Українці, які рятували перемиських євреїв

«Ця тема ще не вивчена. У нас говориться про поляків, які рятували євреїв, але не говориться про українців, які рятували євреїв у роки Голокосту. Втім, історія має бути об'єктивною, вона має називати імена всіх героїв, незалежно від їхньої національності чи конфесії», – підкреслює співробітник Ряшівського університету історик Йоанна Ельжбєта Потачек, яка займається науковим дослідженням минувшини та культури національних меншин (у тому числі єврейської) на території колишнього львівського воєводства у 1918-1944 роках та під час Голокосту.
Йоанна Потачек також активно працює на ниві польсько-єврейського та польсько-українського діалогу. Вона координує заходи з відзначення у Підкарпатському воєводстві Міжнародного дня вшанування пам'яті жертв Голокосту, головним організатором яких є проф. Вацлав Вєжбєнєц. У 2014 – 2015 роках Йоанна Потачек очолювала діяльність Центру діалогу між релігіями та народами при Державній вищий технічно-економічній школі у Ярославі. У її науковому доробку понад 30 публікацій.
Доповідь про українців, які рятували євреїв у Перемишлі у роки Другої світової війни, Йоанна Потачек прочитала під час наукового симпозіуму «Навіть поганий мир кращий за хорошу війну», який відбувся у рамках відзначення Міжнародного дня вшанування пам'яті жертв Голокосту у Підкарпатському воєводстві цього року.

Про «праведних» українців з Підкарпаття історик розповіла також і УСПР.

Йоанна Потачек: Як знаємо, до Другої світової війни 50-тисячний Перемишль був багатонаціональним містом. За даними з 1931 року тут мешкало 25 тисяч поляків, 17 тисяч євреїв і 8 тисяч українців.
Перемишль - це було особливе місто. Вже у вересні 1939 року його розподілили на дві частини: радянську і німецьку, які розмежовувала річка Сян. Тоді єврейське населення загалом подалося до совєтської частини. 1941 року, коли весь Перемишль опинився у німецькій зоні окупації, нищення єврейського населення сягнуло свого апогею. Тими, хто міг врятували євреїв від смерті, були лише неєвреї. Це робили як польські, так і українські городяни. Звичайно, вони також видавали євреїв, чи тих, хто їх переховував, внаслідок чого євреї гинули. Але зараз ми говоримо про тих, які рятували. І я хочу відзначити, що євреїв рятували представники як польської, так і української національності.

Євреї на залізничному мосту на річці Сян, 1939 р.

Голокост пережило усього 135 перемиських євреїв. За допомогу євреям вбито понад 500 мешканців міста. Скільки поміж них було українців – невідомо. Як і невідомо, скільки було українців, які рятували євреїв. Але Йоанні Потачек вдалося встановити імена деяких із них.

Йоанна Потачек: Рятували євреїв і духовенство, і цивільне населення. Що стосується духовних осіб, то тут основним був особистий приклад – я маю на увазі главу Греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького, який фактично врятував двох львівських рабинів, і який своїх вірян та підлеглих закликав рятувати євреїв. У Перемишлі його заклик почув парох місцевої греко-католицької катедри отець Василь Гриник, який врятував 24-ро єврейських дітей, переховавши їх у сиротинці та – що основне – оформивши їм метрики – церковні свідоцтва про хрещення. Сиротинець, де жилі ті діти, вели монашки чину Сестер служебниць Пресвятої Діви Марії. Тут я хочу назвати їхні прізвища, оскільки вважаю, що коли ми говоримо про тих, хто рятував, і про тих, хто був врятований під час Голокосту, ми маємо згадувати їх поіменно. Отже, це були: Віталія Мікусь, Вартоломея Голівка, Моніка Кучерська, Епістимія Семків, Амалія Чабан, Плакида Щерблюк, Антоніна Ячмінська, Мануїла Ковальчук, Партенія Косина, і ще три світські особи – Марта Демчук, Марія Станішевська та Катерина Станішевська (Золотник). Євреїв рятували теж монахи Василіанського чину в Перемишлі.

Крім духовенства, євреїв, які були приречені на смерть, рятували також миряни.

