У середу, 3 січня, прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравєцький здійснив візит до Будапешту, де зустрівся, зокрема, з прем’єр-міністром Віктором Орбаном. Це була перша офіційна закордонна поїздка Матеуша Моравєцького на новій посаді. Перемовини Матеуша Моравєцького з прем’єр-міністром Віктором Орбаном стосувалися, зокрема, Вишеградської групи та проекту Міжмор’я. І саме про перспективи проекту Міжмор’я запитаємо в гостя Польського радіо, публіциста Анджея Таляґи. Отже, чи сьогодні, коли кожна з країн Центральної Європи, в першу чергу, дбає про свої інтереси, існує щось таке, що все таки об’єднує держави регіону? Чи існує Центральноєвропейська спільнота, але не в географічному вимірі, тільки саме у вимірі спільної справи?
Анджей Таляґа: Існує певна група держав, які більш або менш пов’язує спільна історія. Тобто, фактично, майже всі держави Міжмор’я проходили період комунізму, чи то радянського, чи югославського, а отже в них існувала комуністична диктатура. Крім цього, частина з цих держав має спільну, глибшу історію. Це, наприклад, стосується країн, які були частиною Австрії, згодом Австро-Угорщини. Тобто, безумовно, в них є спільна історія, спільна культурна традиція. Проте, якщо говорити про якусь цілість, то такої спільноти не існує. Це добре показує той факт, що в різних проектах Міжмор’я (оскільки це не є нова ідея), брали участь різні держави. Ось, наприклад, початковий проект «Міжмор'я» Юзефа Пілсудського включав Фінляндію, яка, треба сказати, не дуже-то пасувала до таких держав, як Хорватія, Румунія чи Угорщина.
А що стосується отого міфічного союзу Польщі та Угорщини?
Анджей Таляґа: Ну, я сказав би, що ніколи такого союзу не було, позаяк, що стосується історії Польщі, угорці радше були загарбниками. Польща функціонувала в різних політичних системах, а в перід Австоро-Угорщини поляки та угорці були суперниками, а не народами, які спіівпрацювали один з одним. Поляки дуже хотіли досягти статусу угорців, проте це їм ніколи не вдалося. Проте це історія, натомість нині важливе є наше сьогодення, тобто економіка. Якщо ми придивимося до всіх цих держав, які мають творити Міжмор’я (у мене на увазі лише країни ЄС, не враховуючи України, Білорусі та Молдови) то під оглядом ВВП, усі ці держави разом дають одну третину ВВП Німеччини. Подібно справа виглядає коли говорити про витрати цих країн на захист. Така невтішна реальність. Отже, в Європі, це доволі слабкий гравець, причому він поділений, бо у кожній із цих країн інші цілі, про історію вже й не згадуючи. Усе це дуже помітно навіть на прикладі Польщі та Угорщини. Ось, який енергетичний проект мав би об’єднати наші країни? Ніби-то прем’єр Моравєцький говорив про інтерконектор на Словаччину, який дозволяв би продаж газу зі Свіноуйстя в Угорщину. Але Угорщина хоче купувати дешевий газ із Росії, а не дорогий із Польщі. Звичайно, Польща дуже хотіла б створити таку транскордонну, транспортно-енергетично-дорожню мережу з півночі на південь, і це добра ідея, яка має сенс. Нині торгівля між країнами Міжмор’я на низькому рівні. Угорщина - це 11 торговельний партнер Польщі. Що стосується експорту з Польщі, то серед країн Міжмор’я до першої п’ятірки входить лише одна держава – Чехія. Польща в першу чергу продає до Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, тобто до великих країн ЄС.
Отже чим є країни Міжмор’я?
Анджей Таляґа: Насправді країни Міжмор’я - це політично-економічний планктон. Бо ж при всій любові та симпатії до цих країн, який є політично- військовий потенціал Естонії, Литви чи Словенії? Його ніяк не можна порівняти до потенціалу Італії чи Голандії.
Проте, повертаючись до початкового проекту «Міжмор'я» Юзефа Пілсудського, це була своєрідна спроба створити противагу Німеччині та Росії. Прокляттям країн Центральної Європи було те, що вони знаходилися між двома дуже агресивними державами, що в цивілізаційному вимірі складало загрозу їхньому існуванню. А отже, в такій ситуації, створення Міжмор’я було спробою вийти з отого дихотомічного становища.
Анджей Таляґа: На мій погляд, виходу з дихотомічного становища не існує. Ми маємо вибрати, або Росія, або Німеччина. Це стосується усіх країн, які розташовані на межах стикання цих двох держав, тобто це стосується всіх країн сучасного Міжмор’я. Натомість, історія чітко показує, що рано чи пізно, та все таки, учасники проекту Міжмор’я вибирали «великого» замість «малих». Ось вам приклад: проект польсько-чехословацької конфедерації розбився тоді, коли еміграційний уряд Чехословаччини вибрав союз із Радянським Союзом і кинув Польщу. Польсько-український союз, який мав стати віссю проекту Міжмор’я періоду Пілсудського, розбився тоді, коли Польща під час мирних переговорів з совєтами визнала Радянську Україну і кинула на поталу вільну Україну Петлюри, яка була нашим союзником. Тут суть справи. Завжди виграють тверді політичні реалії. А тут ці реалії такі, що обидві держави, і Німеччина і Росія, настільки сильно пригнічують Міжмор’я, що знову прийдеться вибирати між одним та іншим, а третій варіант, тобто союз країн Міжмор’я, програє. Просто ці країни не є створені для такого союзу. У них немає спільної культури, економіки, а й інтерес у них різний.
А якщо вважати спільним інтересом бажання цих країн здобути незалежність, звільнитися від впливу Німеччини та Росії, тобто це буде повна цивілізаційна зміна.
Анджей Таляґа: Ось вам торговельний приклад. Наш прем’єр-міністр був в Угорщині. Першим торговельним партнером Угорщини є Німеччина, черговим Румунія. У випадку Угорщини Румунія, Словаччина важливі, проте різниця між Німеччиною та Румунією у четверо більша. Угорська торгівля йде в Німеччину. Все. А отже, якщо б проект Міжмор’я мав призвести до певного охолодження економічних взаємин з Німеччиною, - угорська економіка зазнала б колапсу. Те ж саме стосується Польщі.
А якщо прийняти, що проект Міжмор’я, - це політичний проект і американцям залежить на тому, щоб його зміцнити, що США готові надати цьому проектові фінансову підтримку, то це вже, фактично, повністю змінило б ситуацію.
Анджей Таляґа: Так, американці вже це зробили, тільки дещо по-іншому назвали цей проект, не проектом Міжмор’я, а Чорноморською стратегією. У цій стратегії є дві країни, які мають якесь економічно-військове значення, і з якими США хочуть співпрацювати, і в які вкладають свої гроші, - це Польща і Румунія. Ці дві країни мають економічний, демографічний і військовий потенціал, щоб відіграти яку-небудь роль у цій частині світу. Натомість під’єднувати до цього союзу такі країни, як Хорватія, Словенія чи Угорщина немає більшого сенсу. Ідея Міжмор’я чудова, проте вона надзвичайно важка для реалізації.
Jedynka/Л.І.