Під час візиту в Україну президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра проявилися протиріччя між Україною та ФРН, як ключовою державою Євросоюзу, з питань відносин з Росією. Вони стосуються подальшої долі західних антиросійських санкцій Заходу та спорудження газогону «Північний потік-2». Попри економічне зближення Києва і Берліна, привид Кремля залишається причиною протиріч між двома державами.
Розбіжності в оцінці візиту глави німецької держави до України проявилися вже в офіційних повідомленнях президентських прес-служб. З українського боку повідомлялося про намір обговорити розміщення миротворців ООН на Донбасі. Натомість, відомство федерального президента Німеччини акцент зробило на переговорах про реформи в Україні, питання верховенства права і боротьбу з корупцією.
Ще до прибуття Штайнмаєра в інтерв'ю українському телебаченню президент України Петро Порошенко заявляв, що не бачить іншого шляху припинення війни на Донбасі, ніж запровадження миротворчої місії ООН, що в цій справі є одностайна позиція США, Євросоюзу і Німеччини, і що лише обструкція Москви зараз стоїть на заваді виведенню її війська з української території:
– Багато хто міг помітити надзвичайно потужний посил: Німеччина нарешті почала називати події на сході нашої держави агресією Російської Федерації проти суверенної і незалежної України. Це є дуже потужна дипломатична перемога. Україна сьогодні є абсолютно важливим гравцем на світовій політичній карті. Для нас надзвичайно важливе питання миротворців. І якщо навіть півтора року тому, два роки тому світ слухати не хотів про миротворців… По-перше, вони казали, що це дуже дорого, це декілька мільярдів доларів вся місія. По-друге, ніхто не поїде в Україну для того, щоб допомогти Україні встановити мир як ключовий елемент Мінських домовленостей, і повернути захоплені росіянами землі під український суверенітет. У нас на сьогоднішній день понад чотири десятки країн погодилися взяти участь у складі миротворчої операції: починаючи від Канади і моїх переговорів з Джастіном Трюдо, починаючи від представників країн «Великої сімки», і завершуючи, наприклад, країнами Європейського Союзу, які не є членами НАТО – Австрія, Швеція, Фінляндія і багато-багато інших. На сьогоднішній день вже створюється атмосфера, що миротворці потрібні, без миротворців не можна. І ти не можеш, шановний пане Путіне, або не шановний, пояснити світу, чого ж ти проти. Значить, це на тобі лежить відповідальність щодо щоденного поранення та вбивств українських військових і українських цивільних. На тобі особисто лежить відповідальність щодо розгортання війни та агресії проти нашої держави. І ти дуже легко це можеш зробити – це просто незастосування права вето. Більше від тебе ніхто нічого не потребує.
Цю думку підтримав і експерт українського Інституту євро-атлантичної співпраці, німецький аналітик Андреас Умланд:
– Наразі немає російської згоди на впровадження такої місії, яку собі уявляє Україна і Захід. Тому обговорювалися, скоріше за все, загальні технічні питання та пов'язані з ними політичні проблеми. Між Україною та Німеччиною в цьому немає жодних розбіжностей, – сказав Умланд.
На брифінгу за підсумками переговорів з президентом Німеччини Порошенко заявив про необхідність подальшого розвитку антиросійських західних санкцій із тим, аби повернути Москву за стіл переговорів і забезпечити успіх чергової зустрічі в нормандському форматі на початку літа. Натомість, Штайнмаєр старанно уникнув у своїй промові слова «санкції» і говорив здебільшого про переговори з Москвою і про зусилля, яких докладає його держава у намаганні переконати Кремль піти на поступки. Але не спромігся назвати жодного прикладу успіху цих зусиль. Замість цього він заявив про безпідставність «переживань України» щодо побудови Ґазпромом у спілці з німецькими, австрійськими та французькими компаніями ще одного газогону до Німеччини в обхід України. Президент ФРН запевнив, що Україні не варто побоюватися втрати статусу транзиту російського газу до Євросоюзу і назвав скандальний газогін неполітичним бізнес-проектом. За словами Штайнмаєра, Німеччина провадить переговори із забезпечення транзиту природного газу через Україну.
