Російська пропагандистська, дезінформаційна машина на повну використовується як справжня зброя у сучасних війнах, котрі веде ця країна, відкрито захоплюючи не стільки території, скільки голови людей, що на них мешкають. І це проявляється, звісно, не лише всередині цієї країни, але й назовні.
Про те, як вплив цієї машини виглядає в Європі, а зокрема в Балтійських країнах, розповідають проф. Мантас Мартішіус з Вільнюського університету та проф. Вільяр Веебель з Естонської національної академії оборони, котрі минулого тижня у Варшаві взяли участь у конференції, присвяченій цій тематиці.
За словами проф. Мантаса Мартішіуса, в Росії склалася така ситуація, що Кремль контролює всі без виключення російські ЗМІ, що є очевидною річчю. А метою цього є монопольний вплив на формування порядку денного в російському суспільстві. Але не лише в ньому, бо за допомогою власних мас-медіа Москва намагається здійснювати вплив на європейську громадську думку і дуже часто це їй вдається:
- Було проведено багато польових досліджень, опитувань, що, власне, свідчать про те, що медіа мають вплив на громадську думку і на сприйняття суспільством різноманітних явищ. Якщо йдеться про литовську перспективу, я можу навести вам деякі приклади. У 2015 році ми провели загальнонаціональне литовське дослідження, задаючи людям те саме питання: «Хто відповідальний за збиття [Боїнґу – ред.] MH-17, що летів з Амстердаму до Куала-Лумпур у Малайзії?» Це не було якесь оригінальне питання, опитування. Ми, власне кажучи, скопіювали його у естонців. І якими були результати? Ті, хто отримував інформацію з литовських або інших [європейських – ред.] інформаційних джерел, казали, що літак було збито ракетою «Бук». Ті ж, хто переважно перебуває в російській інформаційній сфері, тобто слідкує за російськими ЗМІ, звинувачували в цій катастрофі Київ. Це не якесь унікальне відкриття, бо такі ж самі результати було отримано в Естонії. Але суть така, що ті, хто вдається до російських медіа, починають думати й використовувати такі наративи, що присутні в російському телебаченні.
Йдеться притому не лише про телебачення, - каже проф. Мантас Мартішіус. - Такі сучасні медіа, інтернет-ЗМІ та соцмережі, котрі, здавалось би, повинні бути дещо менш контрольованими пропагандистською машиною, більш плюралістичними і ліберальними, також піддані такому впливові. На додаток, поруч із телебаченням вони тут виявляються вторинними:
- Як то кажуть: «Добре, телебачення – це старий інструмент. Але інтернет звільнить нас. Соціальні та інші нові медіа проб’ються і врешті зруйнують інформаційну монополію». Однак, те, що нам вдалося напевно виявити: щонаймеше в Росії, але не лише там, телебачення дає теми, а інтернет-медіа приймають їх і розповсюджують. Натомість, телебачення продовжує домінувати.
Важливо, що така монополія розповсюджується не силою, а хитрістю:
- Ви не можете примусити людей дивитися телебачення. Але, що ви можете зробити, якщо ви в цьому добрі та багато в це інвестуєте? Ви можете спокусити, звабити мільйонну аудиторію, аби вона залишалася перед телеекранами і поглинала картинки, наративи, що ви їх даєте. Це те, що відбувається в Росії, де попри санкції і кризу, попри скорочення бюджетних витрат у багатьох галузях, дві сфери залишаються недоторканими – армія і преса. Це робиться для збереження внутрішнього контролю, але також для здобуття нових позиції за межами Росії – передусім у колишніх республіках СРСР та Балтійських країнах, а відтак – рухаючись далі на Захід.
Описуючи присутність російських ЗМІ в Країнах Балтії, Мантас Мартішіус каже про досить нетипову ситуацію в цьому регіоні:
- Ми маємо досить хитру ситуацію в Балтійських державах. Адже, власне кажучи, безпосередньої трансляції російських каналів тут немає, а юридично всі вони є внутрішніми ЗМІ. Всі канали, котрі ми тут маємо, зареєстровані в Європейському Союзі. А, відповідно, вони захищаються європейським законодавством. Це дуже важливо, що росіяни знайшли певні прогалини, лазівки, знання про котрі дає їм певні переваги. В цій ситуації, отже, вони використовують слабкості «Аудіовізуальної директиви» - колишньої директиви «Телебачення без кордонів». Окрім того, вони користаються з переваг нерівної конкуренції. Гарна якість російських розважальних програм дозволяє перемагати місцеві медіа-продукти. Росіяни дуже багато інвестують, творячи розважальний зміст телепередач і вони дійшли висновку, що можуть експортувати до сусідніх країн, бо як більша країна, Росія інвестує більше, і це їй дає величезні переваги в цих країнах. Це дозволяє приваблювати глядачів. А коли ви їх приваблюєте, то можете надсилати їм певні політичні повідомлення, котрі будуть некритично прийматися непідготованою публікою.
Однак, з цим не так просто впоратися, адже de facto це канали ЄС, трансляції котрих не можна просто так обмежувати, що зумовлено згаданою «Аудіовізуальною директивою». У Литві, Латвії та Естонії, - розповідає професор Мартішіус, - існує ціла низка каналів, котрі мають європейську реєстрацію, проте, зміст їхніх телепередач переважно дублює зміст російських каналів.
- Ось добрі приклади: «Россия РТР» та «РТР Планета». Ці канали, точніше канал - шведський. Юридично вони не російські. Отже, якщо навіть відповідна шведська комісія, котра зобов’язана контролювати ці ЗМІ, мусила б відслідковувати їхні передачі, то її представники кажуть: ми не розуміємо по-російськи. А на додаток, ці канали транслюються в Країнах Балтії та Східної Європи. І час від часу цей канал змінює свій логотип: часом це «Россия РТР», а часом - «РТР Планета», і комісія навіть не знає, котрий це є в даний конкретний момент. Бо якщо я вас запитаю, чи це та сама юридична особа, ви скажете: ні. І ви маєте провести ґрунтовне дослідження, аби зрозуміти, чи така зміна логотипу є лише зміною логотипу, чи це має юридичні наслідки. А якщо так, то ви маєте справу з двома цілковито різними каналами, навіть якщо в 95% їхній зміст збігається.
А такі речі, звісно, знеохочують шведських чиновників, аби ще глибше розбиратися, чи за допомогою цих каналів здійснюється якась пропаганда, чи ні? Більше того, чи таке телебачення є, насправді, зброєю чи ні? А як з цим боротися? Як загалом до цієї проблеми відносяться в Європейському Союзі? Проф. Вільяр Веебель з Естонської національної академії оборони вважає, що боротьба тут необхідна, хоч це в Європі радше непопулярна точка зору:
- Якщо в Балтійських державах і в Європейському Союзі ми говоримо, що маємо бути готовими до інформаційної війни, що не можна чекати на те, аж Росія першою завдасть удару, а першими повинні бути ми, це вважається дикістю. Оскільки в добропорядному суспільстві ви не можете бути агресивними, жорстокими, ви не можете провокувати конфлікту коли ви готові до нього. Ні, ви чекаєте, доки до нього підготується інша сторона. Зазвичай ви також не підіймаєте конфліктних питань самостійно.
Такий підхід, однак, може свідчити про слабкість Європи і проф. Веебель закликає до того, аби від нього відмовитися й не ставати так званими корисними ідіотами, яких Росія завжди вміє використати собі на благо.
Антон Марчинський