Північноатлантичний Альянс назвав Україну державою-аспірантом, тобто такою, що прагне приєднання до НАТО. Разом із Грузією, Боснією та Македонією ця четвірка держав стає потенційними кандидатами на повноправне членство в західному військово-політичному блоці. До них тепер висуваються вимоги відданості принципам демократії, Гартії ООН, а також сприянні безпеці євроатлантичного простору. Водночас, такий статус не накладає на НАТО жодних зобов'язань щодо членства зазначених країн у майбутньому.
Хоча Брюссель і не дав жодної обіцянки прийняти Україну до лав НАТО, він все ж таки визнав євроатлантичні прагнення офіційного Києва, вважають опитані українські експерти. Директор міжнародних програм центру політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов достатньо позитивно оцінив цю новину:
– В Альянсі офіційно визначили нову можливу хвилю розширення. Ми знаємо, що НАТО вже серйозно допомагало в розбудові українських Збройних сил під час російської агресії: це воєнні інструктори, надання нелетальної зброї, військового спорядження і медичних препаратів. Це була технічна допомога і допомога в реформування українських Збройних сил.
На відміну від нього, експерт Інституту Євроатлантичної співпраці Володимир Горбач нагадав, що статус аспіранта є лише найпершою фазою зближення з НАТО, яку Україна пройшла вже давно і вже мала другу фазу – "Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань членства та відповідних реформ". А 2008 року Київ вже навіть просив Брюссель надати План дій щодо членства в Альянсі. Натомість 4 квітня того року на саміті НАТО в Бухаресті була ухвалена декларація, що обіцяла Україні й Грузії повноправне членство в Альянсі в майбутньому. Щодо такого повороту подій десятилітньої давнини є дві версії. Згідно з однією, Брюссель був готовий піти назустріч Україні і Грузії, але очільники Франції і Німеччини в кулуарах саміту переконали своїх колег з інших держав відмовитися від такого кроку, щоби не дратувати Росію. За іншою версією, як стверджує Олександр Леонов, українське керівництво само не продемонструвало єдності з проблеми зближення з НАТО:
– 2008 року тодішня прем'єрка України Юлія Тимошенко торпедувала План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) ще в лютому і відмовилася зустрічатися із генеральним секретарем НАТО. Саме ця точка стала такою, після якої надання ПДЧ стало неможливим. І далі все решта було тільки справою техніки. Якби тоді українська влада діяла як зараз – спільним фронтом, відмовити Україні було би набагато складніше.
Наступного удару зближення України з НАТО завдав проросійський президент України Віктор Янукович, який 2010 року домігся вилучення будь-яких згадок про майбутнє членство України в НАТО з усіх законів та нормативних документів. Верховна Рада України скасувала ці старання Януковича тільки минулого року, на другому році війни з Росією. Надолужити минулі досягнення Києву буде набагато важче, адже війна і територіальні суперечки з Росією тривають, а на західних кордонах України активізувалася Угорщина, яка через своє невдоволення українським законом про мову освіти наклала вето у лютому цього року на засідання комісії Україна-НАТО, нагадав Олександр Леонов.
– Грузія має такі ж проблеми – Абхазія і Північна Осетія. Але вони запропонували таку формулу, коли НАТОвська 5 стаття про колективну безпеку на поширюється на ці території. Більшою проблемою є позиція Угорщини. Але з нею говоритиме не тільки Київ, а й Берлін і Вашингтон. З точки зору безпеки, Україна стає достатньо серйозною державою для НАТО, як країна, що зміцнилася у військовому плані і має в Східній Європі найсильнішу й найбоєздатнішу армію. Для НАТО може бути природним кроком притягнення України до Альянсу, оскільки це посилить Альянс.
Екс-заступник начальника Генштабу Міноборони України Ігор Романенко вважає, що війна з Росією наразі є чи не головною перешкодою на шляху України до НАТО. Адже, за його оцінками, Україна вже зараз є на тому рівні, на якому в НАТО набували членства країни колишнього соціалістичного табору в Центральній Європі і Балтії.
Виправляти помилки минулого, яких припустилося державне керівництво України заходився нинішній президент Петро Порошенко. Сьомого вересня минулого року з трибуни Верховної Ради він заявив про намір остаточно затвердити курс в НАТО на всеукраїнському референдумі:
– Опитування громадської думки показують, що більшість українців підтримують і вступ до Євросоюзу, і приєднання до НАТО. І я не виключаю, що в належний час я ініціюю відповідний референдум, щоби продемонструвати волю українського народу. Всім: і нашим друзям, і агресивній сусідці, і, до речі, всім українським політикам, щоб за будь-яких політичних розкладів нікому з них не закортіло знову ревізувати цей курс і звернути на манівці.
Ця ідея, як вважають українські політики, не позбавлена шансів на успіх, оскільки воєнна агресія Росії кардинально змінила думку українців щодо Росії і її спротиву вступу до НАТО України, вважає, зокрема, віце-спікерка Верховної Ради Ірина Геращенко:
– Кращого рекламіста НАТО в Україні сьогодні ніж Путін, важко знайти.
28 лютого цього року Порошенко заявив про намір закріпити євро-атлантичний курс України в Основному законі:
– В моїй команді ми зараз обговорюємо пропозицію заякорити в Конституції європейську та євро-атлантичну інтеграцію. Обидві ідеї, згідно з опитуваннями громадської думки, консолідують суспільство, користуються широкою підтримкою і в той же час, коли піднімають голову антиєвропейські політичні сили, які прагнуть реваншу, на мою думку поправки до Основного закону могли би стати страховкою від будь-яких несподіванок та імперативом для всіх політичних сил на роки вперед, - сказав Порошенко.
Однак чимало експерті і політиків не впевнені, що нинішній склад українського парламенту спроможний зібрати дві третини депутатів, щоби внести такі поправки до Конституції. Так, спікер Верховної Ради Андрій Парубій ухилився від прямого запитання журналістів про можливість такого результативного голосування:
– Я, як голова Верховинної Ради, буду лише підтримувати цю ініціативу. Зазначу, що закріпивши на рівні Конституції наш напрям до Євросоюзу, ми маємо так само закріпити і наше бажання, і наш напрям на вступ в НАТО, а Євро-Атлантичний простір.
Історія знає обидва механізми схвалення країнами євро-атлантичного курсу. Деякі з керівників держав колишнього соціалістичного блоку підтверджували свій намір стати членами НАТО на національних референдумах. Інші декларували це в своїх Конституціях. Віце-прем'єрка України з європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе вважає, що події на Майдані 2013-2014 років можна вважати своєрідним виявом прагнення народу України до інтеграції з НАТО і наступним логічним кроком могло би стати його закріплення в Конституції:
– Це рішення не приймається одним розчерком пера. Для цього слід проводити консультації, збирати 300 депутатів, які би проголосували за такі зміни до Конституції. Звичайно, для нас затвердження цього курсу сприяло тому, щоби ми точно розраховували на незмінність вибору українських громадян під час Революції Гідності.
За словами Цинцадзе, річні національні програми співпраці України з НАТО збігалися з досягненням стандартів Альянсу не лише в сферах безпеки і оборони, а й з дотримання прав людини, забезпечення економічних свобод і верховенства права. Метою цього вона назвала фактичне виконання умов, які прописані в планах дій з набуття членства в НАТО. В Стратегічному оборонному бюлетені України вже поставлено завдання досягти стандартів НАТО до 2020 року.
Вільгельм Смоляк