Ідеться про місце поховання, що носить ім’я Лончка — це частина варшавського військового кладовища Повонзкі, найвідомішого військового некрополя польської столиці. На Лончці, розповідає історик Євген Місило, голова Українського архіву в Польщі, був раніше смітник, але після війни польські комуністи звозили туди тіла розстріляних в’язнів. Тіла цих людей забирали після виконання вироку в тюрмі на вулиці Раковєцькій, тіла кидали на підводу і везли до смітника на кладовищі.
Про те, що на Лончці поховані вояки УПА, засуджені військовим судом у Варшаві у 50-ті, було відомо від початку демократичних змін у Польщі. Тоді, у дев’яностих, Євген Місило опублікував перший список «Свідомі пам’яті» — він складався з 650 прізвищ українців, що були засуджені в Польщі до смертної кари і розстріляні. Як говорить, це були не лише вояки УПА, але й ті люди, що були оскаржені за співпрацю з підпіллям. Тоді ж вперше у зв’язку з цими людьми прозвучало слово «Лончка».
Лончку польська влада — як місце поховання так званих «виклятих солдатів», — увічнила меморіалом, «Пантеоном», у 90-ті роки. Люди приносили символічні цеглини з прізвищами та іменами родичів, загиблих на цьому місці. Кілька років тому на Лончці розпочалися ексгумації, що виявили імовірне місце поховання українських вояків УПА.
В одній могилі виявлено дев’ять тіл, це були рештки людей, яких вбито пострілом у потилицю. Як вказує Євген Місило, документи підтверджували, що серед членів польського підпілля не було одночасної екзекуції такої великої кількості людей відразу. Тоді дослідники звернули увагу, що це могли бути члени УПА, які брали участь у засідці на генерала Кароля Свєрчевського — віце-міністра національної оборони, якого УПА вбило в березні 1947 року в Бескидах.
Коли стало відомо, що Інститут національної пам’яті Польщі хоче дослідити ДНК імовірних вояків УПА, деякі консервативні кола поляків стали протестувати — щоб імена упівців не з’явилися поряд з іменами солдатів польського антикомуністичного підпілля.
Водночас Євген Місило підкреслює: в польському ІНП гарантували — якщо сім’ям вдасться ідентифікувати останки своїх родичів з допомогою аналізу ДНК, то вони матимуть право на гідний похорон, як і члени польського підпілля. Насамкінець Євген Місило з прикрістю констатує: в цій справі немає жодної підтримки з боку уряду України, а без цього, як вказує, дискусія громадських діячів з польською владою буде нерівноправна.
Повністю матеріал у звуковому файлі!
Ігор Ісаєв