Гостем ефіру є Малґожата Ґосєвська, депутатка партії Право і справедливість, авторка доповіді «Російські військові злочини у Східній Україні в 2014 році» та заступниця голови комісії Сейму Польщі у закордонних справах.
І ось ми напередодні роковин російської агресії на Крим. Нині точно відомо, що це не був спонтанний наступ зелених чоловічків, а ретельно спланована операція Кремля. Тепер ми спостерігаємо за доволі тривожним явищем на польсько-українському кордоні. В Україні і в Польщі доходить до серії актів вандалізму щодо пам’ятників. А в неділю українська поліція затримала автобус із групою нібито поляків, яких найняли для блокування польсько-українського кордону. Отже, маємо приклад чергової провокації, чи, на ваш погляд, тепер росіяни перекидають свій сценарій подій на західний кордон України?
Малґожата Ґосєвська: Це не так, що його перекидають. Різного роду провокації відбуваються вже довший час, їх ми мали сподіватися. Росія, незалежно від того, яка була її назва протягом років, завжди була зацікавлена у конфлікті та в розігруванні цього конфлікту. Звідтіля й випливають всілякі переселення, перекидання людей з місця на місце, з метою якомога більше розпалювати конфлікти і ворожнечу. Що, в свою чергу, дозволяло Росії краще управляти цими конфліктами та підпорядковувати собі чергові країни. А отже, звідти й беруться різноманітні сутички й ускладнення, зокрема на Кавказі. Ось, маємо показовий приклад Південної Осетії, маємо грузинсько-абхазький конфлікт. Проте, очевидно, що стосується питань пов’язаних із Кримом, – то це, безперечно, систематична робота Росії від основ, яка тривала довгими роками, щоб остаточно загарбати цю територію. І тут ідеться вже не лише про введення військ та анексію Криму, тут ідеться про те, щоб повністю заволодіти, взяти під контроль мислення цих людей.
Ми бачили війська, чули про зелених чоловічків, – скажіть, як проходила ця органічна робота.
Малґожата Ґосєвська: Процес відбувася роками, на жаль, хоч ми за всім цим спостерігали, то насправді небагато кого це цікавило. Втім, і сама Україна не була зацікавлена в тому, щоб протидіяти цій справі. Проте, це була Україна Януковича. Натомість, на цій території, на території Криму, дуже просто можна було отримати російський паспорт, що в свою чергу приносило різноманітну вигоду, також і фінансову. Мешканці Російської Федерації без перешкод могли поселятися на цій території, вони отримували квартири. Натомість, що стосується молоді, то вона отримувала стипендії, навчалася в російських університетах, де паралельно тривала копітка робота над формуванням її світосприйняття, і коли ці молоді люди поверталися, вони вже були зовсім іншими. Там, просто, не було ніякої альтернативи, не було євросоюзних проектів, тому ця молодь неначе приречена була на російський напрям. Подібна ситуація була й на Донбасі. Справа в тому, що не лише Євросоюз нічого не пропонував, але й Польща теж нічого не пропонувала, хоч це наш сусід. Отже, те, що маємо сьогодні, це наслідок довготривалої, послідовної роботи Росії, яку Москва виконувала без перешкод, оскільки нікого на Заході це якось особливо не цікавило. І коли нині говорити про польсько-українські взаємовідносини та численні провокації, з якими маємо справу протягом останнього часу, то в мене таке враження, що нам треба буде до цього звикати. Я побоююся, що цих провокацій буде дедалі більше, як у Польщі, так і в Україні. А хто за цим стоїть…
Українська сторона не сумнівається, що це третя сила, що це Москва.
Малґожата Ґосєвська: Можна по-різному оцінювати політику української держави, можна навіть не відчувати любові до України чи українців, але це наш сусід, і нам повинно залежати на добрих взаємовідносинах із цією державою, і нам повинно залежати на тому, щоб це була демократична держава, з економікою, яка розвивається, бо все це в нашому державному інтересі. Проте, це не є в інтересі Росії, а добрі польсько-українські взаємини аж ніяк не є в інтересі Російської Федерації. Звідтіля й виникають різного роду дії, мета яких нас пересварити, викликати конфлікт та активізувати середовища навіть не конче проросійські.
І тут можна грати на націоналізмі?
Малґожата Ґосєвська: Можна грати на певних сентиментальних настроях, використовувати драму геноциду на Волині, і це такий елемент, така гра, яка в Польщі, у багатьох середовищах, дійсно знаходить піддатливий ґрунт.
У час, коли президентом був покійний Лєх Качинський, Польща була такою природною сполучною ланкою між Україною і Євросоюзом. Чи нині підтримують цю політику? Бо ж якось не видно, щоб окрім заяв, Брюссель автентично включився у вирішення ситуації в Україні?
Малґожата Ґосєвська: Бо всі радіють так званими Мінськими порозуміннями, і радіють так званим перемир’ям на сході України, яке не існує. І кожен, хто принаймні якоюсь мірою цікавиться цією проблемою, досконало знає, що вогню не припинено, що надалі гинуть люди, а їхні доми руйнують. Отже, трагедія продовжується. Ми можемо закривати очі, проте від дійсності не втечемо. Країни більш віддалені від України – вони, по-перше, менше знають Росію, менше усвідомлюють, на які дії вона здатна. По-друге, вони зацікавлені у бізнесі з Росією, а коли в гру вступають гроші – засади, принципи відходять на задній план. Тим часом, ми повинні пам’ятати, що порушено міжнародний закон. Раніше те ж саме сталося в Грузії, і поблажливість для порушення міжнародного закону лише заохочує до чергових дій. Часто згадуємо слова покійного Лєха Качинського, які прозвучали в Тбілісі, де він сказав: «нині Грузія, завтра Україна». Це були слова людини, яка аналізувала ситуацію, і кожен, хто це усвідомлює, знає, що Росія не зупиниться, що піде далі. Росія готується до наступальних дій. Путін ніколи не приховував, що прагне відбудувати Радянський Союз, можливо, в іншій формі, але його мета одна – створити імперію. Україна стоїть йому на дорозі, Україна бореться. Я хочу наголосити на надзвичайній ролі українського суспільства. Українці чинять опір, не впускають Росії, а ми повинні їх підтримувати, бо це в нашому державному інтересі, бо в нашому інтересі є те, щоб Росія не пішла далі, оскільки ми – стоїмо на черзі.
Гостею ефіру була депутатка партії Право і справедливість Малґожата Ґосєвська.
Jedynka/Л.І.