Тут більше знаків питання і сумнівів, ніж незаперечних фактів. Відомо напевно, що сталася різня російських найманців. Хто їх відправив? Навіщо? Тут маємо різні версії. Усе вказує на те, що кількасот громадян Росії були використані як звичайне «гарматне м’ясо» у грі Москви з Вашингтоном.
Вперше від часів В’єтнамської війни, коли совєтські військові збивали американські літаки, дійшло до прямої збройної сутички росіян з американцями. Це не була регулярна російська армія, проте російських найманців у Сирії також можна визнати збройним плечем Москви. Його відрізала американська авіація, це тривало дещо понад три години.
Різня сталася 7 лютого, тому що сирійсько-російське угрупування порушило дотеперішні правила. Владімір Путін хотів випробувати американців, при нагоді допомагаючи другові-бізнесменові. Чому саме тепер? З двох причин: зміни ситуації в регіоні після того, коли почався турецький наступ на Афрін, та краху переговорів про контроль над родовищами нафти і газу в провінції Дайр-ез-Заур.
Усе розігралося на східному березі Євфрату, який вже давно є граничною лінією між зоною російсько-сирійської відповідальності, зоною під контролем SDF та міжнародною коаліцією зі США на чолі. Уночі із 7 та 8 лютого потужна колона сил, що підтримують режим, – танки, транспортери, артилерія, вантажні автомобілі, – рушила в напрямку нафтових установок на родовищах американського Conoco в районі Хушам, вісім кілометрів на схід від Євфрату.
В американських повідомленнях і ЗМІ з’явилася лише інформація про знищення силами США «проасадівського» загону, що атакував позиції SDF. Одним із перших про різню росіян повідомив Іґор Ґіркін (Стрєлков), пишучи про щонайменше сотню полеглих найманців. Він нібито дізнався про це від колишніх друзів з Донбасу, які тепер борються в компанії Ваґнера.
Чергові неофіційні повідомлення почали кружляти в нішевих ЗМІ та в Інтернеті. Лише за кілька днів агентство Bloomberg написало, що внаслідок авіаудару під командуванням США загинуло від 100 до 200 «російських найманців». Портал цитував американського чиновника, який говорив про 100 вбитих і 200-300 поранених, та три джерела в Росії, що інформували про 200 смертельних жертв. Проте, число вбитих надалі зростало, бо помирали чергові важкопоранені – їх перевезено до військових госпіталів у Москві і Санкт-Петербургу. Пізніше агентство Reuters оприлюднило число приблизно 300 вбитих і поранених. Прокремлівські ЗМІ писали про 10-20 загиблих росіян і 50 поранених. Лише 15 лютого вийшло перше офіційне підтвердження смерті громадян Росії внаслідок наступу американської авіації. Що цікаво, цю інформацію передало Міністерство оборони, а не МЗС.
Владімір Путін зник на довгий час (офіційно через застуду), врешті-решт, речник Дмітрій Пєсков зізнався замість нього: «Не можна виключити, що в боях у Сирії можуть брати участь деякі громадяни Російської Федерації. Але вони не пов’язані зі збройними силами Російської Федерації». Тиша та стримані відповіді російської влади були спричинені не лише небажанням зізнатися перед власною громадською думкою в страшній поразці в Сирії. Москва, не визнаючи найманців у Долині Євфрату, які напали на американців, уникає ще більшого загострення відносин зі США.
Чимало вказує, що Путін хотів випробувати американців. І він прорахувався. Важко повірити, що операція не була схвалена Кремлем. Командири найманців чудово знали, що вони нападають на ті позиції, в яких перебували американські військові. Путін використав ваґнерівців, щоб перевірити, якою буде реакція американців. Жертви серед американських військових – нібито вбиті силами Асада – мали прямо примусити Трампа вийти із Сирії. Чому саме тепер Путін рішився на провокацію? Нездатність США зупинити турецькі авіаудари на курдського союзника в Афрінському анклаві Путін визнав слабкістю Вашингтона. Крім того, частина курдських підрозділів, розташованих в Дайр-ез-Заур, вирушили на допомогу Афріну. Росіяни могли визнати, що це чудова нагода здобути послаблені позиції SDF. І, при нагоді, владнати деякі ділові справи.
Дистанціюючись від кривавих подій у Долині Євфрату, Москва звинуватила США в намірі пограбувати економічні ресурси Сирії, замість того, щоб боротися з ІДІЛом. Це в російських ЗМІ з’явилася інформація, що справжньою метою атаки найманців були нафтові установки, а не – як стверджував Пентагон – база SDF.
