«Втома від України? Як Євросоюз має підтримувати українську трансформацію та мінський процес» - такою була назва дебатів, що відбулися у Фонді Стефана Баторія у Варшаві. Відправною точкою для дискусії став опублікований нещодавно звіт Європейської ради з міжнародних справ на цю тему авторства співробітника цієї організації Ґустава Ґресселя.
Якою буде політика Європейського Союзу щодо України та російсько-української війни? Це питання безпосередньо пов’язане з результатом виборів в США, а також із дискусією навколо майбутніх виборів у Німеччині та Франції, де серед виборців зростають націоналістичні та популістські настрої.
З часу подій на Майдані Україна за підтримки ЄС здійснила прогрес у втіленні ряду реформ. Однак, допомагаючи Україні, Європа та європейські держави зробили на цьому шляху чимало помилок. Багато сили віддано на мінський процес, який зайшов у глухий кут, при цьому кілька важливих питань занехаяли, зокрема незалежність судової системи. Європейські зусилля додатково ускладнені відсутністю єдності між державами Спільноти, з яких багато віддали перевагу економічним відносинам з Росією замість підтримки України. Який висновок можна зробити після трьох років українських трансформацій та мінського процесу для ЄС? Які очікування щодо країни над Дніпром не були втілені у життя?
Перший висновок звіту Європейської ради з міжнародних справ («Keeping up appearances: How Europe is supporting Ukraine’s transformation») є таким, що Україна може проводити реформи. За словами автора документа - Ґустава Ґресселя – найефективніше Україна реформувала оборонну сферу та військо. Ґрессель наголосив теж на помітних успіхах в аграрній сфері, галузі державних фінансів, системі електронних державних закупівель, децентралізації та декількох інших ділянках.
Експерт також зробив висновок, що українці охоче користуються допомогою Євросоюзу:
«Україна хоче стати Західною державою. Українці хочуть скористатися минулим досвідом Польщі, Словаччини та деяких інших країн. Треба давати набагато рішучіші пропозиції певних реформ Україні, бо українці насправді хочуть мати подібні до європейських інститути влади».
Немало, як нагадав Ґрессель, для України робить і її найближчий західний сусід – Польща:
«Польща дуже багато робить для України, особливо на місцевому рівні. Це, наприклад, вибір Україною польської моделі для децентралізації, є багато двосторонніх програм підтримки та системних програм. На макрорівні Польща повинна намагатися побороти цю втому щодо України серед країн Євросоюзу, особливо серед держав Західної Європи, що не є легким завданням».
Директор програми Відкрита Європа, екс-посол Польщі в Росії Катажина Пелчинська-Наленч звернула увагу, що про політику ЄС щодо України нині слід говорити у трьох категоріях, що складають єдину дійсність, незалежно від того, подобається вона нам чи ні:
«По-перше, це так званий стратегічний наступ ЄС – тобто Спільнота поширює європейські цінності все далі навколо себе. Нині цього стратегічного наступу залишилося в євросоюзній політиці щодо України приблизно тільки 7%. Другий компонент – це стратегічна оборона. Тобто розуміння, що своєю політикою щодо України ми обороняємо основи європейської безпеки. Таке розуміння найбільше притаманне для Польщі та країн Балтії. Його стає все менше із рухом на Захід Європи, а на Півдні - взагалі немає. Є третій компонент – це інерційна оборона, завдяки якій ми міркуємо про український конфлікт у категоріях – „аби не було війни, аби не було крові і проблем з державою, що не відбулася” – а відтак треба домовитися, щоб не створювати чергової проблеми у наших втомлених європейських головах».
Катажина Пелчинська Наленч також наголосила, що повна імплементація «Мінська» для України була би невигідною ані для стратегічного наступу, ані з огляду на стратегічну оборону, невигідною була би вона навіть для інерційного захисту. Політик вважає, що повна реалізація домовленостей з Мінська стала би «катастрофою» для країни над Дніпром:
«Для України нині немає гіршого сценарію, ніж повна імплементація мінських домовленостей. Якщо уявити, якою країною стала би Україна після повної імплементації цих домовленостей, то це була би поділена, посварена, неефективна, економічно безпорадна, віддана на поталу Росії країна. Це буде перманентно неефективна держава, приречена на внутрішні конфлікти».
