На фоні найновіших заяв з уст деяких важливих політиків у Польщі на тему польсько-українських відносин у зв’язку із ставленням України до свого історичного минулого, експерти говорять про неспокійні коливання, котрі відчувають як над Віслою, так і над Дніпром.
За словами польського екс-євродепутата, доктора Павела Коваля з Польської академії наук, зміни у взаєминах Польщі і України відбуваються щонайменше у зв’язку із декількома причинами. Першою з них, за його словами, є так звані історичні ресентименти.
«Нам здавалося, що тема історичних образ, ворожості вже пройдена, що достатньо буде подбати про гідне увіковічення, наприклад, жертв геноциду на Волині і повернутися до певних тем, але вже у колі учених, – і що ця проблема більше не повернеться. Однак, так не відбувається».
Іншою причиною можливої зміни курсу у польсько-українських відносинах Павел Коваль вважає нині загальну тенденцію – тобто антиіммігрантські настрої, що парадоксально мають вплив на взаємини Києва та Варшави.
«У Польщі немає класичних іммігрантів, але є українці, котрі приїжджають сюди. Польська громадськість погано поінформована на цю тему. З одного боку, популісти кажуть, що це несе загрозу для Польщі. З іншого – дослідження суспільної думки вказують, що полякам здається, ніби число іммігрантів уп’ятеро більше, ніж насправді. Припустимо, що у Польщі працює мільйон українців, хоча мова йде не про мільйон, котрі працюють в один момент, а про тих, хто взагалі має право працювати тут. Зважаючи на це, поляки думають, що у нас водночас перебувають 5 млн українців».
Павел Коваль називає також третю проблему, що нині змінює напрямок польсько-українських відносин. За його словами, це байдуже ставлення еліт до цих взаємин після 1989 року, що є наслідком низької політичної культури обох держав.
«Політична культура поляків та українців – це результат коротких і непостійних акцій, а не тривалих інституційних ініціатив. Нині добре видно, наскільки не вистачає у взаєминах Польщі та України ефективного і фінансованого з бюджетів обох держав історичного інституту. Політичний результат цих трьох чинників є таким, що нині в запліччі керівної у Польщі партії деякі представники бачать в Україні, українцях противника».
Журналіст Войцєх Муха з видання «Gazeta Polska» також зауважив, що проблеми польсько-українських відносин нині поглиблюються.
«Наші українські партнери мають тенденцію бути дещо менш вразливими до історичного контексту відносин між Польщею та Україною. Значною мірою, це стосується владного класу в Києві, котрий до української історії впродовж останніх 25 років ставився, м’яко кажучи, байдуже. На жаль, вразливість з боку України, у першу чергу перших осіб у державі, жодним чином не зміниться на краще. Значна частина українських еліт вважає, що ця проблема є дріб’язковою, тому її можна повністю ігнорувати».
Войцєх Муха говорить також про ще одну негативну тенденцію, котру можна помітити не тільки у Польщі, але й у Німеччині або Великобританії, і вона стосується ставлення місцевого населення до трудових мігрантів.
«Це тенденція, притаманна для багатшої, більш розвиненої країни, де є вища політична та економічна культура і куди прибувають трудові іммігранти. Я сам відчував подібну реакцію на власній шкірі в Ірландії, з якою нині зіштовхуються, на щастя, поки що не масово, українці, котрі приїжджають до Польщі – мовляв, це приїжджають люди з гіршої країни, країни з нижчою культурою, які не спроможні ні на що і які здатні тільки до найпростішої роботи».
Експерти звертають увагу, що нині над Віслою можна також спостерігати не надто позитивну зміну у риториці членів головних партій на тему польсько-українських відносин. Адже, як нагадує Коваль, ще з часу Майдану польські як праві, так і ліві партії змагалися між собою за право представляти українські інтереси і бути присутніми в українській політиці. Однак, вже через рік ситуація почала змінюватися. Мова тут йде, за словами Павела Коваля, про боротьбу між різними ідейними групами, котрі мають вплив на політику партії.
Войцєх Муха звертає увагу, що у керівній партії Право і справедливість нині дуже помітна боротьба між прибічниками ідей Єжи Ґєдройця та табором прихильників польської національної демократії. І «ендеки», на його думку, мають нині перевагу. А крім того, в основі партії Право і справедливість є такі кола, які дуже залежать від свого електорату на місцях. Вони дивляться на справи не крізь призму міжнародної політики, а різних подій в регіонах.
«Наприклад, у Вроцлаві, де відомо, що прихильне ставлення до українців є значно меншим, ніж деінде. Або Перемишль, про який відомо, що там відбуваються тривожні речі. У зв’язку з цим, мене дивує позиція Ярослава Качинського, оскільки він впродовж багатьох місяців не проявляв тенденцій щодо таких висловлювань, як останнє – коли сказав прямо, що українці не увійдуть до Європи, будуючи свою ідентичність на УПА. Можна було би зрозуміти, якби він говорив про засудження УПА у зв’язку із геноцидом на Волині і в Східній Галичині. Але казати про засудження усієї традиції УПА, яка також означає 20 років післявоєнної боротьби з комуністами, є мені незрозумілим».
Войцєх Муха не погоджується з риторикою тих політичних кіл у Польщі, яким подобається зміна курсу у бік жорсткіших взаємин з Україною і котрі твердять, ніби над Дніпром процвітає націоналізм. Журналіст вкотре нагадує, що з часу Майдану так звані «антипольські інциденти» в Україні можна би було перерахувати на пальцях однієї руки. Крім того, частина з них має ознаки причетності «третьої сторони» – тобто Росії, мова йде, зокрема, про руйнування пам’ятника вбитим полякам у Гуті Пеняцькій, наругу над меморіалом у Биківні під Києвом. Націоналістичні партії над Дніпром мають дуже низьку підтримку, політики головних партій не звертаються до традиції УПА, а якщо так, то тільки символічно. А переважна більшість українців просто не знає трагічні події у 1940-і роки на Волині.
PR24/Т.А.