У цьому немає нічого дивного, адже курдські сили, які підтримують США, давно змагаються за контроль над щедрою в нафту східною провінцією Дайр-ез-Заур, із сирійськими загонами, котрі підтримує Росія, союзниками яких є також міліція, котру підтримує Іран. 13 лютого міністр енергетики РФ Алєксандр Новак заявив, що кількома днями раніше (приблизно тоді, коли сталася різня над Євратом) Росія підписала із Сирією угоду про співпрацю в сфері енергетики. «Ми підписали дорожню карту, не лише в галузі електроенергії, але й нафти та газу, яка стосується відновлення нафтових родовищ та розвитку нових ресурсів», – заявив Новак. Раніше, в грудні минулого року, російська делегація відвідала Дамаск, щоб обговорити інвестиції у розвиток нафтових, газових, транспортних та торговельних галузей. «Сирія є країною величезних багатств. Російські компанії мають моральне право розвивати тут великомасштабні економічні проекти», – сказав тоді віце-прем’єр Дмітрій Роґозін.
У Сирії є щонайменше десять організацій військових найманців. Але, безсумнівно, найбільшою і найважливішою є Приватна військова компанія (ЧВК) Ваґнера. Так звані ваґнерівці з’явилися на фронті, на боці Асада, 2015 року, ще поки Росія офіційно не приступила до війни. Найманці відіграли пізніше важливу роль, зокрема, в Пальмірі в травні 2016 року. Більшість ваґнерівців перед тим служила в російських спецслужбах, багато з них раніше боролися на Донбасі.
Компанія Ваґнера, хоча формально приватна, завжди працює в тісній координації з ҐРУ. Колишнім офіцером військової розвідки є командир цієї формації, Дмітрій Уткін, псевдонім Ваґнер (прізвисько – від його захоплення всім німецьким, в тому числі класичною музикою). Щомісячна зарплата членів ЧВК складає щонайменше 80 тисяч рублів (менше як 1,4 тисячі доларів), але набагато більші гроші дає поїздка до Сирії. Там ваґнерівець може заробити понад 4 тисячі доларів на місяць, також значна компенсація виплачується сім’ї у випадку його смерті.
Незалежний портал РБК підрахував, що досі функціонування ЧВК коштувало близько 172 мільйони доларів. Після різні над Євфратом витрати, навпено, значно зростуть... Компанію Ваґнера фінансує санкт-петербурзький бізнесмен Євґєній Пріґожин, а точніше його компанія Evro Polis. Пріґожіна у ЗМІ називають «путінським кухарем», тому що він здобув багатство на ресторанах, громадських замовленнях та кейтерингу для Кремля та його іноземних гостей. Останнім часом розширив бізнес на постачання російській армії. Пріґожін та Уткін знаходяться в американському списку осіб, охоплених санкціями. Уткін потрапив сюди за вербування колишніх солдатів на фронт на Донбасі. За словами американців, Пріґожін є одним із росіян, що безпосередньо брали участь у втручанні в президентські вибори 2016 року (ймовірно, йдеться про фінансування відомої фабрики інтернет-тролів). Але його амбіції є набагато більшими. Влітку Evro Polis підписала угоду з урядом Асада на видобуток однієї четвертої сирійської нафти, за умови, що райони добування будуть відібрані IS. Курди та американці були швидшими, тому компанія Ваґнера отримала завдання взяти хоч частку нафтового торта.
Більшою проблемою для Путіна і генералів є не факт поразки найманців, а те, що військові не попередили їх про наміри американців. Навіть якщо Москву раніше не повідомляли про наміри найманців, у неї було достатньо часу, щоб осетерегти сирійського союзника і командування компанії Ваґнера. Але, видно, цього не зроблено. Найманців навмисне здали на розстріл. Можливо, було надто пізно? Може, до останнього моменту в Москві сподівалися, що американці не наважаться на таку жорстоку акцію? А може, є зернина правди в чутках про конфлікт Пріґожіна з Сєрґєєм Шойґу та військовими, яким не подобається розгортання приватних армій? Не можна не виключити, що військові навмисне здали найманців янкі.
Усе вказує, що американцям плани ворога були добре відомі. Як здається, масовим вбивством над Євфратом задоволені і американці, і курди (з очевидних причин), і російські генерали. При нагоді скомпрометовано ідею ширшого законного використання найманого війська російською державою.
Від цього всього втрачає Владімір Путін, така компрометація всередині президентської кампанії – це фатальна звістка. На цьому не кінець. Це також поразка закордонної політики. Не буде в Сирії миру на російських умовах. Знову Путін прорахувався – американці виявилися твердішими, ніж він думав. За помилку в розрахунках президента життям і здоров’ям заплатили сотні росіян.
http://www.tvp.info,Антоні Рибчинський/Н.Б.