На спроможність країн програми Євросоюзу «Східне партнерство», до якої входять Україна, Молдова, Білорусь, Вірменія, Грузія і Азербайджан, протистояти зовнішнім загрозам найбільш негативно впливає брак надійних міжнародних механізмів, що гарантували б безпеку та корупція. Таким став головний висновок дослідження благодійного фонду «Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки» (East European Security Research Initiative Foundation). Матеріал на цю тему підготував Вільгельм Смоляк.
Згідно з грудневим опитуванням 62 експертів країн Східного партнерства та сусідніх із ними Естонії, Литви, Словаччини, Польщі, Угорщини, членство в НАТО та в Євросоюзі може найбільш ефективно посилити безпеку держав регіону. Серед шістьох країн європейської програми «Східне партнерство» про своє бажання стати членами НАТО вже заявили Грузія і Україна. Проте тільки 15 відсотків експертів вважають, що Україна може отримати статус кандидата в члени Альянсу вже найближчими роками. З іншого боку, жоден з опитаних фахівців не стверджував, що Україна ніколи не стане членом НАТО, чи що вона не потребує такого членства.
Ще одним кроком з метою посилення безпеки України може стати набуття Україною статусу основного союзника США поза НАТО. Таку можливість не відкинув кожний п'ятий опитаний. Але більшість з них вважає, що Україна найближчим часом отримає воєнну допомогу США з летального озброєння. Та чому ж «Східне партнерство» не спричинило убезпечення України від зовнішніх загроз? Опитані експерти звинувачують у цьому не тільки слабкість безпекового компоненту європейської програми, а й саму Україну, яка, як і решта країн регіону, не спромоглася подолати корупцію, позбутися кланово-олігархічної моделі своєї економіки, «п'ятих колон» та агентів зовнішнього впливу і розвинути демократичні інституції.
Керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Віталій Мартинюк нагадав, що Євросоюз лише за 7 років після започаткування «Східного партнерства» вирішив доповнити його 20 цілями, з яких лише одна стосується безпеки. До цієї мети була внесена і важлива, на думку експерта, позиція, що називається «гібридні загрози».
– Україна, зважаючи на низький рівень цих безпекових цілей, фактично їх виконує. На 50 відсотків вона вже виконала і здатна їх виконати до 2020 року. Але чи задовольняє це інтереси України в безпековій сфері? Напевно, ні. Адже ні в цьому документі, ні в інших документах щодо «Східного партнерства» не називається джерело загроз – Росія. І якщо не визначити джерело, то дуже складно вживати заходи з протидії цим загрозам.
Однією з перешкод Мартинюк вважає той факт, що «Східне партнерство» нагадує, як він сказав, «веселку інтересів», бо об'єднує дуже різні за своїми зовнішніми пріоритетами держави.
– З шести країн «Східного партнерства» є і країна, яка належить до Союзної держави Росії та Білорусі, є члени ОДКБ, СНД, Євразійського союзу, є країни, які вважаються потенційними кандидатами на вступ до НАТО та країни, які задекларували своє членство у перспективі в Євросоюзі. Рівень сприйняття загроз, які існують для різних країн «Східного партнерства» та оцінок у цих країнах можна понизити. Для України даний документ саме з цієї причини вважається не надзвичайно амбітним.
Експерт пояснив це тим, що протидія гібридним загрозам має обмежений характер і акцент в Євросоюзі публічно робиться більше на Північній Африці та Близькому Сході. І що Євросоюз у вимірі «Східного партнерства» вбачає безпекові зусилля у протидії кіберзагрозам та в посиленні критичної інфраструктури. Решта завдань розділу «Безпека» стосуються протидії нелегальній торгівлі зброєю, покращення здатності країн-партнерів протистояти організованій злочинності, посилення відповідей на регіональні хімічні, біологічні та ядерні інциденти і протидії надзвичайним ситуаціям.
Між тим, Росія використовує країни «Східного партнерства» як полігон для відпрацювання своїх гібридних загроз, заявив виконавчий директор київського Інституту світової політики Євген Магда. І тут він відвів особливе місце Україні, яка, за оцінкою експерта, є найпотужнішою державою в регіоні.
– Це і військові конфлікти різної інтенсивності по всіх країнах «Східного партнерства», а зараз на Донбасі ми маємо наймасштабніший конфлікт за останні 20 років. Це і медіа-вплив. Україна тут має найменший легальний російський медійний вплив. Але інші країни потерпають від нього. Це і газові війни. Наближається річниця газового контракту 2009 року, який Україна заперечила в Стокґольмському арбітражі. Але це і газова війна 2006 року, і дії Росії з газової анексії Білорусі, тобто, захоплення Белтрансгазу. Це і використання мовного фактора і російської мови як елементу поширення дезінформації, а часом нібито утисків російської мови на пострадянському просторі. Це і політика історичної пам'яті.
Попри критику Євросоюзу за недостатню увагу до безпеки країн «Східного партнерства», саме сектор безпеки демонструє зараз найбільший прогрес в його реформуванні ЄС, зазначила завідувачка Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії при МЗС України Надія Коваль. На її думку, до цього Брюссель спонукає цілий спектр безпекових криз – від виходу зі складу ЄС Великої Британії, яка робила суттєвий внесок в оборону, до війни Росії проти України і воєнної кризи на Близькому Сході. Зараз Євросоюз створює власну систему оборони, яка буде доповнювати НАТО, але проблемою залишається залучення до цієї системи сусідніх країн, вважає експертка.
Доки Євросоюз реформується, самі держави «Східного партнерства» і особливо Україна роблять далеко не все для захисту від безпекових загроз, зазначив голова громадської ради при Міністерстві оборони України Петро Варащук. Він обурений тим, що за майже чотири роки війни Росії проти України система управління державою не переведена на воєнний стан. Його підтримав посол України у відставці Ігор Турянський:
– Ми вже наближаємося в часових межах до завершення Другої світової війни на території України, а ліквідації воєнного конфлікту Росії з Україною наразі не видно. І остання прес-конференція міністра закордонних справ Росії Сєрґєя Лаврова яскраво підтвердила, що Росія не збирається змінювати свою поведінку на міжнародній арені, яка стосується всього світу. Україна змарнувала два роки, коли вона була непостійним членом Ради безпеки ООН. Як написала в своєму коментарі до обрання Польщі на місце непостійного члена цього органу одна українська газета, будемо сподіватися на те, що Польща захищатиме інтереси України в ООН краще, ніж сама Україна. Україна, на превеликий жаль, продовжує ходити по світу з протягнутою рукою. Це давно вже всім набридло.
Інші учасники дискусії наполягали на тому, що для оцінки російської агресії проти України слід скликати держави, які підписали Будапештський меморандум від 1994 року, за яким 5 ядерних держав світу ґарантували Україні безпеку в обмін на добровільне ядерне роззброєння. Але, як сказав Віталій Мартинюк, офіційний Київ не позивався до держав-підписантів меморандуму щодо невиконання ними своїх зобов'язань.
Учасники: Хюґ Мінґареллі – глава Представництва Європейського Союзу в Україні; Александер Вінніков – голова Представництва, директор Офісу зв'язку НАТО в Україні; Микола Сунгуровський – директор військових програм Центру Разумкова; Євген Магда – виконавчий директор Інституту світової політики; Надія Коваль – завідувачка Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України; Віталій Мартинюк – керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія XXI№; Максим Хилько – голова правління БФ «Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки»; Олександр Титарчук - член правління БФ «Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки».
Вільгельм Смоляк