Однією з важливих сторінок польського шляху до незалежності в 1918 році, є історія Польських легіонів. Мова про формування, створені Юзефом Пілсудським, майбутнім маршалом і “батьком” незалежності, в серпні 1914 року в Галичині, що в той час входила до складу Австро-Угорщини. Первинний план передбачав, що до боротьби проти Росії приєднаються поляки, які проживали в Російській імперії. Проте далекосяжним планом Пілсудського було формування зародку армії для вирішальної боротьби за незалежну Польщу.
В Польських легіонів дуже непроста і славна історія. Туди пішла найактивніша частина поляків, а їх формування сприяло зміцненню національної свідомості. В перспективі легіони прислужилися справі створення політичних і військових структур Другої Речі Посполитої. Вони пройшли практично всю Першу світову війну, а на зорі незалежності, в листопаді 1918 року, колишні легіонери склали кістяк, передовсім командний, армії нової держави, на чолі якої став Юзеф Пілсудський, комендант Польських легіонів.
В попередній історичній рубриці ми представили фрагменти дискусії “Активні жінки в боротьбі за вільну Польщу і свої права”, організованої Музеєм Незалежності у Варшаві. В ній мова йшла про участь жінок у польському визвольному русі в другій половині ХIX-го, на початку XX-го століття. Сьогодні ж пропонуємо до вашої уваги фрагмент доповіді одного з учасників згаданого заходу – Павела Безака, наукового співробітника Музею Незалежності. Його виступ був присвячений участі жінок в Польських легіонах.
Як каже історик, для жінок, котрі воювали в легіонах, велике значення мав приклад польок, що взяли участь у Січневому повстанні 1863-64 років проти російського панування, і тих, що згодом були членами різного роду підпільних організацій. Але теж значення мало патріотичне виховання, отримане ними в сім’ї. Павел Безак представив історію двох жінок-легіонерів:
Ванда Гертц, яка боролася в рядах II-ї Бригади Польських легіонів — в артилерійському підрозділі цієї бригади, так пояснювала чому вона одягла легіонерський мундир: “З ранніх літ моєю мрією було стати солдатом польської армії. Мій батько-учасник Січневого повстання 1863 року, жив надією побачити незалежну Польщу. В нас теж збиралися колишні повстанці, щоб помріяти про вільну Польщу”. Ванда Гертц продовжує: “Я мріяла, вихована на героїчних розповідях, мріяла доки не прийшла Велика війна”.
Подібно пояснювала свій вступ в ряди Польських легіонів Еліза Людвіка Дашковичувна, котра воювала в складі 2-го полку. “Приклад учасниць Січневого постання та вчительський семінар розпалював жар служби задля визволення Польщі”. Це та її сімейні традиції пронизують червоною ниткою педагогічну роботу Дашковичувни в 1900-1909 роках. Вона член патріотичного товариства “Сокіл”, а в 1910-1913 роках - член “Польських стрілецьких дружин”.
Обидві згадані жінки виховувалися в патріотичних і повстанських традиціях. Вони вступили в легіони цілковито свідомо, прагнучи піти шляхом своїх предків.
Цілком іншою було у випадку відомої в майбутньому скульпторки Зофії Тшцінської-Каміньскої. Розповідає Павел Безак:
Вона втікає від чоловіка, залишаючи йому виховання маленької дитини, і вступає у вересні 1915 року до легіонерської кінноти. Можливо вона спочатку ставилася до цього легко, сприймаючи війну як пригоду. Тут роль зіграла легенда уланів і незвичайна привабливість їхнього мундиру, в якому вона вирішила служити. Чоловік Каміньскої писав у своїх спогадах: “Неочікувано, моя дружина у вересні 1915 року вступила в Любліні до II-ї Бригади Польських легіонів і в бойовому спорядженні вирушила на фронт Великої війни. Факт вступу на службу вона намагалася якомога довше тримати в таємниці від своїх рідних. Я поїхав в Лесьце, а вона вже була на Волині. Подробиці мені вдалося витягнути від Нути, сестри Зофї, яка була втаємничена в її плани. Я був всім цим дуже здивований”. Чоловік Зофії Каміньскої так писав про причини такого її кроку, котрі йому вдалося встановити: “Зненацька мене осінило – справа почала ставати зрозумілою з неочікуваного боку. Я зрозумів, що моє рішення не вступати в легіони було останньою краплею, котра позбавила її всіх сумнівів”.
