У четвер, 6 квітня, Європейський парламент проголосував за скасування віз для в’їзду в ЄС для громадян України.
Про те, що це значить для ситуації в Європі, ми порозмовляємо з гостем «Польського радіо 24», шефом міжнародного відділу газети «Rzeczpospolita» Єжи Гащинським.
- Отже, чи це рішення свідчить про помилку тих, хто вважає, що погіршення економічної ситуації в Україні, котре сталося після останнього Майдану, віддалило цю державу від Європи?
- Важко об’єднувати ці питання. Бо тут ідеться виключно про скасування віз, обіцянка про що була дана багато років тому. Деякі інші пострадянські країни чогось такого дочекалися раніше. Наприклад, Молдова і навіть Грузія, розташована значно далі, ще й на терені, з котрого до Європи можуть проникати різні небажані особи. Головною проблемою у випадку віз завжди є те, що кордони не контролюються державою, а по-сусідству із нею є терени з людьми, котрі повинні мати візи, адже там є зорганізована злочинність. А тут ще додатково, у випадку України, є війна. Тому ці справи важко поєднувати. Україні це обіцяли багато років тому. Зараз 2017 рік, надії українців на наближення до Європейського Союзу, а насправді на відкриття дверей до передсінку ЄС – стосувалися ще кінця 2013 року. Отже, дуже добре, що це сталося, але недобре, що так пізно.
- Які умови мала виконати Україна та інші згадані країни, аби Європейський Союз скасував візи для їхніх громадян?
- Це те саме, що було у випадку Польщі, коли вона ще сама не могла навіть мріяти про НАТО, а остаточно про Європейський Союз на початку 90-х років. Адже ми вже настільки довго не мусимо мати віз до значної більшості країн Західної Європи. Держава просто має гарантувати, що контролює власні кордони, що висилає тих, хто нелегально опинився на її території – це так звана реадмісія. У випадку України це, справді, було виконати особливо важко, і так залишається до сьогодні. Але Європейський Союз взяв до уваги, що частини східного кордону Україна не контролює. Однак, і так наплив громадян України з теренів, що контролюються сепаратистами, швидше за все не стане якоюсь істотною проблемою. Зрештою, наразі введення безвізового режиму стосується тільки біометричних паспортів, тож ідеться про досить обмежений масштаб даної справи. А на додаток, і так, якщо хтось перетинає кордон, то його завжди можна перевірити і запитати про те, якими коштами він володіє. А беручи до уваги середній рівень життя в Україні, заробітки близько ста з чимось євро на місяць, то це й так елімінує чимало осіб.
- Проте, питання війни залишається досить проблематичним. Тут можна вести мову про відрізок неконтрольованого кордону, а отже на думку спадає те, що великою мірою це політичне рішення. В тому сенсі, що, звісно, існують певні формальні умови, котрі необхідно виконати, але, з іншого боку, Європейський Союз веде таку, можна би сказати, певну іміджеву чи ідеологічну політику, аби показати, що Україна важлива, що вона має європейські амбіції та може увійти до Європи.
- Відомо, що передусім це політичне питання. Це такий жест. Європа сама хоче показати, що вона залишається відкритою. Слоган відкритих дверей продовжує жити і має якесь майбутнє. Хоча, якщо спитати серйозно, для кого ці двері відкриті, то найближчим часом Європейський Союз для України відкритим не буде. Може, він відкритий для декотрих балканських країн, що, просто, являють собою таку прогалину на мапі ЄС. Натомість, розширення Євроспільноти на Україну за сьогоднішніх умов є цілковито неможливим. Отже, принаймні зроблено жест у відношенні громадян. Бо це справді стосується кожного. Теоретично я говорив про різні застереження, але, однак, це зроблено для звичайних українців, а не для олігархів або для інших людей, котрі і так користувалися з можливостей поїздок – якихось еліт, митців, журналістів тощо.
- Пару днів тому в часописі «Dziennik Gazeta Prawna» вийшов репортаж Міхала Потоцького і Збіґнєва Парафіановича, котрі вирушили до Криму і звідти, зокрема, пишуть про таку цікаву ситуацію, що, власне, стосується паспортів, тобто про те, що росіяни дивляться крізь пальці на те, що мешканці Криму мають подвійне громадянство. Через це мешканці Криму можуть у Києві, наприклад, отримувати візи ще перед їхнім скасуванням. Чи, отже, у зв’язку з цим існує якась небезпека, що, власне, з тих теренів, що окуповані росіянами, до ЄС легше буде потрапити якимсь особам, що пов’язані із сепаратистами та колаборантами в Криму?
- Звісно, так може бути. Завжди існує проблема із прізвищами, що записуються за допомогою інших абеток, ніж латинська, тож у системі пошуку може згубитися якась така особа, щодо котрої існують санкції. Але це все поодинокі справи, котрі не мають особливого значення. Натомість, Росія завжди застосовує таку тактику на окупованих нею теренах, що дозволяє мати подвійне громадянство, а навіть заохочує до цього. Так само було на теренах Південної Осетії і Абхазії, що є частинами Грузії, де росіяни охоче роздавали своє громадянство, а відтак використали аргумент, що захищають своїх громадян. А тому вводять туди свої війська. А разом з цим вони дозволяли зберігати грузинські паспорти, через що мешканці цих територій вже можуть взагалі без віз в’їздити до Європейського Союзу, а з російським паспортом це було б для них неможливе. Це дуже хитра тактика Росії. Існувала, зрештою, така ситуація, коли Грузія ще не могла і мріяти про скасування віз, то 2008 року, під час Російсько-Грузинської війни, Євросоюз застосовував цілковито абсурдну тактику, власне, заохочуючи абхазців і осетинів до отримання російського громадянства, бо візи для громадян Росії були тоді дешевші, ніж для громадян Грузії. Тож багато хто казав, що ЄС, замість підтримувати проєвропейську, прозахідну Грузію, зменшуючи ціни на візи, якщо тоді скасування цього обов’язку було неможливим, ліпше відносився до громадян Росії.
- А що це скасування віз значить для Європи? Чи це може якимось чином вплинути на політичну ситуацію в ЄС, стаючи поживою для тих груп, котрі, з одного боку, виступають проти інтеграції України з Євроспільнотою, а з іншого – проти масової імміграції? Це суттєво хоч би у контексті виборів у Франції.
- Якщо йдеться про чисто політичний контекст, чи це є паливом для антиукраїнських і проросійських гасел, то, може, так, але перш, ніж українці масово приїдуть, якщо взагалі приїдуть, до Парижа, вибори вже скінчаться. Отже, власне, у випадку Франції це неістотне. Натомість, якщо йдеться про працю, котру можуть шукати українці, і таким чином рознервувати різноманітних популістів, то цього я також не очікую, адже вони не мають права на працю. І навіть якщо будуть десь працювати нелегально, це буде незначна кількість. Проте, вони матимуть величезну конкуренцію серед інших представників Центрально-Східної Європи, котрі мають паспорти ЄС. Тож, це не є такою простою річчю, аби поїхати до Іспанії та мати там добру працю. Це не буде масовим явищем.
PR24/А.М.