Ще минулого тижня на саміті в Ньюпорті генеральний секретар НАТО повідомив, що Альянс не буде продавати зброю Україні, натомість це можуть робити окремі держави-члени. Ці слова Андерса Фоґ Расмуссена викликали низку різночитань, і не тільки в Україні, але й у самих країнах-членах Альянсу. Найвідоміший і останній епізод — у неділю радник українського президента Юрій Луценко написав, що на саміті НАТО було вирішено постачати зброю в Україну з п’яти країн НАТО, зокрема з Польщі. Міністерство оборони країни в особі голови відомства Томаша Сємоняка спростувало цю інформацію.
— Це дуже серйозне питання, яке не може бути темою для розмов на блогах, окрім як переговорів на рівні влади. Сподіваюся, що це тільки така помилка, а про співпрацю НАТО з Україною, а також Польщі з Україною у військовій сфері будемо розмовляти, — заявив міністр.
Іще до епізоду з висловлюванням Юрія Луценка в Польщі почалася дискусія: чи продавати-таки зброю Києву, а якщо так, то коли? Президент Броніслав Коморовський заявив минулого тижня, що продавати треба, але тільки після завершення конфлікту. Не підтримав цю пропозицію сенатор і екс-міністр оборони Боґдан Кліх — це буде занадто пізно, наголошував він. Колишній глава оборонного відомства вважає, що Польща зацікавлена в тому, щоб Україна не програла протистояння:
— Польща фундаментально зацікавлена в тому, щоб Україна не опинилася в глухому куті. Щоб Києву не прийшлося врешті погоджуватися на ті умови, через які Україна втратить свій суверенітет. Тому Польща повинна приєднатися до тих держав, котрі вирішать доозброювати українську армію, — каже він.
Чи зброя з Заходу врятує Україну і яку зброю Захід може Україні продати?
Українська служба зв’язалася з іншим екс-міністром оборони Польщі, Янушем Онишкєвичем. Передусім він пояснив значення слів голови НАТО і те, як технічно може виглядати продаж зброї Польщею іншій країні.
— Расмуссен, коли говорив, що НАТО не може продавати зброю Україні, підкреслював: це не тому, що НАТО може, але не хоче, а тому, що НАТО як військовий союз не має своєї зброї, її мають члени НАТО. Зброю Україні можуть продавати окремі країни, про що Расмуссен недвозначно сказав. Проте, якби уявити, що Польща вирішила продавати зброю Україні, то на переговорах можуть бути представники Євросоюзу, бо це єдиний митний простір. Говоритиметься винятково про митні питання, такі транзакції не підпадають під контроль Євросоюзу. Рішення в такому випадку прийматимуть, за узгодженням Києва і Варшави, Міністерство економіки Польщі і Міністерство закордонних справ, які мусять видати ліцензію на експорт зброї, — каже він.
Януш Онишкєвич загалом підтримав Боґдана Кліха в тому, що Польща має продавати Україні озброєння. І Онишкєвич вірить, що так невдовзі і станеться.
— Я — рішучий прихильник постачання в Україну не тільки військового оснащення, як-от бронежилети тощо (це тепер бачимо), але також озброєння. Україна потребує деяких видів зброї, але теж мусимо визнавати, що Україна має немалі запаси свого власного озброєння, проте їх треба відповідно приготувати й відремонтувати. Якщо говориться, що Польща може продавати зброю Україні тільки після остаточного врегулювання конфлікту — то, будьмо щирі, цього швидко не станеться. Якщо і може статися щось швидко — то це вхід України до сфери російських впливів, а тоді продавати зброю такій країні означає самогубство, — каже він.
Януш Онишкєвич не вірить у заявлене в п’ятницю перемир’я — а також у те, що конфлікт вичерпається російським впливом на підкронтрольні сепаратистам території. Колишній міністр перераховує те, що саме Польща може продавати Україні.
— Україна напевне потребує того, що, кажучи точно, не є озброєнням, проте дуже важливе в умовах боїв. Це — артилерійські радари, тобто радари, які дозволяють встановити, звідки стріляє артилерія супротивника. З їньою допомогою можна відслідкувати гармати і ракети, та відповісти власним вогнем. Треба сказати, що Україна має таку техніку — проте таких радарів в Україні замало, і вони старі. Польща має сучасні системи такої дії, а для західних партнерів Польщі продаж такої техніки не викликала б багатьох запитань. Це не наступальна, а оборонна техніка, — каже він.
Обережність Польщі в заявах щодо продажу зброї Україні не варто оцінювати як знак неприязні — вважає Онишкєвич. «Торгівля зброєю любить тишу», — каже він.
— Я думаю, що Польща може сама в Євросоюзі прийняти таке рішення, і мені здається, що зробить це, проте напевне повідомить партнерів у Євросоюзі. Щоб не бути самовільним «партизаном». Жодна країна не заборонить Польщі це зробити. Але якщо Варшава хоче й далі переконувати європейських партнерів до позитивних дій щодо України, то такі рішення вимагають обережних кроків. Крім того, взагалі не прийнято надто хвалитися такими діями публічно: адже торгівля зброєю не любить розголосу. Я розумію, що інформація про продаж західної зброї Україні викликала б позитивні емоції, особливо серед тих, хто бореться за цю країну, проте потрібно зважувати такі речі перед їхнім оприлюдненням, — каже він.
«Містралі» ми збудуємо самі! — Будуйте, може щось і вийде
І інша тема, пов’язана з продажем зброї з Євросоюзу на схід: Франція стримала контракт щодо продажу вертольотоносців «Містраль» у Росію, однак у понеділок Москва заявила, що має можливість налагодити виробництво аналога «Містралів» самотужки. Голова Мінпромторгу Росії Дєніс Мантуров також запевнив, що брак «Містралей» не вплине на військову доктрину Росії.
— Якщо буде задача побудувати аналогічні кораблі, то ми це зробимо. Цей корабель простий. Це була кооперація: начинка, система управління, була російська, — пояснив він.
Януш Онишкєвич погоджується, що Росія зможе збудувати «Містралі», однак вказує, що їхня купівля у Франції не була необґрунтованою:
— Росія собі збудує «Містралі», проте за десять років. Беручи до уваги те, скільки ця країна вкладала коштів у військову промисловість, вона може це зробити. Однак те, що вона хотіла купити ці кораблі у Франції — теж небезпідставно. Москва ще не має таких технологій, у Росії всі проекти будівництва таких кораблів «запізнюються», це коштує втричі дорожче від запланованого кошторису, — каже він.
Причиною купівлі «Містралей» у Франції була економія часу, коштів і засобів. «Нехай Росія спробує збудувати щось подібне, може їй вдасться», — закінчує Януш Онишкєвич. І це саме виграш часу стимулює країни купувати зброю в Європі й Америці.
Ігор Ісаєв
Слухайте звуковий файл!