Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що під час липневого саміту Північноатлантичного альянсу у Варшаві буде підписано комплексний пакет допомоги Україні.
В ефірі гість Польського радіо, експерт Польського інституту міжнародних відносин Данієль Шеліґовський. Комплексний пакет допомоги Україні – звучить дуже гарно, натомість, що конкретно приховується за цією назвою?
- Такі назви зазвичай звучать дуже гарно, натомість ми не можемо точно сказати, які пропозиції буде вміщати цей пакет. Імовірно, йдеться про поглиблення дотеперішніх програм, тобто можна очікувати більше практичного співробітництва у формі навчань, боротьби з російською пропагандою, боротьби в кіберпросторі. Можливо, від НАТО надійде до України більша фінансова підтримка, можливо буде запропонована технічна допомога задля досягнення в українській армії стандартів НАТО, чи теж взагалі, задля реформи сектора оборони. Але все це буде відомо після саміту НАТО.
Отже, чекаємо на подробиці цієї ініціативи, натомість вже відомо, що Україна не отримає запрошення до членства в Альянсі протягом наступних п’яти а то й десяти років.
- Абсолютно так. Політичний сигнал чіткий: ми підтримуємо Україну в її межах, тобто разом з Донбасом і Кримом, підтримуємо її незалежність і суверенітет. Натомість пропозиція співпраці, в даний момент, це єдина пропозиція, яку НАТО може Україні представити. Але, йдеться не лише про НАТО, оскільки існує багато ініціатив, які можуть вийти від окремих країн Північноатлантичного союзу. Звичайно, такі пропозиції не входили б до натівського пакету допомоги, але вони не менш важливі, і теж стосуються поглиблення співпраці. Уже тепер маємо приклади такого співробітництва, бо ж це не НАТО як союз, а власне його окремі держави постачають Україні оборонну зброю.
Як нині виглядають зв’язки України з НАТО та окремими державами Євросоюзу?
- Ще два роки тому існувала доктрина про нейтральність України. Віктор Янукович, своїм наказом заявив, що Україна як держава не може інтегруватися з жодним захисним військовим блоком, отже, фактично, інтеграція з НАТО була неможлива. Після російського наступу на Україну, в 2014 році, цю умову знято, і знову маємо стратегічну мету: інтеграцію України з НАТО, та в майбутньому, членство в Альянсі. Ця мета – довготермінова, тому тепер найкраще зосередитися на практичній співпраці з Союзом. І тут можна назвати різні спільні навчання, наприклад, останнім часом – це були маневри «Анаконда», в яких брали участь українські повітряно-десантні війська. Також і раніше Україна брала участь у багатьох різноманітних натівських навчаннях, зокрема в регіоні Чорного моря, чи на полігоні в Яворові неподалік Львова. Нагадаю теж, що українські солдати брали участь в усіх найважливіших місіях НАТО та різного роду миротворчих операціях. Продовжується інтенсивне технічне співробітництво, тут називати приклади можна справді довго.
Отже, НАТО підключає Україну, українських солдатів до різних місій, заходів і навчань, і все це відбувається з думкою про майбутнє членство України в цій оборонній структурі, чи теж навпаки, ці дії відбуваються лише в рамках двосторонньої співпраці і нічого більше, щоб не дразнити східного сусіда?
- Ствердно можна відповісти на одне й друге запитання. Тобто, якщо хтось хоче вбачати в цьому певні основи для майбутнього членства України в НАТО, звичайно, може це так сприймати. Однак, на мій погляд, від цього користь мають обидві сторони. Якщо разом працюємо, то і разом маємо успіх. Це теж корисно Україні, вона може зміцнювати оборонні здатності своєї армії, і водночас може наближатися до стандартів НАТО, здобувати досвід.
А що стосується польсько-українських взаємин, чи з точки зору Польщі було б корисно підключати Україну до спільних польсько-українських дій, паралельно до дій у рамках НАТО-Україна.
- Ми маємо спільний польсько-українсько-литовський батальйон. Ще кільканадцять років тому, ми мали лише польсько-український батальйон, історія якого закінчилася за справою Віктора Януковича, котрий запровадив нейтральний статус України. Згодом відбулася своєрідна реанімація ідеї за участі Литви. А отже, це цікавий, позитивний, і практичний елемент польсько-української співпраці. Цей елемент дозволяє також боротися зі стереотипами, отже це корисно і потрібно.
А повертаючись до липневого саміту НАТО і комплексного пакету допомоги Україні, то вже тепер можна сказати: незалежно від того, що цей пакет буде вміщати, незалежно від пропозицій, відповідь Москви буде одна.
- Це напевно не буде до вподоби Москві, і напевно Москва докладе зусиль, щоб ми про її незадоволення довідалися. Але чи ми, як НАТО повинні цього побоюватися? Думаю, що ні, хоч певно, деякі європейські столиці, деякі країни-члени НАТО з неспокоєм дивитимуться на відповідь Росії. Певні сигнали були помітні ще перед маневрами «Анаконда». Я нагадаю, що Польща дуже наполягала на участі українців у цих навчаннях, натомість Німеччина, саме з огляду на Росію, щоб не дразнити Москву, була проти присутності українців. Згодом ми й почули заяви Штайнмаєра, що маневри у Польщі це розмахування шаблею, що це ніяк не зміцнює східного флангу НАТО і так далі. Отже, це є спроба порозумітися з Росією. Натомість нам не треба побоюватися, але реакція з боку Москви напевно буде, і цієї реакції треба очікувати в Україні, на Донбасі, там Росія буде показувати своє незадоволення.
Тут уточнимо: Франк-Вальтер Штайнмаєр, що стосується його ставлення до Росії – це кмітливий учень Шредера, але позиція Штайнмаєра не є офіційною позицією німецького уряду. На ваш погляд, як росіяни сприймають співпрацю України з НАТО?
- Кожна спроба зміцнення співпраці між Заходом і Україною викликає неспокій Москви, тому, що кожна така спроба наближає Україну до Заходу. Отже, в росіян є причини для неспокою, тим паче, що немає сигналів аби ситуація в Україні змінилася, щоб нараз сильно зросли проросійські настрої. На це Кремль не повинен розраховувати. Але Москва докладає зусиль, щоб Україні заважати, і це особливо видно в Донбасі.
Дякуємо за розмову, гостем Польського радіо був експерт Польського інституту міжнародних відносин Данієль Шеліґовський. А саміт НАТО у Варшаві вже 8 - 9 липня.
PR24/Л.І.