Пане президенте, як Ви можете прокоментувати, що першим лауреатом польської Нагороди Солідарності став лідер кримських татар Мустафа Джемілєв?
- Це людина, яка заслужила на цю нагороду. Звісно, у світі є й інші люди, які борються за свободу, але українська проблематика полякам є ближчою, тим більше, що за нашими кордонами відбувається конфлікт між Росією та Україною. Таким людям як Джемілєв треба допомагати. По-перше, треба подякувати йому за ту гідність, з якою він мирно обстоює свої права, а по-друге, заохотити його до продовження діяльності. Тому, на мою думку, це добре рішення.
Під час Економічного конгресу в Катовицях польський мільярдер Ян Кульчик сказав, що те, чого бракує Україні — це президент Лєх Валенса. Якби Ви мали дати пораду майбутньому українському президентові, що б Ви сказали?
- Я вже давав поради українській опозиції, коли ще тривав Майдан. Я знав, що це так закінчиться. Та концепція політичної боротьби, яка була на Майдані, програла, а українці тепер втягнули і нас у свою гру. Хоча цю поразку ще можна перетворити на перемогу: якщо ми зробимо з неї висновки та станемо більш солідарними. Але наразі ані Європа, ані світ не солідаризуються з Україною. Хтось хаотично щось робить. Справа Путіна є тестом для нашої солідарності. Чим більше, ми будемо солідарні, тим швидше ми впорядкуємо ситуацію і в Росії, і в Європі.
Багато експертів наголошують, що Майдан це перша велика демонстрація на захист європейських цінностей поза Європою. А Ви останнім часом часто звертаєтеся до питання нових цінностей для молодого європейського покоління.
- Боротися треба так, аби перемогти. Не можна тоді було взимку ставити справу так, що ми не будемо розмовляти з президентом Януковичем, не будемо розмовляти з прем’єром Азаровом. Боротьба не так виглядає. Має бути компроміс, порозуміння. Якби українці боролися так, як я колись, то вони б мали кращі результати. Але українці стали на стежку фронтальної боротьби. Це дало аргументи Путіну. І так програє Україна, і разом з нею Європа.
Тобто, на Вашу думку, українським політикам бракує вміння досягати компромісу?
- Саме так. А компроміс є конче необхідним. Навіть елементарний компроміс, але він будує, веде до досягнень. Крок за кроком вперед — це добра стратегія, а не фронтальний наступ. Через свою категоричність Майдан призвів саме до таких наслідків, які ми спостерігаємо зараз.
Чи в такому разі, Ви бачите якийсь шанс на компроміс між Євросоюзом, Україною та Росією?
- Якщо ми будемо солідарними, то все повернемо. Чим більшим буде рівень нашої солідарності, тим більшого ми досягнемо. Але солідарність не означає, що всі мають робити ті самі речі. Треба створити групу, яка запитає всі зацікавлені країни, що кому не подобається, і шукатиме шляхи вирішення проблеми. Кожна країна може робити різні кроки, але в одному напрямку. Бо комусь вигідно торгувати, комусь — невигідно, хтось може відмовитися від нафти, хтось від газу. Треба зрозуміти кожного і піти на поступки. Якщо такої групи, котра солідарно опрацює план виходу з української кризи, не буде, то ми не переможемо.
Отже, Захід, Росія та Україна потребують нових переговорів, типу тих, котрі відбулися у Женеві, тільки більш продуманих?
- Саме так. Якщо все зроблять так, як я пропоную, то Україна і Польща напевно переможуть.
У такому разі, як Ви бачите роль громадянського суспільства у цьому компромісі?
- Воно має підтримати політиків у пошуках компромісу і йти в тому напрямку, який я окреслив. Компроміс не всім подобається, але тільки він веде до перемоги.
Олена Бабакова, з Катовиць