Цього року у Польщі пройдуть одразу дві великі виборчі кампанії: президентська та парламентська. Депутатів Сейму обиратимуть лише восени, а змагання за крісло голови держави пройде незабаром, вже у травні. Що кандидати на посаду президента Польщі пропонують виборцям у царині закордонної політики – дізнавалася О.Б.
За польською конституцією, президент є головою держави, верховним головнокомандувачем та гарантом виконання конституції. Президент формально очолює виконавчу владу, тому поряд з прем’єром та міністром закордонних справ бере участь у формуванні закордонної політики. Польська ЦВК ще не зареєструвала всіх претендентів на крісло голови країни, проте кандидати вже почали оголошувати свої програми та критикувати позицію опонентів. Замість звичних поділів на лівих і правих, прихильників глибшої інтеграції в рамках ЄС чи меншої, цьогорічний поділ утворився довкола оцінок російсько-українського конфлікту.
За даними останніх соцопитувань, лідером президентських перегонів залишається теперішній голова держави Броніслав Коморовський – 47% проголосували б за нього, якби вибори відбулися завтра. Його позиція щодо конфлікту на сході України є знаною: підтримувати Київ фінансово, консультувати проведення реформ, так – для миротворців, радше, ні – для поставок зброї:
– Якщо йдеться про поставки зброї, то це питання ділить Європу. Що стосується Польщі, то ми займаємо у цій справі однозначну позицію – ми не маємо наміру і не будемо робити заяви, що Україні не можна продавати зброю. І хочу нагадати, що деякі країни західного світу таку декларацію, на жаль, вже склали.
На другому місці за Коморовським кандидат від головної опозиційної партії, Право і справедливість, – Анджей Дуда, 17% підтримки. Він вважає, що Європа замало робить для України, і що Польща повинна повернутися до активної дипломатичної гри після поразки другого мінського порозуміння:
– Сьогодні ми ще можемо повернутися до гри, тим більше, що нагоду створила поразка останнього порозуміння. Немає іншого способу показати себе на міжнародній арені, ніж виступати зі своїми проектами.
На третьому місці за рейтингом симпатій поляків кандидатка від Союзу лівих демократів Маґдалєна Оґурек, яку російські медіа вже охрестили «найсексуальнішим кандидатом у президенти Польщі». Вона заповідає, що буде намагатися покращити відносини з Росією:
– Не можемо собі дозволити, і це не в інтересі жодного поляка, аби російські медіа називали нас ворогом номер один. Я без сумніву засуджую російську агресію в Україні, однак я без вагань би підняла слухавку телефона, якщо б до мене дзвонив Путін. Росія є і буде нашим сусідом.
У стабільних країнах тема закордонної політики, як правило, є третьорядною під час виборчих кампаній. Те, що у Польщі вона стала пріоритетом для кандидатів, свідчить про поважні проблеми, з якими стикнулася Польща через початок російської агресії в Україні, – говорить політолог з Варшавського університету доктор Анджей Шептицький:
– У теперішній міжнародній ситуації на польській політичній сцені починають доволі виразно з’являтися нові поділи, не пов’язані зі старим конфліктом між двома найбільшими партіями – правлячою тепер Громадянською платформою та опозиційною Право і справедливість, або більш загально – між владою та опозицією. Цей новий поділ створила саме криза в Україні. З одного боку, маємо дві найбільші партії, Платформу та Право і справедливість, які виступають за збільшення тиску на Росію та за рішучу підтримку Києва. З іншого боку ж розташувалися посткомуністи, аграрії, ультраліві та ультраправі, котрі більшою чи меншою мірою приймають російську точку зору на конфлікт в Україні.
Політолог наголошує – такий розклад є проблемою для Коморовського та Дуди, оскільки вони втратили можливість висування протилежних тез для свого електорату. Коморовський говорить, що варто підтримати Україну – Дуда, що, звісно, варто, тільки ще більше. Це, у свою чергу, ставить у виграшній позиції радикальних політиків, їм стає ще легше вирізнятися від мейнстрімових політиків.
– Право і справедливість говорить про те, що треба м’ячик кидати сильніше, а Громадянська платформа, що не стільки сильніше, скільки краще цілитися – так, більш-менш, сьогодні виглядає дискусія між головними кандидатами. Опозиційній партії завжди легше критикувати правлячу, адже вона не мусить невдовзі виконувати свої обіцянки. Тому Дуда і його наставник Ярослав Качинський можуть собі дозволити більш радикальні гасла на тему України. Вони можуть говорити, що треба вислати військо до України, бо ніхто їх завтра не змусить цього робити. Платформа ж має свої обіцянки виконувати протягом найближчих місяців, якщо не тижнів. Інша справа, що у колах, близьких сьогодні до президента Коморовського, немає одностайності з приводу того, як Польща має реагувати на події на Донбасі. Є люди, які вважають, що Варшава може і повинна робити більше, а є й ті, хто волів, аби польська політика більше відповідала «євросоюзній середній».
Що ж переконує деяких польських політиків-кандидатів, як то Маґдалєну Оґурек, більш поблажливо ставитися до дій Путіна? Доктор Шептицький наголошує, що тут роль грають різні чинники:
– Є різні причини. «Хрещений батько» Оґурек – Лєшек Міллєр – був членом компартії, звідси певний сентимент до Росії. Офіційно головну роль, звісно, грають економічні чинники – польському бізнесу потрібен російський ринок, а ембарго шкодить рільникам. Ультраправі ж грають на євроскептичних та антидемократичних настроях. Є дані, що Кремль фінансує французьких націоналістів – Народний фронт. Про польських політиків подібних свідчень немає, але таку можливість також не можна відкидати. Плюс частина польських політиків досі демонструє доволі обмежений політичний реалізм – Росія є сильною, з нею треба рахуватися. Принцип «маємо, що маємо» існує не тільки в українській політиці.
Для частини поляків досі дуже болісним питанням залишається Волинська трагедія – вбивства поляків у 1943 році загонами УПА у Західній Україні. Представники так званих кресових середовищ звинувачують українську владу у націоналізмі, культивуванні постаті Степана Бандери та виступають проти активної участі Варшави в подіях над Дніпром. Це, як правило, консервативна частина електорату, яка не голосує за лівих, проте й проукраїнська риторика Права і справедливості їй не відповідає. Хто ж отримає ці голоси?
– Кресові середовища ставляться до української влади доволі критично. Це і критика Революції гідності, і згадування старих образ. Думаю, ці люди зараз будуть голосувати за так званих кандидатів з-поза системи. Це і євроскептик Януш Корвін-Мікке, і націоналіст Маріуш Ковальський. Відкритим залишається питання – чи когось виставить відверто проросійська партія Зміна Матеуша Піскорського.
До президентських виборів у країні над Віслою маємо ще понад два місяці. Наразі тільки 29% поляків точно вирішили, що підуть до виборчих скриньок. 22% з них досі не знають, за кого віддати свій голос.