Днями у варшавській галереї «Lufcik», що знаходиться в приміщенні варшавської організації польської спілки художників, відбулось урочисте відкриття виставки «Покровителі Польщі і України. Ікона як джерело та натхнення». На заході було представлено твори українських та польських митців – професійних іконописців, але теж і початківців у сакральному мистецтві. Всі до єдиного представлені на експозиції образи були створені ними під час першого іконописного пленеру, що відбувся в липні минулого року в невеличкому волинському селі Замлиння (зовсім поруч з польським кордоном). Один з організаторів цієї події голова Волинської організації Спілки художників України Володимир Марчук наголошує, що проведення такого симпозіуму було можливе завдяки заангажуванню викладачів та випускників Львівської академії мистецтв. А передecім йдеться про професора Романа Василика, під керівництвом якого митці знайомились з таємницями іконопису.
Проте, йдеться не лише про художній та сакральний аспекти цього заходу. Адже не менш важливими є, власне, зустріч, співпраця і порозуміння представників двох народів на Волині – місці, назначеному настільки драматичними подіями в їхній спільній історії. Однак, про все по порядку...
Яка історія цього пленеру. Звідки ідея?
Розповідає консул Республіки Польща у Луцьку Кшиштоф Савицький.
– Звідки? Це придумав мій колега Матеуш Сора, який живе в селі Новиці на Лемківщині в Польщі (там, де народився ваш український поет Антонич). І він перший придумав, щоби зробити такий польсько-український пленер іконопису. І коли ми зробили виставку ікон в 2010 році, які українці й поляки написали в Новиці, тоді придумали зробити це також і у нас на Волині. І це був перший [пленер]. А в цьому році буде другий пленер, також на Волині, й буде називатися «Мандрівні святі» або «Святі мандрівники».
Говорить одна з організаторок цього заходу, викладачка Кафедри україністики Варшавського університету Катажина Якубовська-Кравчик
– Насправді було два джерела цієї ідеї. По-перше, це подібний пленер, який відбувається в Новиці на Лемківщині – в селі, де народився Богдан-Ігор Антонич. Той пленер також збирає митців з України та Польщі. А коли ксьондз Ян Бурас створив на Волині Центр інтеграції, то з’явилась ідея точно такий пленер зробити там – на волинській землі, де матимуть можливість зустрітись іконописці і з Польщі, і з України.
Як Вам працювалося там разом?
– Це дійсно був час справжньої зустрічі, дійсно це був час обміну мистецьким досвідом та духовними переживаннями, час спільної молитви всіх визнань.
Ну і, звісно, йдеться про сакральний вимір, котрий також був нагодою і ефективною площиною для діалогу між поляками та українцями...
– Звісно, що так. Коли ми всі зустрічаємось разом – представники всіх трьох визнань – виявляється, що ікона, її переживання є тим, що нас єднає. Йдеться про ікону не як про звичайне сакральне зображення, але як нерукотворний образ, джерела якого знаходяться десь глибоко в серцях тих, що їх пишуть.
Волинь стала невралгічним пунктом польсько-українських стосунків з огляду на взаємні кривди, що мали місце близько 70 років тому. Однак, в цьому пленері, який був проявом прагнення взаємного пізнання та розуміння, даний мотив взагалі був неначе неприсутній. Чи присутній якось інакше? Як би Ви це прокоментували?
– Я вважаю, що те, що ця зустріч відбулась на Волині, мало подвійний вимір. Власне там, на землі з такою дуже складною історією, важким досвідом обох сторін (адже це була трагедія не лише польського народу, але й українського), те, що там, власне, ми – митці з Польщі та України – могли зустрітись і спільно схилитись над сакральною тематикою, надавало нашим взаємним стосункам нового виміру: йти далі й шукати нових шляхів порозуміння, котрі могли б єднати наші народи.
На урочистому відкритті виставки про таке порозуміння на культурній ниві говорив також надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Польща Маркіян Мальський.
– Маємо сьогодні дуже інтенсивні та дуже плідні міждержавні стосунки як в політичній, так і в економічній галузях. Але в щоденному житті в глибині серця чекаємо на щось високе. І сьогодні ми його свідки, свідки того, що духовність, культура, ікона об’єднує народи по обидва боки кордону.
Антон Марчинський