У парламенті Литви представили так званий «план Маршалла» для України, що має допомогти провести реформи над Дніпром та розвинути малий і середній бізнес у країні. Ідеться про 50 мільярдів євро, які Київ мав би отримати впродовж 10 років. Ми пропонуємо вашій увазі фрагмент розмови з колишнім прем’єр-міністром Андрюсом Кубілюсом, що стосується саме цієї ініціативи. Екс-прем’єр-міністр Литви є одним з авторів цього плану.
А.К.: Це ініціатива, яку ми розпочали в парламенті Литви, і я мав можливість взяти у ній участь. Роботу ми розпочали ще навесні, коли виникло питання, як ми можемо допомогти Україні в її справах та в її прогресі? Коротко кажучи, ми хотіли побачити, як можемо використати наше членство в різних західних організаціях, а в першу чергу в Європейському Союзі, та саме тут шукати підтримку. Україна багато чого досягла. Євросоюз зробив свій внесок у її розвиток. Є угоди про співпрацю, вільну торгівлю та фінансову підтримку. Однак ми запитали себе, якою є мета президента Росії Владіміра Путіна щодо України? І відповідь була чіткою, що мета зрозуміла: не дозволити Україні досягти успіху як державі.
Екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс наголосив на значенні перспективи членства в Євроспільноті.
А.К.: Литва досягла успіху, оскільки на початку 90-х років нам, Польщі чи іншим державам, які звільнилися від російського впливу, західні держави запропонували перспективу вступу до Європейського Союзу. Вони дуже чітко сформулювали наші завдання. Якщо ми проведемо реформи, якщо будемо змінюватися і йти вперед, то наприкінці цього тунелю нас очікує світло.
В Україні відбувається чимало реформ, але українці не мають перспективи бути членом Євросоюзу в найближчому майбутньому. Захід занурився у свої проблеми. Втім, і самій Україні ще багато чого треба зробити. Звідси випливає питання про те, яку мету їм можна визначити. Світлом у тунелі може стати фінансова підтримка.
Литва пропонує не лише здобувати гроші в Європейському Союзі, але також створити в Україні спеціальну установу, яка здійснювала б контроль і забезпечувала прозорість – сказав Кубілюс.
А.К.: Найбільша проблема України полягає в тому, що вона не вміє розпоряджатися грошима, навіть тими, які зараз отримує. Вона не може готувати проекти, тому тут досвід Литви та Польщі буде дуже корисним. Цей план передбачає створення спеціального фонду та організації, яка контролюватиме використання грошей на реформування держави. Ми називаємо цю ініціативу планом Маршалла для України. ЄС підготував такий план для Балкан, Німеччина сприяє подібному плану для Африки, а ми кажемо, що ми не повинні забувати про країни на Сході та співпрацю з ними.
Початок ідеї цього плану виник у Варшаві, після того, як ми схвалили цю ініціативу в литовському сеймі, у комітетах, ми мали можливість представити його на зустрічі трьох країн – Польщі, Литви та України.
Згодом ми презентували його під час конгресу на Мальті, на якому були присутні канцлер Німеччини Анґела Меркель, а також президент України Петро Порошенко, і отримали підтримку.
23 листопада в Брюсселі відбудеться саміт Східного партнерства, на якому одним із елементів дискусії саме й буде наш план. Ми очікуємо, що рішення може бути прийняте в грудні, і йому буде надано спеціальний мандат від Європейської комісії, і Європейському інвестиційному фонду буде доручено підготувати конкретний план із пропозиціями. Очікуємо, що реалізація плану розпочнеться у лютому або в березні. Розраховуємо, що фінансова підтримка надійде не лише з країн ЄС, але також з інших держав, таких як Канада, де проживає велика українська громада та США.
Перші 5 мільярдів євро Україна мала б отримати вже в 2018 році. Своїм планом Маршалла Литва виходить на центральноєвропейського лідера, який займається проблемами Східного партнерства. Саміт Східного партнерства відбудеться в Брюсселі за два тижні. Проте, наскільки ініціатива Східного партнерства є актуальна нині, в ситуації, коли країни-члени Партнерства відрізняються одна від одної дедалі більше, а й сам Євросоюз має неабиякі проблеми? Говорить професор Кшиштоф Щерський, голова кабінету президента Польщі.
К.Щ.: Ця ініціатива має сенс, в першу чергу, як своєрідний спосіб нагадувати і дбати про те, щоб ЄС мав будь-яку політику розширення на східному напрямку. Якщо б не було цієї формули, – ця тема взагалі зникла б з порядку денного європейської політики. Проте, дійсно, початковий проект Східного партнерства – застарілий, він втратив актуальність, оскільки говорити про ці країни як про одне – нині неможливо. Кожна з цих країн пішла іншим шляхом.
Нагадаємо, що до програми Східного партнерства належить шість країн колишнього радянського блоку: Україна, Молдова, Грузія, Білорусь, Азербайджан та Вірменія, які на певному етапі вибрали шлях на Захід, хоч нині кожна з цих держав має доволі складну ситуацію.
К.Щ.: Кілька з цих країн досягли великого успіху, зокрема Грузія, президент якої відвідав нашу країну. Грузія є прикладом дуже послідовної політики інтеграції з ЄС, має везвізовий режим з Євроспільнотою, підписала угоди в галузі торгівлі та економіки, отже, це вагомий елемент. Хоч треба також сказати, що нині для Грузії немає чітко визначеної перспективи членства в Євроспільноті. Ми, натомість, докладаємо зусиль, щоб така перспектива з’явилася. Немалого успіху досягла також Молдова, яка з самого початку була піонером Східного партнерства, але нині, з приводу політичних виборів у цій країні, це опинилося під знаком запитання. Далі є такі країни як Білорусь, яка взагалі представляє абсолютно іншу позицію. І Україна, найбільша держава у складі Східного партнерства, яка сьогодні має доволі складну геополітичну ситуацію. Тут треба сказати, що характерною рисою країн Східного партнерства, окрім Білорусі, є те, що всі вони на своїй території мають заморожений або тліючий конфлікт. А це, в свою чергу, показує, наскільки складна ситуація на цих територіях. У Грузії – це два регіони – Абхазія і Осетія, в Молдові – це Придністров’я, Україна має окупацію Криму і війну на Донбасі, натомість Азербайджан і Вірменія мають проблему Карабаху. Для цих країн європейська перспектива – це інструмент геополітичного значення. Якщо коли-небудь Європа хотіла б стати вагомим геополітичним гравцем, то розширення на східному напрямі просто необхідне.
Додамо, що ініціатором програми Східного партнерства, якої основною метою було власне зміцнення стосунків Євроспільноти з її східними сусідами, була Польща, котру підтримала Швеція. Програму відкрито 2009 року.
Radio znad Wilii/Л.І.