Зофія Каміньска, медальєрка та скульпторка, прийняла рішення одягнути легіонерський мундир в момент, коли її чоловік вирішив, що від нього буде більше користі не на полі бою, а в науковому житті Варшави.
Історик звертає увагу, що в Польські легіони всіма можливими і неможливими способами намагалися потрапити дівчата і молоді жінки, котрі не погоджувалися з відведеною їм суспільством роллю:
В чоловічому одязі виступають ті, хто не хоче служити в інтентдантурі, не хоче працювати санітаркою в тиловому шпиталі. Тобто, ті, хто незгідний з роллю, яку жінкам приписували на початку ХХ століття. Це жінки, що не бажають лише допомагати, підтримувати і чекати повернення своїх рідних з фронту.
Вважається, що в ряди Польських легіонів потрапляє понад 100 жінок. Більшість з них перевдягнуті у чоловіків, вдаючи так званих “молокососів”. В легіонах так називали тих, кому ще не було вісімнадцяти, хлопців з ще гладкими щоками. По суті, це були підлітки, ледь не діти. Видати себе за таких вояків дівчатам і жінкам було легше всього. Артистичне представлення жінок-легіонерів, дівчиною з довгим волоссям – не надто має зв’язок з дійсністю. Скажімо, тут ви бачите портрет Ванди Гертц, котра виступала в образі Казимира Жуховича. Вона чоловічому мундирі служила в легіонній артилерії.
Нам відомі прізвища декількох жінок, котрі потрапили в ряди піхоти. Зофія Плевіньска, служить як Лєшек Помяновський в I-й Бригаді легіонів. Згадана вже скульпторка Зофія Каміньська служила, як Зиґмунт Тарлов в екскадроні штабної кавалерії в II-й Бригаді. Еліза Людвіка Дашковичувана служила як Станіслав Кемпіш в 3-му батальйоні, 2-полку легіонів. Це знову II-а Бригада. В цьому самому підрозділі служить Марія Волошинська-Шольцова. Вона ховається під прізвищем “Альфред Волошинський”. В згаданому підрозділі несе службу Марія Блашикувна – молода дівчина з Лудзі, яка загине під час Волинської кампанії. Вона знана як “Ян Тадеуш Залевський” або “Ян Тадеуш Залеський”.
Павел Безак відзначає, що ситуація жінок в Польських легіонах, ставлення до їхньої присутності, зокрема в разі викриття, великою мірою залежали від позиції командирів щодо таких незвичних солдатів:
Звичайно дуже часто виходила на яв правда про цих дівчат в солдатській формі. Якщо командири сприяли, допомагали їм ховатися серед вояків, то це могло виглядати так, як це було у випадку Марії Соболєвської, псевдо “Мар’ян Соболєвський”. В спогадах одного з солдатів можна прочитати наступне: “При командуванні полку був сержант – невеликий і гарний хлопець. Його кликали Мар’янком. Кружляли чутки, що це дівчина. Коли “Мар’янко” одного дня їхав конем одна з рот почала кричати «Віддай штани!». Це підхопили інші роти. На другий чи третій день маршу, коли ми ледве встигли зняти з себе спорядження і зброю, прибіг черговий і наказав зібратися всім без зброї на плацу. Ми вишикувалися в два ряди і на плац прискакав на коні полковник Хроя і наказав всім зібратися довкола нього. Полковник сказав «Щоб більше цього не було, що якісь легіонери кричали вслід за сапером – Віддай лопату!, а за санітарами Віддай ногу! За цим йшли не надто привабливі порівняння і погрози карати за такі речі. Після того, як полковник поїхав, командир нашої роти офіційно оголосив, що «Мар’янко» - це жінка і що не можна дозволяти собі такі жарти щодо неї”.
Безумовно, прихильність начальства не завжди дозволяла жінкам залишатися в рядах Польських легіонів. Накази командування, в тому числі головного коменданта Юзефа Пілсудського, забороняли жінкам воювати в перших рядах. Одночасно з цим, сам Пілсудський, в майбутньому маршал Польщі, схвалював працю жінок в розвідці. За прикладом не треба далеко йти. Александра Щербінська, друга жінка Юзефа Пілсудського, отримала орден Virtuti Militari за службу в кур’єрсько-розвідувальному підрозділі при штабі I-ї Бригади.
Матеріал підготував Назар Олійник