Вже у четвер стартують російсько-білоруські військові маневри «Запад-2017». Країни сусідки Росії та НАТО з увагою будуть спостерігати за ходом цих навчань, тим паче, що після тренувань Росії в 2008 році відбувся наступ на Грузію, а після наступних маневрів Путін загарбав Крим і почав окупацію Східної України.
А нашим гостем є політолог, експерт з питань міжнародної безпеки, професор Пшемислав Журавський вель Ґраєвський. Пане професоре, ми зараз спостерігаємо за досить таки великим насиченням військових маневрів. Ідеться не лише про російсько-білоруські тренування, але, наприклад, в Україні до 23 вересня тривають маневри за участю солдатів НАТО і навіть військових з Молдови, який молдовський уряд відправив попри спротив президента Додона. У Грузії тривають маневри, де солдати НАТО, України і Грузії вдосконалюють свої вміння. У Польщі незабаром почнуться чергові маневри. Чи все це спричинене активністю Росії, чи можливо, не без значення є тут теж «корейський чинник»?
- Ні, я думаю, що це наслідок активності Росії. Це не перші російські маневри поблизу наших кордонів, а сценарії навчань завжди були досить драматичними, це, наприклад, пробивання коридора до Калінінградської області, ядерна атака на столицю однієї з країн Балтії, або якесь місто в Польщі, висадка на узбережжі, тощо. На цей раз, стурбованість викликає кількість російських військ залучених до навчань. Звичайно, ситуація на Далекому Сході призводить до того, що у випадку, якщо б там щось критичного трапилося, то тут Росія буде готовою розвинути ситуацію. Я, щоправда, не сподіваюся, що гарячий конфлікт на Далекому Сході спалахне вже тепер, хоч у перспективі чергових років він дуже правдоподібний. До цього треба підготуватися, оскільки Росія, безумовно, намагатиметься використати ситуацію. Натомість нині, гадаю, все закінчиться розвитком певної логістичної інфраструктури. Звичайно, існує така проблема, що Росія, яка досі не має ніяких кількісно суттєвих баз у Білорусі, розвинула б свої військові угруповання і залишилася б зі своєю технікою та групою солдатів поблизу наших кордонів. З точки зору Польщі, України і Литви, можна було б тоді брати до уваги різні негативні сценарії. Дивлячись з боку України – це стратегічний обхід Поліських боліт уздовж річки Прип'яті. Якби росіяни стояли у Бресті то перекривають усю північ України. А отже, в цьому потенційному конфлікті, таке переміщення сил поставило б Україну в значно гіршу ситуацію, ніж зараз. Та не лише Україну, а також Польщу й Литву.
З’являються думки, що Росія готується до конфронтації, що маючи значний бойовий потенціал у Білорусі зробить удар по Україні, розітне її, чи на ваш погляд Росія відважилася б реалізувати такий сценарій враховуючи той факт, що нині Україна має таку армію, якої Росії легковажити ніяк не можна? Можливо ідеться тільки про залякування?
- Я також думаю, що нині це надто критичний сценарій. Якщо військова сила Заходу не буде зв’язана якимись винятково складними подіями на Далекому Сході, тобто у Кореї, то не думаю, щоб Росія прийняла рішення про наступ у Європі. І ви слушно зауважили, що нині Україна має армію абсолютно іншої якості, ніж в 2014 році. Росія, як суттєва військова сила, була б здатною розбити українську армію, але це їй надто дорого обійшлося б, також у політичному, не тільки людському вимірі. Крім того, Росія мусила б відповісти на питання, яким чином стабілізувати зайняту територію, бо як каже старе прислів’я: різні речі можна робити на списах, але важко на них присісти. На мій погляд пацифікація України неможлива, а безпосереднє військове завоювання було б безумством, хоч історія людства повна божевілля.
На ваш погляд, доки США не будуть втягнуті у велику війну, доти провокації Росії не вийдуть поза їх дотеперішній вимір. А отже, чого ми можемо очікувати під час маневрів «Запад-2017», яких інцидентів?
- Це можуть бути інциденти з повітряними суднами, як це було досі, чи повітряно-морські випадки. Можливо будуть якісь інциденти на кордоні. Дотепер найдраматичнішою ситуацією було викрадення одного з естонських офіцерів, це було кілка років тому. Сміливіші провокації можуть бути адресовані Україні, яка не є під захистом НАТО. Проте, я не думаю, що б це було вторгнення військ, навіть якщо б це були війська без емблем, так звані зелені чоловічки. Цей сценарій міг бути несподіваним один раз, другий раз – він нікого не здивує. Втім, іншою є також ситуація в етнічному вимірі, просто у Польщі немає груп населення, які могли б стати такими сепаратистами. У Західній Україні теж ніхто не повірив би у проросійське повстання. Ну, але, наприклад, у країнах Балтії такі групи є.
Пане професоре, дехто з експертів каже, що хоч масштаб і розмір маневрів «Запад-2017» імпозантні, то все таки – це лише елемент приготувань Росії до зіткнення з НАТО.
- Я думаю, що так воно є, оскілки всі ці інциденти проводять процедуру тестування відповіді НАТО, водночас це тренування власних умінь. Росія розпізнає час і спосіб реакції, її механізм, напрями і масштаб. І водночас дещо присипляє свого противника, оскільки, після низки таких інцидентів буде важко зрозуміти, що це вже не є черговий інцидент, тільки справжня атака. Природно, військові НАТО та України свідомі цього факту.
Чи на ваш погляд, тепер відбуватиметься анексія Білорусі?
- Я не думаю, що так буде, хоч виключити цього не можна. Є так багато російських частин розміщених у Білорусі, що безумовно, це впливатиме на політичну ситуацію в цій країні, і виникне питання чи, і коли, ці підрозділи будуть виведені. Президент Лукашенка контролює армію і служби. Нині не можна передбачити масштабу лояльності, або навпаки – нелояльності державного апарату Білорусі щодо білоруського диктатора. Проте, це було б надто велике спрощення, якби ми впевнено заявили, що Росія може управляти держапратом Білорусі, як своїм власним. А отже, цей конфлікт, міг би піти в несподіваний бік. Ось, три роки тому ми не сподівалися, що Україна зуміє чинити Росії такий рішучий опір і фактично провалити реалізацію російського проекту. Важко сказати, що Україна виграла війну, але напевно можна сказати, що Росія не виграла війни. Білорусь немає відповідника Галичини, але має за собою традиції Великого князівства литовського. І ще треба пам’ятати, що в критичних ситуаціях ментальні зміни бувають дуже раптовими, а військова окупація країни – це і є критична ситуація.
Але правдою є також і те, що Путін негайно потребує якоїсь перемоги на потреби внутрішньої політики.
- Напевно так є. І нині це був би єдиний логічний мотив дій Росії, якщо б вона вирішила провести анексію Білорусі, чи більш відкрито її підпорядкувати. Ідеологічно, білоруський режим не є для Путіна загрозою. Проте, Путін потребує імперської перемоги, складається враження, що у випадку Білорусі ця перемога буде найпростішою. Тобто на потреби внутрішньої гри в Росії – так, натомість в економічному плані – це ніяк невигідно. Росія мусила б доплатити до анексії Білорусі. Але, правда така, що російська політика не керується економічним рахунком, отже, виключити такого сценарію ми не можемо.
Лідія Іванюх