Як пояснив Андреас Умланд, ані президент ФРН, ані федеральний канцлер чи навіть Бундестаг не можуть безпосередньо впливати на бізнес-проекти в своїй країні. Адже в Німеччині бізнес та політика розділені і німецьке законодавство не дозволяє німецькому уряду втручатись в зовнішньоекономічну діяльність. Політичну підтримку «Північний потік-2», за словами Умланда, отримав від східно-німецьких земель. Зокрема на північному сході Німеччини локальні політики і місцеве населення зацікавлене в цьому проекті, адже він економічно значущий і приведе до інвестицій та робочих місць, зазначив експерт.
Але Петро Порошенко дав зрозуміти, що не вірить у щирість намірів Росії зберегти український транзит:
– «Північний потік-2» – це абсолютно політичний, а не економічний проект, який скерований на розкол єдності Євросоюзу, щоб завдати шкоду Україні і значно знизити безпеку у всьому реґіоні, а не просто підтримувати конкурентоздатність європейської економіки. Як доказ, треба просто звернути увагу на відмову Росії виконувати рішення Стокгольмського арбітражу щодо виплати Україні 4,6 мільярда доларів.
Зазвичай критичні до політики Порошенка опитані українські експерти цього разу стали цілком на його бік. Президентка Центру Балто-Чорноморських досліджень Ірина Верещук спростувала ствердження Штайнмаєра про відсутність у проекті «Північного потоку-2» політичної складової:
– Чітко на сьогодні незрозуміло, чи відносини з Росією це політика, коли Росію і Путіна вважають таким, що є диктатором і все, що він робить, скероване на посилення його політичного впливу? Чи все ж таки ми будемо розділяти економічну вигоду від співпраці з Росією і політичні питання?
Інші аналітики вважають, що Штайнмаєр висловив позицію фінансово-промислових кіл Німеччини, що зацікавлені в тому, аби отримати економічну вигоду від вкладення Росією значних коштів у побудову нового газогону. А екс-міністр закордонних справ України, президент Центру дослідження Росії Володимир Огризко переконаний, що Штайнмаєр діє в річищі започаткованої ще десятки років тому політики загравання з Росією канцлера Віллі Брандта:
– Я б це назвав особистою думкою Штайнмаєра. Хоча вона дуже дивує, бо такому досвідченому дипломату вже слід було би зрозуміти, що угоди з Росією не варті паперу, на якому вони написані. Нам російські гарантії абсолютно непотрібні, бо це означатиме, що нас вчергове обдурили. Головна причина – намагання німецьких і європейських бізнесменів заробити на цьому проекті чергові мільярди.
Посол України в Німеччині Андрій Мельник назвав візит Штайнмаєра в інтерв'ю державній агенції «Укрінформ» проявом того, що Україна залишається одним з пріоритетів зовнішньої політики Німеччини. Він вважає, що візит президента ФРН є своєрідною «жовтою карткою» тим, хто говорить про втому Німеччини та Євросоюзу від України. Посол також упевнений, що офіційний Берлін і далі відіграватиме роль адвоката України всередині ЄС і підтримуватиме антиросійські санкції.
Але українські експерти вважають таку думку передчасною і вбачають у східній політиці офіційного Берліна значно більший акцент на вмиротворенні і навіть заграванні з Москвою. Політичний експерт-міжнародник Віктор Каспрук переконаний, що на це причини з галузі німецької історичної пам'яті часів Другої світової війни:
– Німеччина допомогла Польщі вступити в НАТО і Євросоюз тому, що вона мала комплекс вини перед поляками. Такий самий комплекс Німеччина і досі має перед Росією. При цьому вона забуває, що більшість воєнних дій під час Другої світової війни розгорталися на території України. Чомусь Німеччина обходить питання вини перед Україною і Україна ставиться немов би на задній план. Мені здається, що доки німецькі політики не зрозуміють, що вина в них не перед Росією, а перед Україною, доти вони будуть дотримуватися нинішньої лінії щодо України і Росії.
Попри всі ці розбіжності у двосторонніх стосунках і проблеми відносин з Москвою, двостороння торгівля між Україною і Німеччиною зросла минулого року на чверть і досягла вісьмох мільярдів доларів. А всередині України працює понад тисяча німецьких компаній. Це зростання відбулося після запровадження асоціації між Україною та Євросоюзом і створенням зони вільної торгівлі між двома сторонами.
Вільгельм Смоляк