Попереду дві події – саміт НАТО та зустріч президентів Трампа і Путіна. Чого нам очікувати? Відповідає політолог, професор Пшемислав Журавський вель Ґраєвський.
Саміт НАТО у Варшаві в 2016 році був переломним, прийнято рішення про зміцнення східного флангу НАТО, збільшення присутності Альянсу в країнах Центрально-Східної Європи. Проте ситуація, під кутом загроз з боку Росії, залишається без змін, а отже, що принесе цьогорічний саміт НАТО в Брюсселі та які очікування Польщі?
Пшемислав Журавський вель Ґраєвський: Польща хотіла б подальшого зміцнення присутності військ провідних країн НАТО на східному фланзі Альянсу. Ми маємо надію на чергове рішення, яке наблизить нас до постійної присутності американських військ у Польщі або країнах Балтії. А додам, що існує кілька питань, які вселяють надію на те, що кінець кінцем таке рішення буде прийняте. Польща як одна з чотирьох країн виділяє на оборону 2 відсотки ВВП. Німеччина та Франція не бажають досягти такого рівня. Не без значення є також стан торговельних взаємин, тобто митна війна між США та ЄС, але в політичному плані, фактично, між США та ядром Євроспільноти цебто Німеччиною і Францією. Треба також вказати на дедалі складніші турецько-американські взаємини, а отже, основа американської присутності на південно-східному фланзі НАТО – втрачає свою роль. І на цьому фоні, особливо в регіональному контексті Бухарестської дев’ятки, від Естонії по Румунію і Болгарію, Польща є стабільною державою. У провідних країнах Євроспільноти маємо нестабільну урядово-парламентську ситуацію. Це особливо помітно в Німеччині, де складна внутрішня ситуація, коаліційні негаразди призвели до того, що ми не впевнені, хто буде канцлером Німеччини за три місяці – півроку. Такого не було давно, щоб здатність прогнозувати політичне майбутнє була настільки короткою. Ситуація в Італії – ще складніша. В Іспанії теж нещодавно змінили уряд, Великобританія в процесі «брекзиту». Отже, в цьому контексті, Польща виринає як одна з великих і стабільних країн ЄС, яка хоче зміцнювати трансатлантичні відносини. Тут накладаються ще внутрішньоамериканські складнощі. Восени відбудуться вибори до обох палат Конгресу, і залежно від їх результату Конгрес буде, або не буде, схильний фінансувати такі чи інші рішення президента в питанні закордонної політики США, у тому й військової. Це не залишиться без впливу. Тобто, попереду багато невідомих.
Обидві сторони, і Європа, і США, наголошують на необхідності тривалого трансатлантичного союзу, але бачення того, як цей союз повинен виглядати, – відрізняється. Є кілька серйозних непорозумінь, це не тільки мита, але й Іран чи Nord Stream 2. Як розвиватимуться ці питання, бо те, що вони впливають на глобальну ситуацію, – незаперечний факт.
П.ЖвҐ.: На мій погляд, власні інтереси США, тобто підкорення газового ринку в Центральній Європі разом із тиском країн, які підтримують польський проект газової директиви ЄС, можуть зупинити цей проект. Нагадаю, газопровід має підлягати під третій енергетичний пакет, у якому роль виробника і постачальника газу – розділені. Відкриття цього газопроводу для всіх інших виробників, звичайно, з точки зору Кремля, ліквідувало б його політичні переваги. Це питання можна вирішити. Натомість, дійсно, залишається проблема Ірану та взаємних санкцій в питанні мита, і це ускладнюватиме взаємини. НАТО як військовий союз не буде займатися питанням мита, але іранською політикою – абсолютно так.
На горизонті зустріч Трамп-Путін, чи, на ваш погляд, нам є чого побоюватися, враховуючи непередбачуваність президента США? Чи, якщо, дійде до так званого «перезавантаження» на лінії Вашингтон-Москва, Польща також змінить свою політику щодо Росії?
