард надійде лише «завтра». І це дуже характерно для всіляких аванґардистських явищ: потрібно ще одного жесту, якогось одного зусилля, й лише тоді ми станемо аванґардистами.
Говорить другий з авторів цих концепцій доктор Матеуш Фальковський:
- Можливо, йдеться також про те, що ми не обов’язково маємо бути в перших рядах. Адже сам аванґард означає щось, що перебуває у перших рядах, на першій лінії фронту…
Натомість, другим аспектом цієї розмови є саме ґравітаційне кіно, що твориться вже наче й після розквіту аванґарду, але – згідно із описаним щойно посланням – весь час напередодні його. Чим воно є та що у зв’язку з цим значить його багатошаровість?
- Якщо йдеться про багатошаровість або функціонування на межі різних дисциплін, то певною мірою це випливає з самого характеру цього проекту – що тут зустрічаються люди з різних галузей у якомусь ще одному просторі, галузі. Це живопис, філософія, кіно. Отже, сам цей факт несе в собі елемент множинності. Може, це така суто зовнішня риса. А другою є опосередкований характер цього проекту, тобто таке переконання (котре, можливо, також слугувало би одним з пояснень різниці між аванґардом і передоднем аванґарду), що тут немає такої безпосередньої праці, наприклад, над якоюсь формою, технікою, якимось полем, скажімо, зображення або слова. Так стається, власне, тому, що кожен з цих елементів як слово, як зображення ми хочемо представити як щось, до чого слід дійти поступово, що є таким собі результатом, якого ще слід досягти, бо він не є чимось даним. І аби його досягти, виробити і розглянути як певного роду завдання для виконання, треба, можливо, вжити ще якогось нового елементу або знаряддя, тобто, коротко кажучи, зробити свою власну працю опосередкованою. Тому ми переходимо від вірша до фільму, а згодом від фільму до вірша.
Відходячи від суто теоретичного пояснення маніфесту ґравітаційного кіно, Матеуш Фальковський пояснює, що це значить у практиці:
- Вихідним пунктом і якоюсь точкою відліку завжди є сценарій, який було написано і він є. Натомість, реалізація цього сценарію не полягає в тому, що ми його переносимо на екран або якось інсценізуємо, але в тому, що, наприклад, до кожної сцени, а їх 55, ми пишемо по одному віршу, і вже кожен з них є вихідним пунктом для зйомки кожної сцени. Чимось таким, власне, є елемент опосередкування себто один з шарів, що забезпечує перехід між, скажімо, словом, яким є сценарій, і зображенням, яким є кожен конкретний фрагмент зйомки. Врешті, нещодавно ми вирішили, аби повернутися до більш ранніх сцен, котрі здалися нам занадто герметичними, аби їх, так би мовити, розгерметизувати. Тому ми знімаємо сцени наново, як би виходячи з отих попередніх. Тобто, таким чином утворюється черговий шар. А разом з цим ми дійшли висновку, що було б добре, якби до цього кожного нововідзнятого фрагменту написати ще по одному віршу. Отже, на це накладається наступний шар. Тож ця праця, наприклад, виглядає таким чином, себто нічого не береться безпосередньо.
Антон Марчинський