Йоанна Потачек: Почнімо з тих, які були удостоєні медалі Праведника народів світу. Це були Марія та Іван Медвіти, які прихистили тоді ж 6-річну Стеллу Ґруфт (потім Ґолд). Що ж про це відомо? Обидві родини дружили ще до війни, працюючи на одному заводі. Після того, як батьки Стелли опинились у ґетто, вони крадькома свою дитину передали Медвітам, у яких вона перебувала аж до закінчення окупації. Причому, у деякий час, коли стало особливо небезпечно, дівчинка перебувала у греко-католицькому сиротинці, куди її помістив священик Василь Гриник.

За свідченням Марії Медвіт, євреїв рятували ще інші їхні сусіди-українці. Це були пан Камінський, який переховував доктора Шатнера та його дві доні, та ще Леорольд Свіонтек. Медаль, яку отримало покійне вже подружжя Медвітів, нині знаходиться у їхнього сина Василя (Ігоря) – єпископа Греко-католицької Церкви в Україні. Такою медаллю нагороджено також сестри Гелену і Стефанію Підгірські.

Йоанна Потачек: У роки війни вони були молоденькими дівчатами – Стефанії було 17, Гелені – 9 років. Їхній батько помер ще до війни, матір відправили на примусову роботу до Рейху, отже старша сестра опікувалася меншою. Ці сестри під час війни, у спеціально влаштованій для цього криївці, протягом 15-ти місяців утримували 13 осіб єврейської національності. Ці дівчата, ймовірно, були українками. Кажу "ймовірно", тому що іноді їм приписували польську національність. Проте, відомо, що одну із них охрестили в греко-католицькій церкві в селі Липа біля Перемишля, що вказує на українську національність. До такої думки схиляється більшість дослідників.

Сестри Гелена і Стефанія Підгірські

Перемиську єврейку Естеру Фельнер (пол. Estera Rozalia Felner) також врятувала українка, ім'я якої досі не вдалося встановити. У цієї жінки був чоловік-єврей, з яким вони у своєму помешканні на вулиці Дворського, 56 укрили трьох євреїв. Нещодавно з Йоанною Потачек зв'язалися нащадки ще однієї української родини, яка врятувала своїх єврейських знайомих. Це була Божена Глива, бабця й дід якої – Анна та Іван Гораки – врятували єврейську родину Пістронґів та 10-річну дівчинку Вільку (Аві) Ебсман (пол. Wilka Awi Ebsman). На жаль, двоє членів цієї сім'ї загинули вже після закінчення війни. Доля Аві Ебсман невідома. Ще одне українське подружжя врятувало єврейську дівчинку Йону Анну Вайс (пол. Jona Anna Weiss). Це були Марія та Григорій Йодловські (пол. Мaria i Grzegorz Jodłowscy). Але про них історик розповість дещо детальніше.

Йоанна Потачек: Вони разом працювали... Григорій Йодловський до війни працював на підприємстві «Гальперн», власниками якого була сім'я Вайсів. Коли німці створили ґетто, Вайси попросили Йодловських заопікуватися їхньою маленькою донечкою. Ті, не маючи власних дітей, 1942 року удочерили її, надавши імена Анна Роксолана. На той час вони мешкали у кам'яниці на вулиці Рейтана, 8. Після війни Йона Вайс опинилася в Ізраїлі. 2011 року вона приїхала до Польщі, для того, щоб відшукати свою воєнну рідню. На жаль, Григорій Йодловський помер ще 1946 року, його дружина – 1959-го, дітей в них не було. Їй не вдалося натрапити на найменший слід цієї родини. Проте, чи це можливо, щоб в них не було жодних родичів – ну, наприклад, дво- чи троюрідного брата чи сестри? Можливо, що вони живуть в Україні.

Запитання Йоанни Потачек залишається відкритим.
Оскільки не можна виключити, що в Україні живе рідня подружжя Йодловських, то історик Йоанна Потачек – від імені колись врятованої Йони Анни Вайс – дуже просить кожного, хто є близьким або далеким родичем Марії та Григорія Йодловських із Перемишля, або має якісь відомості про місце проживання таких родичів, про це повідомити.

Також просимо повідомити нас про інші випадки рятування українцями євреїв у Перемишлі та на Підкарпатті у часи Другої світової війни. Для цього просимо Вас зв'язатися з нашою редакцією у мережі Фейсбук або написати на електронну адресу ua@polskieradio.pl.

Онука Анни та Івана Гораків Божена Глива (зліва) та Йоанна Потачек