ТРАНСФЕР – це новий проект Центру сучасного мистецтва Zamek Ujazdowski та Pinchuk Art Center, який представляє творчість молодих українських художників у Варшаві та молодих польських митців у Києві. Виставки проходитимуть у польській столиці до середини серпня, а у Києві – у серпні та вересні. Про ідею ТРАНСФЕРу розповідає куратор проекту Маріана Добковська:
- Ініціатива проекту походить одночасно від директора Центру сучасного мистецтва Фабіо Кавалуччі й координатора Pinchuk Art Center Бйорна Ґельдхофа. Взагалі, Центр сучасного мистецтва у Варшаві має давню традицію презентації українських творів. Кілька років тому Єжи Онух, колишній директор Польського Інституту у Києві, організував у нас вернісаж українських митців. Протягом трьох років Центр бере участь у врученні нагороди Казимира Малевича, яка призначена для українських художників. Однією з нагород є стажування при Центрі сучасного мистецтва. ТРАНСФЕР це нова ініціатива. Її суть – обмін між мистецькими середовищами України та Польщі. У Варшаві відбувається виставка п’яти українських художників, а в Києві – п’яти польських.
Замок Уяздовський у Варшаві, де розташований Центр сучасного мистецтва / wikipedia.com / Marek i Ewa Wojciechowscy
Цього разу свої роботи до Варшави привезли Микита Кадан, Жанна Кадирова, Володимир Кузнєцов, Лада Наконечна та Микола Рідний. Поляки та українці – близькі сусіди, цікаво дізнатися, чого вони більше шукають у творах один одного: подібності чи відмінності?
- Для мене, як для куратора, цікаво було, як молоді українські митці бачать реальність в її соціальному та політичному вимірі. Адже польські митці рідше звертаються до цієї теми. Українські художники через артистичні засоби говорять про проблеми свого оточення. Готуючи цей проект я намагалася знайти цікавих українських митців, а не ставила на екзотику їх творчості на фоні Європи. Я керувалася не пошуком сенсації, а пошуком цікавої та якісної творчості.
Польські інституції протягом останніх років багато зробили для промоції сучасного польського мистецтва за кордоном. Чи українське сучасне мистецтво є знаним в Європі? Чи поляки багато про нього чули?
- Не так багато, але дуже зацікавлені, аби дізнатися більше. Вважаю, що багато для промоції українського мистецтва робить Польський Інститут у Києві. Наскільки я знаю, в Україні немає державної інституції, яка б займалася промоцією мистецтва за кордоном, подібно до того, як у нас це робить Інститут Адама Міцкевича. В розмовах українські митці часто зауважують, що в Україні важко знайти фінансування для художніх проектів.
То як в такому разі утримати баланс між натхненням та комерціалізацією мистецтва?
- Це велика дилема, особливо для молодого художника. Таке питання часто задають собі автори, які приїжджають до нас на стажування. Я вірю в те, що підтримка культури та мистецтва є одним з обов’язків держави, і вона має піклуватися, аби митці могли творити в некомерційному просторі. Звісно, я не засуджую художників, які мають комерційний успіх. Часто українські художники працюють у двох площинах: розвивають свої власні проекти та співпрацюють з медіа, аби створити щось фінансово успішне.
Ладу Наконечну, виставка якої зараз проходить у Варшаві, українське видання «Forbes» цього тижня включило до десятки найбільш перспективних молодих митців України. В її роботах, які зараз представлені у Варшаві, велике місце займає тематика праці:
- Я керувалася моїми особистими відчуттями стосовно того, хто такий художник зараз і що таке його робота. В Україні до цієї проблеми звертаються багато молодих художників. Хто такий художник? Чи він є робітником? Чи можна його взагалі розглядати через призму робітництва?
Скільки коштує праця? Лада Наконечна в проекті «Листівки» порівняла, скільки б коштував пейзаж її авторства в різних країнах Європи. В Україні грошей би вистачило на обід, в Німеччині – на тиждень / Olena Babakova
Ладу Наконечну як митця цікавить не тільки парадигма художник-ремісник:
- Мені цікава ширша тематика: не тільки художника-робітника, а взагалі залежність людей від економічних факторів, як економіки впливає на їх долю та повсякденне життя.
Творчі люди по-різному ставляться до свого фаху. Хтось трактує його як щоденну працю, «жодного дня без рядка», а хтось декілька місяців чекає на один день натхнення. А як у Вас відбувається творчий процес?
- Збоку здається, що коли художник нічого не робить фізично, то він не працює. Насправді художник працює постійно. Навіть коли він безпосередньо не працює над картиною, працює його уява. Тому важко зрозуміти та оцінити працю митця в грошовому вимірі.
«Мої проекти формуються, визрівають доволі довго, і на початку я ще не знаю, в якій формі вони будуть реалізовані», – зізнається Лада. Для неї дуже важливими є спілкування з людьми та дискусії під час створення проекту. Чи художник може присвятити себе мистецтву заради мистецтва, чи однак має брати участь у соціально-політичному житті?
- Я вважаю, що художник в першу чергу це громадянин. Через те, що складні процеси відбуваються зараз в Україні та в світі, художник не має бути осторонь. Звісно, мистецтво це не журналістика, не публіцистична форма. Мистецтво послуговується іншою мовою при передачі змісту. Тому мистецтво може інакше говорити про соціальність та політичні проблеми.
На думку Лади, українському культурному життю дуже бракує фахової мистецької критики. «Це те, що мені подобається у Польщі – твори мистецтва багато обговорюють. В Україні молодим митцям цього бракує. Це чудово, коли люди сприймають художні твори емоційно, проте ми хочемо й компетентного зовнішнього погляду».
Олена Бабакова