Приготування України до отримання права на створення єдиної Помісної української православної церкви відбуваються в атмосфері зростання протестів з боку промосковського кліру та частини таких же політиків. Відрядження до Києва екзархів Вселенського патріархату вони зустріли в багнети. Але влада й дві інші православні конфесії демонструють прагнення довести справу до переможного кінця.
Висновки Собору Вселенського патріархату щодо України спантеличили багатьох. Спочатку мало хто розумів обережні формулювання Константинополя щодо отримання Томосу – права України на створення власної Помісної автокефальної церкви. Тим часом, Верховна Рада не лише привітала рішення Вселенського патріархату, а й ухвалила віддати йому одну з найвизначніших пам'яток українського релігійного бароко – Андріївську церкву в Києві. Кандидат історичних наук, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків і науковий співробітник Інституту філософії Української академії наук Ігор Козловський пояснив в інтерв'ю Польському радіо, що ж відбулося насправді на початку жовтня в Константинополі:
– Томос – це тільки документ про автокефалію, але для його отримання треба розуміти, кому саме давати цю автокефалію. Тому зроблений крок, щоби визнати, що це є канонічна територія Вселенського патріархату. Визнати право Церкви-матері надавати автокефалію. А ставропігія означає, що тут буде подвір'я Вселенського патріархату, що і було зроблено з передачею Андріївської церкви. Зараз іде процес переговорів, щоби об'єднати всі гілки українського православ'я, який завершиться Собором. І тоді на Соборі буде створена Українська православна помісна церква, обраний її предстоятель. І саме йому Вселенський патріарх приїде і вручить цей Томос.
Приготування до об'єднавчого Собору українських православних ієрархів наразі триває без помітних проблем. Але політичний експерт Микола Мельник застерігає від надмірного оптимізму:
– З одного боку, ми дійсно на фінішній прямій. А з іншого, в мене є великі питання до проведення об'єднавчого собору. Я думаю, тут буде дуже велика протидія Православної церкви Московського патріархату. Російська сторона буде всіляко намагатися дестабілізувати ситуацію. Відповідно до доктрини Герасимова, неформальні організації і релігійні організації є найважливішим фактором м'якого впливу на Україну. Росія розуміє, що якщо буде втрачений її вплив на церковне життя України, Москва втратить важелі впливу на саму Україну.
На відміну від Миколи Мельника, політекспертка Олеся Яхно вважає, що держава вже виконала свою функцію і тепер має спочивати на лаврах, доки православні ієрархи не домовляться між собою:
– На етапі отримання права на автокефалію потрібна була роль держави. А далі цей діалог повинен бути виключно релігійний, міжцерковний і мені здається, що він має бути еволюційним. Тут важливий не темп і швидкість, а щоби це відбувалося мирно, спокійно, щоб ніхто нікого не змушував ходити в ту чи іншу церкву. І тут треба стежити, щоби не було провокацій.
З цим категорично незгідний Микола Мельник. Він вважає, що уряду України і далі слід докладати чималих зусиль, щоби утримати ситуацію під контролем:
– Через дуже великий вплив церкви на Україну, держава все ж таки має стимулювати проведення об'єднавчого Собору. Якщо цей процес застопориться, це будуть величезні репутаційні втрати для людини, яка це ініціювала, для Петра Порошенка. З іншого боку, кожен день невизначеності може породжувати агресію всередині суспільства. Навіть патріарх зазначив, що головна загроза – це захоплення церков і релігійних установ.
Президент Петро Порошенко, який став ініціатором процесу отримання Томосу на автокефалію української Помісної церкви, заявив, що він не має наміру складати зброю і підніс значення створення Помісної української церкви на рівень світової геополітики:
– Питання Томосу та автокефалії виходить далеко за межі церковного життя. Це є питання нашої української незалежності. Це питання нашої української національної безпеки. Це питання нашої української державності. Це питання всієї світової геополітики. Якщо це не так, то поясніть мені, чому рішення Вселенського патріархату обговорювалося на Раді безпеки Російської Федерації під головуванням Путіна? Чи не тому, що в житті, як в тій російській казочці: Кощій точно знає, де та голка, в якій скрині і під яким дубом…
Запеклий спротив планам Києва чинить Українська православна церква під омофором Московського патріархату. Навколорелігійними колами нуртують тривожні чутки про підготовку заворушень і завезення з Росії бойовиків для вчинення терактів і провокацій проти процесу об'єднання українського православ'я. Але очільник самої цієї конфесії, митрополит Онуфрій у своєму виступі на телебаченні не закликав до зброї. Він лише піддав нищівній критиці інші українські православні конфесії та самий Вселенський патріархат:
– Ті люди, які наділи ряси, але активно займаються політикою, вибудовують геополітичні плани, – це, просто, нечесні люди, які не змогли стати справжніми політиками, а перетворилися в перевертнів, щоб за допомогою духовного образу притягувати до себе людську увагу. Ми самостійна Церква, і у нас є всі атрибути незалежності, необхідні сьогодні для нормального служіння Богу і народу. У нас є свій Священний Синод, незалежний ні від кого, у нас є свій Архієрейський Собор, незалежний ні від кого. Рішення нашого Собору кінцеві, і ніхто не може їх оскаржувати, не може накладати на них вето. У нас є церковний суд УПЦ, який є кінцевою інстанцією. У нас економічна, адміністративна незалежність. Томос обмежить свободу, яка у нас сьогодні є. З Московським патріархатом у нас духовні зв'язки, молитовні зв'язки, канонічні зв'язки, культурні зв'язки. Це нормально, так повинно бути. Церква – не політична організація, яка сьогодні одного любить, а іншого ненавидить, а завтра – навпаки. Церква всіх любить! Ми любимо росіян, ми любимо американців, ми любимо африканців, ми любимо азіатів. Константинопольський Патріархат направив в Україну двох своїх екзархів. Такі дії є антиканонічними – надсилати в нашу незалежну Церкву своїх легатів, своїх екзархів. Вони хочуть нами командувати і вчити нас, як нам треба жити? Вони теж хочуть довести нашу Україну до такого стану, до якого довели свою батьківщину? Так що немає ні морального, ні канонічного права призначати сюди екзархів і втручатися в наші справи.
Чи справді церковні ієрархи загрузли в політиці і відійшли від принципів екуменізму та християнського милосердя і любові? Релігієзнавець Ігор Козловський вважає, що так, але вказує при цьому лише на одну православну конфесію України, що підлягає Московському патріархату:
– Слово «політика» зараз використовують як певну образу. Церковна політика також є. Але церковна політика, на відміну від світської, має будуватися на любові, на лікуванні ран розділення. Вони кажуть, що вони незалежні? А чому ж вони ідуть у фарватері Московського патріархату? Ми розуміємо, що головним у християнстві є любов. А якщо вони кажуть, що ні, вони мають бути в розколі, або покаятися і приєднатися до нас, то це – гординя. Це є відсутність любові.
Згідно з попередніми прогнозами, об'єднавчий Собор українських православних церков з метою створення єдиної Української помісної автокефальної православної церкви, а також вибори її предстоятеля мають відбутися вже в листопаді.
Вільгельм Смоляк