Однак при цьому Пелчинська-Наленч додала, що мінські домовленості є нині «гарантом процесу». А процес потрібен усім учасникам перемовин для «збереження гідного обличчя».
За словами українського експерта з довготермінових стратегій, журналіста і політолога Євгена Глібовицького, Україні нині слід покладатися, у першу чергу, на власні сили і зосередитися на трансформації найважливіших державних інститутів над Дніпром:
«Політика Заходу щодо України може потрапити під дуже великий популістський вплив. Це найбільша загроза, що виникає у зв’язку з результатами президентських виборів в США та можливими результатами майбутніх виборів, зокрема у Франції. У будь-якому разі, динаміка нині на стороні націоналістів та популістів. Це видно по „брекзиту”, американських виборах, перебігу французької виборчої кампанії. А нам слід робити своє. Український порядок денний насправді від цього не змінюється. Змінюється тільки розуміння того, скільки підтримки Україна може отримати з боку своїх західних партнерів. У зв’язку з цим, в Україні зараз посилюється дискурс, що у першу чергу треба максимально покладатися на власні сили і сподіватися, що європейські партнери дадуть стільки підтримки, скільки зможуть дати. Треба бути вдячним за будь-яку допомогу – більшу чи меншу. Нині наша відповідальність за реформування ключових інститутів, таких як: інститути безпеки, юстиції, державного врядування, стає вирішальним питанням виживання самої української державності. Таким має бути наш прагматичний підхід на 2017 рік».
На думку Глібовицького, впродовж трьох років після Революції Гідності над Дніпром змінилася сама перспектива, яку отримали українці для перетворень в країні.
«Якщо три роки тому Україна виглядала країною, що деградує у своїх можливостях і потенціалі, то зараз Україна – це країна, яка знову може мріяти і думати про своє майбутнє. Попереду дуже великі випробування, але при цьому є перспектива. Останні три роки показали, що ми можемо змінюватися, можемо здійснювати великі прориви, нам „не пороблено”. Все залежить від того, наскільки ми будемо рішучими і наскільки чітко будемо бачити попереду себе мету».
Євген Глібовицький також є одним із учасників Несторівської експертної групи. Це неформальне об'єднання інтелектуалів, експертів та громадських активістів, створене з метою розробки стратегічного бачення для України.
Політолог визначив головні ідеї стратегії розвитку для України, яку пропонує Несторівська група:
«Неможливо побудувати країну, не прийнявши систему відкритого доступу, не прийнявши демократію, вільну ринкову економіку. Маємо зрозуміти, що ми повинні орієнтуватися на розвинений світ у власному розвитку. Дуже важливо, що Майдан перегорнув сторінку „націєтворення”. Нині можна сказати, що українська політична нація сформована. Тепер стоїть питання модернізації цієї політичної української нації. Це питання того, яким чином ми модернізуємося, стаємо конкурентними, яким чином ми є тією нацією, яка може належати до розвиненого світу і що нам треба змінити всередині самих себе».
Також Глібовицький нагадав, що розчаровані групи є у будь-якому суспільстві. Однак активні українці, попри втому, продовжуватимуть змінювати свою країну:
«Найактивніші продовжуватимуть боротьбу. Та група, яка докладає зусиль, не дозволяє своїм розчаруванням вплинути на власний порядок денний. Звичайно, є велика втома і вона буде мати вплив. Не треба ховати голову від дійсності. Але всередині українського суспільства достатньо енергії і відповідальності для того, щоб продовжувати зміни. Проте ці зміни будуть надалі проходити вже інакше – згідно із іншими моделями, стандартами, правилами. Для нас зараз набагато важливішою має бути постійність реформ, ніж їхня швидкість».
Підбиваючи підсумки дебатів, експерти наголосили, що нині слід більше зосередитися на мисленні – що ми можемо зробити один для одного – тобто ЄС для України, а Україна для Спільноти. Це має стати одним цілим спільного мислення. При цьому українцям не треба надмірно «експлуатувати ЄС, а також зважати на надмірне розчарування і очікування від Спільноти».
Тарас Андрухович