П.ЖвҐ.: Я думаю, що не змінить, тобто оцінка політики Росії залишиться такою ж, натомість, якщо б дійшло до такого перезавантаження, то зменшаться можливості впливу. У цьому питанні, в довгостроковій перспективі, я оптиміст, бо в короткостроковій перспективі – це важко передбачити. Кожен з наступних президентів США, починаючи від Буша молодшого, який «подивився Путіну глибоко в очі і побачив там щирого демократа», через Обаму, який заявляв про «перезавантаження», – плекає ілюзію, що йому вдасться створити територію порозуміння з Росією, і згодом це буде використано у грі проти Китаю. На мій погляд – це ілюзія, і навіть якщо така спроба буде зроблена нинішнім президентом, то все закінчиться так, як і раніше, тобто глибоким розчаруванням. Причому, президент Трамп, враховуючи його характер, якщо він вважатиме, що його обманули, то відреагує різкіше, ніж його попередник Обама. Звичайно, беручи до уваги слова Трампа на тему Криму, дійсно, інтерпретативні двозначності щодо того, що може трапитися – існують. Але це не єдиний контекст. Пам’ятаймо, що це Трамп прийняв рішення про бомбардування російських союзників у Сирії та про боротьбу з газопроводом Nord Stream. Трамп має в Європі доволі поганий імідж, його звинувачують у проросійськості, але враховуючи історію з президентськими виборами в США, Трампові, політично, значно важче виконати якийсь проросійський жест, бо він знає, що всі зразу кинуться на нього. На мій погляд, ситуація значно складніша, ніж здається. Президент, який вимагає збільшення обсягів оборонних витрат країн-членів НАТО, який реалізує політику усунення Росії з газового ринку в Центрально-Східній Європі та бомбардує російських союзників у Сирії, є поганим матеріалом на союзника Путіна. Ці побоювання перебільшені.
А тим часом, у Росії закінчується чемпіонат, якщо нічого не трапиться, – Путін оголосить про свій черговий успіх. Існують побоювання, що після мундіалю щось трапиться, як це було в Грузії, в Криму, у Східній Україні. Чи, на ваш погляд, треба бути готовим?
П.ЖвҐ.: До російської агресії завжди треба бути готовим, натомість, чи якраз тепер? Ну, серпень – це такий місяць, коли тверда, висушена земля носить важкі бойові машини, але, на мій погляд, цього року вже, здається, нічого не встигне спалахнути. Є одна річ, проте я не знаю, чи про неї треба зараз голосно говорити. Складається враження, що дивна ситуація витворюється у російсько-білоруських відносинах. Я вважаю, що Путін виступає в певному костюмі, тобто це не суть політики, тільки костюм, який він зодягнув заради здобуття підтримки на внутрішньому полі. Зміни в питанні пенсійної реформи – це суттєвий чинник, який послаблює популярність Путіна, а отже, після мундіалю можна очікувати посилених протестів. Проте, не думаю, щоб це питання було настільки нагальним, аби його треба було швидко компенсувати якимось імперським успіхом. Політику наступу і агресії Путін використовує для підвищення власного престижу, тоді, коли він не здатний купити внутрішню стабільність. Чергова агресія як інструмент заради побудови престижу Путіна серед росіян, – на жаль, неминуча. Але не думаю, що це буде вже тепер. Натомість, що буде протягом найближчого року – важко передбачити.
Протягом найближчого року нам треба спостерігати за тим, що відбувається, зокрема на лінії Росія – Білорусь, цього легковажити не можна.
П.ЖвҐ.: Білорусь не здатна захищатися так, як Україна, це ізольована від Заходу держава. Лояльність збройних сил щодо Лукашенки стоїть під знаком питання, лояльність громадян також. Усе це обіцяє легку здобич, а як буде насправді, ніхто не здатний передбачити. В історії ми маємо дивовижні приклади, але рішення приймаються на основі певних уявлень, найчастіше фальшивих.
Лідія Іванюх