Жадан: Митець не є совістю народу

У Польщі триває день передвиборчої тиші, тому публікації у вікендових виданнях мають винятково неполітичний характер. «В Україні ми можемо глибоко не погоджуватися один з одним в оцінках своєї історії, ідентичності, цінностей, але маємо фермент – є мистецтво. Ми у Києві можемо про це говорити, а вони у Москві – ні», – «Gazeta Wyborcza» пропонує читачам інтерв’ю з класиком сучасної української літератури Сергієм Жаданом. Письменник нещодавно став лауреатом престижної польської нагороди Angelus. У розмові з польським журналістом Жадан визнає, що сьогодні українська мова в Україні нарешті стала модною і є не просто мовою офіціозу, а навіть мовою хіпстерів. Одночасно, письменник вважає, що українська культура це не тільки те, що написано українською, це частина певного дискурсу, який так само може існувати польською чи російською. Жадан стверджує: на хвилі конфлікту з Росією українці зайняли дві дуже полярні позиції: ми потомки скіфів та Київської Русі й росіяни – наші брати, однак жодна з цих позицій розвиткові культури не служить. Адже культура – це діалог, а таким чином розмови не вийде. Минули вже часи, коли митець є совістю народу. Але хтось у країні, яка не вірить політикам, мусить ставити запитання та оповідати історії. Особливо важкі та неоднозначні.

Хто сьогодні повісить вдома портрет Леніна? Виявляється, є такі бажаючі, і вони навіть готові платити за це сотні євро. Видання «Parkiet» у розділі про альтернативні інвестиції публікує статтю про пам’ятки часів Польської Народної Республіки, які все частіше стають лотами під час аукціонів. Шановані галереї скупають та потім утричі дорожче перепродають плакати, кераміку, навіть пачки цигарок з комуністичних часів. Наприклад, за комплект з трьох пачок культових марок цигарок початку 80-х – «Популярні», «Клубні» та «Сілезія» – сьогодні колекціонеру доведеться викласти майже 100 доларів. Але це ще копійки у порівнянні з цінами за меблі, продуковані у 60-х роках минулого століття. У 90-і більшість власників виставили свої старі шафи та столи на смітники, тепер же аукціонні будинки продають їх за 2–3 тисячі євро. До речі, серед покупців не бракує музеїв з Польщі чи з-за кордону. Музейники все частіше зітхають: шкода, що у 1989-му поляки так швидко викинули зі свого життя та квартир всі згадки про попередню епоху, сьогодні з них можна було б зробити скансен комунізму, який притягав би натовпи туристів. Так що придивіться до радянського мотлоху у своїй квартирі – можливо, десь у куті лежить мрія європейського колекціонера.

О.Б.