Процес очищення влади в Україні не відбуватиметься без активної участі громадськості – коли кожен із українців на своєму рівні братиме участь у цьому процесі, переконували українські люстратори, які приїхали до Варшави на запрошення фонду «Відкритий діалог».
Люстраційні процеси, боротьба із корупцією та реформа правосуддя в Україні гальмуються не тільки через агресію Росії, але через внутрішні чинники – відбувається сильний опір старої системи.
Очищення влади гальмує також часте нерозуміння самою громадськістю механізмів люстрації, та на кого вона скерована. Причина – брак інформаційної політики, а також ефект саботажу від самих органів влади.
На сьогодні понад 400 українських колишніх та теперішніх державних чиновників опинилося у списку осіб, які будуть люстровані. Йдеться про тих осіб, які займали високі посади в часи режиму Януковича. Як каже одна із учасниць варшавської зустрічі Тетяна Козаченко з координуючого люстрацію Міністерства юстиції, багато чиновників з апарату влади були замішані у корупційні схеми і репресії проти опозиції. Тому перший етап люстрації, який власне проходить зараз, скерований до них:
«Таких людей 400. Ми зробили спеціальний аналіз того, хто, коли і які відомства очолював. Ми слідкуємо, чи ці люди продовжують працювати на державних посадах. Більшість з них, розуміючи, що їм далі немає там більше чим займатися, змушені піти і тому роблять це за власним бажанням. Хто не йде за власним бажанням, буде звільнений під час перевірок», – наголосила вона.
Тетяна Козаченко додала, що окремою проблемою є люстрація суддів, які здійснювали політичні замовлення. Як підкреслила, люстрація вершителів правосуддя є складною, бо вимагає рішення Найвищої ради юстиції. Після втечі Януковича, попередній склад Найвищої ради було звільнено. Новий, як зазначила Козаченко, ще й до цього часу не сформований.
А в чому полягає різниця між люстраційними процесами в Польщі та Україні? Президент польського Інституту національної пам’яті доктор Лукаш Камінський каже, що польська люстрація мала декомунізаційний характер. Натомість, широкий масштаб української люстрації пояснюється надзвичайно складною внутрішньої ситуацією в країні. Як він наголосив, в Україні не відбувся процес відривання від радянських часів і багато осіб, які були активні до 1991 року, після незалежності України й надалі займають високі посади. Що гірше – багато осіб не перервало своїх зв’язків із Москвою, що, безумовно, ускладнює функціонування української влади.
Руслан Сидорович, голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя зазначив, що український досвід в плані площини застосування люстрації ближчий до чеського. Але українці можуть запозичити в поляків саму техніку обробки даних проведення перевірки, яка є досить прозорою та чіткою. Сидорович також наголосив на складності української люстрації:
«Люстрація в Україні – це процес очищення не лише від представників комуністичної влади, але й від тих чиновників, які були уражені тотальною корупцією і які призвели до катастрофічного стану речей в країні, до встановлення диктаторського режиму, пролиття крові і, зрештою, до війни. Страх корупції в Україні полягає в тому, що це не лише фінансова, але й політична корупція. Чиновники не розвивали громадянське суспільство в державі, постійно узалежнювали країну в енергетичному плані. Росія через запровадження відповідних корупційних схем керувала цими людьми. Ми повинні відсторонити усіх, хто був більшою чи меншою мірою причетний до цього процесу та обслуговував режим», – каже Сидорович.
Міністерство юстиції прогнозує, що відповідно до норм «Закону про очищення влади», впродовж двох-трьох років буде проведена повна перевірка всього державного апарату. На думку Руслана Сидоровича, процес люстрації не може обмежитися двома роками, бо кількість людей, які повинні пройти цю процедуру, є колосальною.
«Цей процес повинен тривати значно довше. В Україні треба створювати схожу установу до Інституту національної пам’яті, який існує в Польщі, створювати відповідні архіви для того, щоб після 10 років, впродовж яких люстровані особи не зможуть займати державні посади, ми не допустили реваншу осіб, яких ми на сьогоднішній день відсторонюємо. Якщо інформація про цих осіб буде публічною і якщо вони будуть намагатися потрапити знову до влади, то зібрати цю інформацію про них буде нескладно і, відповідно, нагадати громадськості, ким були ці люди», – каже депутат.
Громадський діяч, який свого часу створював організацію Amnesty International в Польщі, Боґуслав Станіславський також зазначає, що мета люстрації в Україні має інший характер, ніж польська в 90-их роках.
«Нам йшлося про недопущення до високих посад у державі людей, які вдаються до люстраційної брехні, тобто замовчують свої зв’язки із комуністичними спецслужбами з огляду на безпеку держави, на те, що тих людей могли шантажувати. В Україні величезною проблемою є корупція і люстрація скоріше скерована на антикорупційність, на лікування в організмі України хвороби раку корупції. Якщо говорити про сам механізм польської люстрації, то наш досвід може бути корисним українським юристам», – зауважує він.
Боґуслав Станіславський застеріг, що питання люстрації, корупції та правосуддя в Україні перебуває на волосині. Він переконаний, що найважливіше зараз, аби Україна стала правовою державою.
«Спочатку потрібно прагнути до держави верховенства закону, демократія є другорядною. Кожен крок у цьому напрямку – на вагу золота. Я бачу в людях, які реалізовують люстраційні процеси в Україні, багато потенціалу та ентузіазму. Натомість, проблема у тому, чи всі ті, хто в Україні займає зараз державні посади, є настільки ж рішучими, аби йти в цьому напрямку», – наголосив Станіславський.
Водночас, президент польського Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський запевняв, що працівники установи будуть допомагати українським партнерам, зокрема, і в процесі верифікації правдивості документів та їх використання у процесі перевірки минулого даної особи.
Експерти люстраційного бюро Інституту обіцяють також ділитися своїм досвідом із працівниками Люстраційного комітету України.
Тарас Андрухович