Цієї неділі білоруси обиратимуть президента. Оглядачі констатують: результат виборів у країні є передбачуваним – президентом знову оберуть Аляксандра Лукашенку. Про демократію, головним елементом якої є конкурентні, непередбачувані вибори, мови не може бути. Чим все-таки президентська кампанія у Білорусі може бути цікавою для українців – про це говоримо з Павлом Усовим з Центру політичного аналізу та прогнозів.
Президентська кампанія в Білорусі майже не висвітлюється ані в польських, ані в українських ЗМІ. Таке враження, що сусіди білорусів повністю втратили надію на якісь зміни у державі. Чи ця кампанія все-таки має якесь значення для подальшої долі Білорусі?
– Безумовно, на сприйняття президентських виборів у Білорусі вплив має зовнішньополітичний контекст. На фоні російської агресії в Україні, білоруський президент не має внутрішніх викликів. До того ж, білоруська опозиція перестала існувати як політичний актор. Якщо раніше була надія, що білоруська опозиція зможе мобілізувати людей довкола ідеї Площі, то після Майдану та окупації Криму ця ідея зникла з повістки дня. Білоруська опозиція сьогодні перебуває в ідеологічній та стратегічній порожнечі.
А який вибір взагалі білоруси мають у цій кампанії? Маю таке враження, якщо запитати більшість громадян країни, хто балотується на посаду президента, вони назвуть одного кандидата – Лукашенку.
– Якщо говорити про альтернативу для Лукашенки на цих виборах, то я цих кандидатів називаю фоновими. Адже їхня присутність чи відсутність нічого не змінює у розкладі сил. Є кандидат, який позиціонує себе як опозиційний та незалежний, це Тетяна Короткевич. Вона представляє громадський рух «Говори правду», але її опозиційність так само є фоновою та формальною. Вона грає важливу для Лукашенки роль – показує західним дипломатам, що у країні є конкуренція на виборах, що допускаються кандидати з начебто ліберальною риторикою. Насправді, Короткевич не є ані альтернативою, ані загрозою для системи.
Тобто, ситуація в Білорусі нагадує Росію початку 2000-х, коли Путін, пропонуючи суспільству комуністів та націоналістів, підштовхував громадян до думки, що він є найкращим, найбезпечнішим вибором?
– Окрім Короткевич, є ще два фонових кандидати. Це Гайдукевич, посткомуніст, який завжди виступав спаринг-партнером Лукашенки, та козачий генерал Улахович, не політик, він просто популіст. Фактично, вони теж є кандидатами влади, які мають показати, що краще вже Лукашенка, ніж вони. А Короткевич у масці опозиціонерки має імітувати демократичний процес, аби ЄС та США, котрі і так не визнають результати цих виборів, принаймні їх не засудили та не ввели нові санкції. Що стосується реакції на кампанію у суспільстві, то це апатія та байдужість. Білоруси не хочуть ризикувати і вимагати змін революційним шляхом. Незважаючи на погіршення соціально-економічної ситуації, білоруси тримаються за свою ілюзорну стабільність.
Тобто, напрошується висновок, що перемога Майдану в Україні, в якому участь під гаслами «за вашу і нашу свободу» брали й білоруси, полегшила Лукашенці завдання тримати країну під каблуком?
– Не стільки перемога Майдану, скільки її наслідки. Кровопролиття на Грушевського та війна на Сході зіграли на руку Лукашенці. Якщо у 2010-му він говорив про поліпшення добробуту населення, підвищення зарплатні, то тепер Лукашенка констатує, що живеться зараз погано, але лише він може гарантувати країні безпеку. У нас немає війни – це ключова теза пропагандистської кампанії президента.
У Польщі часто можна почути, що Європа має налагодити контакт з Лукашенкою. Що він може грати незалежно від Москви і це принесе дивіденди європейській безпеці. Президент Білорусі дійсно може вести самостійну зовнішню політику на міжнародній арені?
– Це ілюзорне бажання. Так говорять ті, хто не розуміє процесів, які відбуваються всередині та довкола Білорусі. Завдяки Лукашенці організація, яка представляє інтереси польської меншини у Білорусі, розкололася і фактично перейшла під контроль влади. Сама меншина – у плачевному стані. За роки свого правління Лукашенка максимально продав національний суверенітет Росії. Невдовзі у країні постане нова російська авіабаза, і коментарі Лукашенки, що може її не буде – лише загравання з електоратом перед виборами. Нагадаю, що зараз в Білорусі відбуваються інтенсивні процеси інтеграції з російською економікою в рамках Євразійського союзу.
Є приказка, що в тихому болоті чорти водяться. Чи може така тиша, спокій у білоруському суспільстві бути передвісником якогось соціального вибуху?
– Потенціал для протесту є, як і в кожному іншому суспільстві закритого типу, як то Казахстан чи Узбекистан. Теоретично, передумови вже є – це погана економічна ситуація, яка постійно погіршується. Питання, хто буде керувати цим народним гнівом, бо опозиція наразі не має ресурсів, аби очолити протести. Другий момент – це російська загроза. Москва може використати неспокійну ситуацію в Білорусі як привід для інтервенції. На жаль, у країні немає лідерів, які б стали альтернативою владі у випадку соціальних заворушень і одночасно не дозволили Росії зіграти свою гру. Так що соціальні заворушення цілком можуть закінчитися не перемогою демократів, а приходом до влади ставленика Кремля.
Олена Бабакова