Зустріч президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа і президента Росії Володимира Путіна в Гельсінкі не стала історичною і не принесла нових ідей і домовленостей про відновлення ладу в світі. Хоча обидва президенти заговорили про прорив у двосторонніх відносинах, більшість аналітиків в Америці, Європі і в Україні критично поставилися до результатів цієї зустрічі. Одним з промовистих свідчень безрезультатності цієї зустрічі українські експерти вважають мовчанку Трампа про Україну.
Обговорити українську проблему на зустрічі американського президента Дональда Трампа і президента Росії Володимира Путіна вимагали не лише окремі політики. Відома міжнародна правозахисна організація Amnesty International в своєму прес-релізі перед тією зустріччю зажадала, щоби війна на Донбасі і трагічна доля мешканців реґіону стала першочерговим пунктом в порядку денному переговорів глав двох держав. Натомість, Путін лише повторив на підсумковій прес-конференції свої попередні тези щодо Криму і Донбасу. А Трамп взагалі не прохопився про Україну жодним словом. Офіційний Київ ніяк не відреагував на цю зустріч, хоча президент України Петро Порошенко провів перед нею зустріч з Трампом віч-на-віч в кулуарах саміту НАТО в Брюсселі. Американські політики і весь західний світ засудив Трампа за його поведінку з кремлівським диктатором, але не критикував за мовчанку щодо України. Проте київський політолог Сергій Таран не вважає, що це є ознакою, що Захід і Трамп втомилися від українських проблем:
– Щодо українського питання дуже важко домовитися. Тому що межа компромісу між Сполученими Штатами і Росією з проблеми України є практично недосяжною. Позиції Заходу і позиція Росії є настільки неспіввісні, що навіть такий імпровізатор, як Трамп, навряд чи міг там щось знайти. Єдина реакція Європи на цю мовчанку щодо України, це доволі різка заява німецького міністерства закордонних справ, що Трамп не мав права мовчати про Україну.
Однак керівник програми практичної політики Інституту політичної освіти Олександр Солонтай зазначив, що очікування адвокації України з боку Трампа взагалі не є реалістичними:
– Для України важливо розуміти, що Трамп не наш адвокат і не наш союзник. Серед американських політиків Трамп не був нашим союзником і не став ним. Хоча мав шанс і показував, що готовий бути союзником України. Згадайте заяви про газогін "Північний потік-2" на зустрічі з НАТО і європейськими партнерами, По Сирії, по світовій безпеці,.. Або про Крим: то в бік Путіна, то про незаконність цієї анексії. Він постійно підвищував ставки і дражнив Путіна. Але на зустрічі з ним спрацював не президент США, а той бізнесмен, який балотувався на посаду президента і мав на ній змінитися. Але Америка від цього не перестала бути нашим союзником. Тому що головну політику там визначає Конгрес і Сенат. Вони зайняли стабільну лінію і критикують Трампа за таку зустріч.
Інший український експерт, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов сказав "Польському радіо", що зустріч Трампа з Путіним взагалі була безрезультатною, попри намагання американського президента і російської пропаганди подати її, як мало не історичну:
– Важко очікувати, що були якісь серйозні рішення. Трампа цікавить не лише Україна, а й Іран, Сирія… А Росії в цьому треба піти фактично на зраду своїх ледь не єдиних союзників в реґіоні. Тому я думаю, що це більше пі-ар зустріч була.
Але британське прислів'я "Відсутність новин – добра новина" не зовсім підходить для характеристики зустрічі Трамп-Путін, переконаний Сергій Таран. На його думку, в ній є і добра, і погана новина для України:
– Погана новина, що війна на Донбасі – це надовго. А добра новина, що без нас, без України це питання взагалі ніхто не вирішить. Не буде миру коштом наших інтересів. Навіть для таких імпровізаторів, як Трамп і таких авантюристів, як Путін, домовитись про це не вийде. Я думаю, що в Росії, скоріше за все, очікують виборів в Україні. Путін розуміє, що нинішня влада в Києві на поступки не піде. А інша влада, яка можливо з'явиться, стане шансом для Путіна.
Поза тим, деякі оглядачі заговорили про такий можливий наслідок зустрічі Трампа з Путіним, як відмова Заходу від посилення антиросійських санкцій. А також про підвищення рівня терпимості американського президента до побудови важливого для російських економічних і політичних інтересів газогону "Північний потік-2" до ЄС в обхід України. Але Олександр Леонов вважає такі прогнози безпідставними:
– Трамп економіку ставить, як головне. Деяких речей він, як бізнесмен і людина, що не має політичного досвіду просто не розуміє. Трамп хоче експортувати американський скраплений газ до ЄС і "Газпром" є його прямим опонентом. Путін запевнив Трампа, що Україна не втратить транзит. Але в "Північному потоці-2" для США важлива не стільки Україна, скільки власні інтереси.
На підсумковій прес-конференції з Трампом Путін фактично визнав, що референдум про приєднання Криму до Росії був влаштований і організований Москвою. "Ми провели референдум…", дослівно заявив Путін. Екс-міністр закордонних справ, а нині – керівник Центру вивчення Росії Володимир Огризко вважає, що цю фразу слід поширювати, бо вона є доказом для Міжнародного кримінального суду в Ґаазі. Тим часом Києву, на думку екс-міністра, слід посилити тиск на країни-підписанти Будапештського меморандуму з ядерного роззброєння України із тим, аби домогтися більшої допомоги в протистоянні російській агресії:
– Я би на місці української дипломатії дуже жорстко ставив питання перед Францією, Британією і США про фінансову компенсацію, яка мала би піти на суттєве підвищення обороноздатності Збройних сил України. Як серйозного чинника зі стримування Путіна від його агресивної політики. Ми маємо переконати наших західних партнерів, що така путінська Росія їм непотрібна, бо створює найбільшу глобальну загрозу. І не лише для нас, а й для них. Маємо пояснити нашим західним партнерам, що є дві умови примусити Путіна виконувати мінські домовленості.
Однією з таких умов дипломат назвав підвищення обороноздатності і ефективності Збройних сил України. А другою - через міжнародний тиск примусити Путіна вивести своє військо з Донбасу і залишити Крим.
Вільгельм Смоляк