Польська автокефальна православна Церква на соборі єпископів заборонила своїм священникам будь-які зв’язки з Українською Автокефальною Православною церквою та з Українською Православною Церквою Київського патріархату. Така заява з’явилась нещодавно на офіційному сайті Польської автокефальної православної церкви. В Україні до неї поставилися спокійно.
Демарш Польської православної церкви стався потому, як Сербська і Антіохійська православні церкви також виступили зі схожими заявами. Всі вони, як вважають в Києві, скеровані на запобігання створення в Україні самостійної автокефальної православної церкви, яка була би незалежною від Московського патріархату. "Польська православна церква підтримала позицію Москви", - так відреагувала на звістку з Варшави українська преса. Але директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Андрій Юраш не вважає, що це стане на заваді процесу надання автокефалії Українській православній церкві.
– Вселенський патріарх розуміє, що там є особисті контакти з багатьма діячами російського православ'я. Тому такі заяви були прогнозовані. Звичайно, Москва зараз знову активізує свою дипломатію і втретє об'їжджає предстоятелів усіх помісних церков в намаганні вчергове вплинути на Вселенського патріарха. Але це питання вже вирішене і в принципі прийнято.
Відомий український релігієзнавець, науковий співробітник Інституту філософі національної академії наук України Ігор Козловський також впевнений, що демарш Польської православної церкви аж ніяк не спроможний зіпсувати завершення процедури устамостійнення українського православ'я:
– Це просто скерований на Росію голос, щоби показати, які вони послідовні і перебувають з РПЦ в одному фарватері. Всі церкви у світі отримали автокефалію від Константинополя, який під час надання такої автокефалії ні з ким не рахувався. Так було історично. І зараз не буде рахуватись.
Вселенський собор ієрархів Константинополя визнав нечинною анафему, якій Російська православна церква піддала Українську православну церкву Київського патріархату. В чому ж причина окремої думки польських православних єпископів? Ігор Козловський вважає, що причиною цього є залежність польського православного духовенства від Москви:
– Польська православна церква перебуває не тільки духовним, але й фінансовим контролем російської православної церкви. Це і обумовлює їхні заяви і той вплив, який Росія має на Польську православну церкву. Незважаючи на те, що політика Польщі і Польської влади іде на підтримку України. А от Польська православна церква, хоч це і частинка колишньої київської метрополії, складається переважно з українців і білорусів, що живуть у Польщі. Нинішня заява керівництва цієї церкви дозволила багатьом дослідникам з'ясувати, що там є проблема грошей і фінансової залежності від Російської православної церкви. Це невеличка структура у порівнянні з Україною, яка в десятки разів більша польської. Але вони визнані православним світом, канонічні і тому дозволяють собі таку позицію. Я думаю, що це тимчасово.
Своєю чергою Андрій Юраш вважає, що крім суто політичних чи фінансових проблем існування Польської православної церкви є й історичні причини нинішнього прохолодного ставлення її ієрархів до двох українських православних конфесій:
– Найважливіше, як на мене, це особисті контакти і пов'язаність ієрархії Польської церкви із певною частиною ієрархії в Україні і Росії. Польська церква – частина Київської метрополії від якої отримала свої автокефальні права і можливості 1924 року. Саме на основі того, що Константинополь має право вирішувати долю Київської метрополії. Це була перша заява Константинополя і декларація з невизнання рішення 1686 року. Але вже тоді склалося так, що де-факто православна церква на території міжвоєнної Польщі відмежовувалася від Російської церкви. Духовенство в 20-х роках спромоглася це перебороти. В радянські часи, коли Польща стала частиною комуністичної системи, були дуже близькі стосунки духовенства цієї церкви із російською церквою. Це зумовило відмову 1948 року від автокефалії Константинополя і набуття її по-новому від московської церкви. Що було і зроблено очевидно під тиском тогочасних комуністичних правителів Радянського Союзу і Польщі.
Андрій Юраш не вважає, що заява Польської православної церкви відбиває всю сукупність почувань польського єпископату. Він впевнений, що це радше ситуативна і дипломатична заява у намаганні задовольнити і Москву, і не втратити добрі стосунки з Константинополем. Юраш нагадав, що Польська церква не висловилася проти самої ідеї української автокефалії, так само, як і Сербська та Антіохійська церкви. Але всі три ці церкви хотіли би обговорення української автокефалії на Всеправославному соборі за участі Москви. В заяві Польської православної церкви йдеться лише про відмову перебувати у молитовному єднанні з Українською православною церквою Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви. В разі надання Україні Константинополем права на створення своєї окремої від Москви церкви, заява польських православних єпископів автоматично втратить свій сенс, переконаний Андрій Юраш.
Вільгельм Смоляк