Вже у неділю ввечері розкрилася одна з найбільших у цьому році інтриг політичного життя нашого континенту: Франція отримала нового президента і ним став прихильник єдиної Європи, незалежний кандидат Емманюель Макрон. Якщо ми говоримо про нового президента, то сам прикметник «новий» виступає тут у багатьох значеннях. Отже, він – як, зрештою, і його супротивниця у другому турі президентських виборів Марін Ле Пен – не належить до жодної з головних дотепер партій, котрі задавали тон у французькому політичному житті, керуючи країною по черзі від 1958 року, тобто від початку V Республіки. Макрон є лідером громадянського руху «En Marche!». Більше того, Макрон взагалі ще ніколи не балотувався на жодну виборну посаду, хоч абсолютним новачком у політиці його також назвати не можна – від 2014 до 2016 року він був міністром економіки, промисловості та цифрових справ в уряді Манюеля Вальса.
Про це ми й поговоримо в сьогоднішній рубриці актуальних питань. А нашою першою гостею є соціолог професор Малґожата Молєнда-Здзєх з Вищої торговельної школи.
- Якою була ставка цих виборів?
- Ставка висока, бо ви згадали про непересічність цієї ситуації. А окрім цього, я би ще звернула увагу на те, що ці вибори відбуваються в ситуації, коли безпека у Франції перебуває під постійною загрозою, винятковий стан триває вже два роки. Раніше такої ситуації ще не було. А по-друге, авторитет президента суттєво впав. До цього призвела і каденція соціалістичного президента Франсуа Олланда, і попереднє врядування Ніколя Саркозі. Тому французи повинні відновити авторитет самого інституту президента.
- Багато хто каже, що це такі вибори, котрі, якщо не завершать існування П'ятої Республіки, то стануть поворотним моментом у напрямку кінця такої правової, конституційної конструкції, що функціонує у Франції з 1958 року. Чи ви з цим згодитесь?
- Я цілковито згоджуюся з таким ствердженням, адже й Конституція [Франції – ред.] готувалася з огляду на буття президентом за інших часів. Бо це кінець 50-х років, але й Шарль де Ґолль був цілковито іншою особистістю. Зараз, натомість, ми маємо цілковито інший світ – світ плинної сучасності. Все змінюється – і система цінностей, і тип лідера. Цьому, можливо, найбільше відповідає той імідж, який пропонує Макрон, що більше є технократом, людиною, що знається і на бізнесі, і на великій політиці, буття політиком – це не єдина його роль.
- А як на перемогу Емманюеля Макрона дивитиметься сучасна об’єднана Європа?
- Емманюель Макрон був єдиним кандидатом, котрий декларував свою проєвропейськість і свій ентузіазм щодо цього. І вся його програма, в тому числі і економічна, і політична, збудована із натиском на тому, що Франція буде сильною, якщо буде членом сильного Європейського Союзу. Отже, це, напевно, найближчий Брюсселю кандидат.
В студії Пйотр Єндрощик з газети «Rzeczpospolita», багаторічний кореспондент цього часопису в Німеччині.
- Яка ваша перша реакція на перемогу Макрона?
- Реакція така, що, принаймні, в Німеччині переважна більшість, майже всі коментатори і ЗМІ не мали сумніву щодо результату цих виборів. Вони були майже певні, але, звісно, весь час не виключали такого кошмару, що вони можуть мати справу з кимось іншим, ніж Макрон. Тобто, із Національним фронтом, з усією його програмою та з пані Марін Ле Пен. Після «брекзиту», після того, що сталося в Сполучених Штатах, це з горизонту не зникало, ніхто не виключав, що така можливість, однак, існує. В Німеччині, мабуть, лише одна політична сила має до Макрона особливе [відмінне – ред.] ставлення, це AfD, тобто [праворадикальна партія – ред.] «Альтернатива для Німеччини», котра, як виявилося, зазнає поразки. В неділю вибори відбулися також у [федеральній землі – ред.] Шлезвіґ-Гольштайн, де вона ледве-ледве подолала 5-відсотковий виборчий бар’єр. У зв’язку з цим мені здається, що це такий сигнал вже не тільки для Франції, але й у ширшому значенні, адже те саме нещодавно сталося в Голландії, Австрії тощо.
- А якою є перша реакція на результат президентських виборів у Франції Ярослава Куіша з інтернет-часопису «Культура ліберальна»?
- Щиро кажучи, це тільки й виключно підтверджує поразку Марін Ле Пен у теледебатах. Ми в Польщі, мабуть, не до кінця усвідомлювали, наскільки показової поразки зазнала лідерка «Національного фронту» під час цієї двогодинної сутички. Одне було певне: якщо хтось є завзятим прихильником «Національного фронту» і взагалі не має критичної оцінки того, що він міг побачити на телеекранах, то він голосуватиме за Марін Ле Пен. Проте, вона, аби перемогти, мала звертатися до тих виборців, котрі вагалися – чи то через свої ліві, чи то праві погляди – сказати Макронові «ні», чи не сказати. Отже, вона проявила себе просто драматично. Це була така ситуація, щодо котрої передусім згадують її не надто вдалі спроби нападів на Макрона. Але, якщо ми візьмемо ці теледебати в цілому, то вона до них просто не підготувалася. У це справді важко повірити.
- Може, це добрий знак, що декотрі виборці справді звертають увагу на те, що говорять їхні кандидати?
Говорить Пйотр Камінський, польський журналіст, котрий вже багато років мешкає в Парижі:
- Я гадаю, що пан Ярослав абсолютно правий. Це не була некомпетентність лише щодо суті питань. Я припускаю, що це було сприйнято також як своєрідну зневагу, погорду не лише у відношенні до супротивника, тобто пана Макрона, але й до виборців. Вона не доклала старань, аби до цих дебатів підготуватися, і таким чином злегковажила своїми виборцями, тими, хто вагався. Отже, це також емоційний елемент. А оскільки вона від самого початку грає не на розсудку, а на емоціях, то на цьому вона й провалилася. Це була така спроба зіграти під Трампа, так би мовити, і цього їй цілковито не вдалося зробити. Але зараз вже минули перші 60 секунд захоплення і щастя, і я припускаю, що Макронові тепер дуже важко буде заспокоїтися, адже для нього зараз вже починаються сходи. Бо, гадаю, вже зараз всі почали розмовляти про те, що буде в третьому і в четвертому турах, тобто у двох турах парламентських виборів. Адже Макрон бере у них участь, не маючи насправді сформованої, зорганізованої політичної партії. Вона є партією лише з формальної, законодавчої точки зору. Він переконує, що матиме кандидатів абсолютно в усіх округах. Думаю, що так і буде. Проте, ми ще побачимо, як себе поведуть інші партії. Отже, цей успіх є вже в минулому. А сьогодні справжньою проблемою, перед якою опинився і Макрон, і вся Франція, є те, з ким він правитиме.
PR24/А.М.