14 серпня, у переддень Свята Війська Польського, на Вольському православному цвинтарі у Варшаві увічнено пам’ять офіцерів та солдатів Армії Української Народної Республіки, котрі спільно з поляками захистили Варшаву та Європу від російсько-більшовицької навали у 1920 році.
На Вольському православному цвинтарі у Варшаві спочиває майже сто українських офіцерів Армії УНР. Є там також могили генералів-хорунжих Марка Безручка та Всеволода Змієнка. Спільно ці обидва українські генерали очолювали героїчну оборону міста Замостя, здобувши перемогу у запеклих боях над військами більшовицької Росії, а саме кінною армією Будьонного.
Тарас Андрухович
Тарас Андрухович
Поховання військових Армії УНР на Варшавському православному кладовищі – це символ спільної боротьби українців і поляків за незалежність України і Польщі, – наголосив перший голова Об’єднання українців у Польщі Юрій Рейт:
«День 15 серпня має стати днем нашої гордості. Українські громади по світу у цей день покладають квіти до могил воїнів УНР, адже пам’ять про них – це пам’ять про український внесок у вільну Європу. Сьогодні, коли Україна утверджує свій шлях до Європи, варто пригадати світові, що саме воїни Армії УНР були тими, хто зупинив наступ Червоної армії на березі Вісли та не дозволив більшовикам розлитися по всій Європі. Тоді побіч Юзефа Пілсудського та його армії стояв отаман Симон Петлюра зі своїми відданими воїнами. Варшавська битва 1920 року визнана однією з десяти битв, які вплинули на історію світу. Не було би цього успіху без Армії УНР під проводом Михайла Павленка, без воєнного генія – генерала Марка Безручка, без жертв життів генералів Євгена Мишковського, Федора Колодія, Олександра Білинського, без самопожертв сотень офіцерів та тисяч воїнів Армії УНР. Хоч нині ми не спроможні поіменно їх всіх згадати, проте маємо про них усіх пам’ятати. Адже смерть пам’яті – гірше смерті від кулі. Вічна їм пам’ять!».
Тарас Андрухович
Предстоятель Польської автокефальної православної церкви – митрополит Варшавський та усієї Польщі Сава прочитав молитву за упокій українських вояків. Потім вінки та квіти до Пам’ятника борцям за волю України – українським солдатам УНР, які захищали свободу України та Польщі, поклали, зокрема, посол України у Польщі Андрій Дещиця, екс-президент Польщі Броніслав Коморовський, польські самоврядці, представники неурядових організацій, а також місцева польська та українська громади.
Тарас Андрухович
Віце-маршал Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич подякував митрополиту Варшавському Саві, Юрієві Рейту та волонтерам за місію опікування та збереження могил воїнів і діячів УНР у Варшаві. Також польський самоврядець українського походження звернув увагу на символічність повторення нині подій, що сталися майже 100 років тому:
«Можливо, це певний парадокс, але минуло майже 100 років і ця історія певним чином повторюється. Важко не згадати про те, що Україна нині теж воює з тим самим противником. І, напевно, не тільки за свободу України, але також за свободу Польщі та Європи. Представляючи самоврядування, я хочу теж подякувати владі тих міст, яка долучилася до відновлення та збереження пам’яті на цвинтарях, де спочивають українські воїни армії Симона Петлюри. Подібними церемоніями та жестами потрібно показувати справжню польсько-українську дружбу».
Тарас Андрухович
Тарас Андрухович
Перед присутніми на пам’ятних заходах на православному цвинтарі у Варшаві виступив екс-президент Польщі Броніслав Коморовський:
«Є могили, над якими стоять і плачуть. Крається серце від болю, бо вони нагадують про болісну пам’ять, також у міжнародних відносинах. Але, на щастя, є й такі могили, над якими думаєш з вдячністю про тих, хто загинув. З вдячністю про тих, хто боровся за добру, правильну справу. Нині на православному цвинтарі у Варшаві ми стоїмо перед могилами українських вояків, котрі були єдиними союзниками Польщі у 1920 році, коли вирішувалася доля і Польщі, і цілої Європи. Похованим у цих могилах варто присвячувати наші молитви, подяки та нашу щиру пам’ять. Бо це могили молодих українців, котрі проливали кров за власну батьківщину, також за польську свободу та ліпше майбутнє і надію на устрій Європи, на польсько-українські відносини. У 1920 році ми мали багато союзників, котрі допомагали нам політично, матеріально, тренували польську армію, підтримували нас у багатьох важливих для Польщі питаннях, але ми, поляки, повинні пам’ятати, що тільки українці, як солдати української держави, проливали тут кров, ведучи спільну братерську боротьбу і виступаючи у ролі одного військового союзника».
Тарас Андрухович
Броніслав Коморовський зазначив, що поховання українських вояків у Варшаві мають стати також нагодою для глибших роздумів політичного «забарвлення» довкола історії, а також сучасного і майбутнього поляків та українців:
«Тоді, у 1920 році, сформувалися польсько-українські відносини. Ми маємо багато століть спільної історії. Іноді також спільної держави. Завжди легко нагадувати про негативні явища, що є між будь-якими сусідами. І тоді - в 18, 19 і 20 столітті, напередодні свободи та незалежності цієї частини Європи, дехто піддавався спокусі нагадувати про все важке та болісне у польсько-українських відносинах. Але, на щастя, були й ті, хто мав мужність думати про те, що майбутнє може бути основою для позитивного мислення, а не тільки мислення у суто історичних категоріях. До таких людей належать Юзеф Пілсудський та Симон Петлюра. Вони розуміли, що польсько-українські відносини важливі не тільки у зв’язку з оцінкою минулого, але передусім для розвитку шансів на майбутнє. У польській та українській політиці ми завжди стоїмо перед якимось вибором – згадувати про важкі та болісні взаємовідносини, чим користуються наші противники, конкуренти, або маємо мужність шукати поза історією волю та сміливість для роздумів про майбутнє польсько-українських відносин. Завдяки такому мисленню Пілсудського і Петлюри Польща змогла відстояти свою незалежність. Гадаю, що нині політика теж не позбавлена цих дилем. Треба і сьогодні, коли ми бачимо небезпечний світ, бачимо Україну в стані війни, також мати мужність не мислити у категоріях розрахунку з історією, а робити висновки з неї».
Тарас Андрухович
Присутній на заходах посол України у Польщі Андрій Дещиця вручив нагороди міністра оборони України заслуженим особам, котрі рятували могили українських військових. Їх одержав митрополит Варшавський і усієї Польщі Сава та, посмертно, ксьондз професор Мар’ян Бендза.
Тарас Андрухович
На переконання Андрія Дещиці, спільна історія зобов’язує польський та український народи діяти спільно.
«Пам’ять про польських союзників у 1920 році повинна бути зразком та уроком для наших дій у майбутньому, тому ми повинні поширювати цю пам’ять серед нас та молодих поколінь, не забуваючи, що разом ми дуже велика сила», – наголосив посол України в Польщі.
Тарас Андрухович
Пам’ятні заходи, присвячені офіцерам та солдатам Армії УНР, відбулися не тільки у Варшаві, але також у Любліні, Кракові, Ланьцуті, Замості, Перемишлі, Алєксандрові-Куявському, Каліші та Ґданську.
Підготував Тарас Андрухович