У вівторок 25 березня у Мінську близько 2–3 тисяч осіб взяли участь у традиційному поході з нагоди Дня свободи, який відзначають білоруські опозиційні кола.
Цього року відзначення Дня свободи відбулося під знаком солідарності з Україною. Загалом, марш пройшов спокійно, хоч Центр прав людини "Вясна" повідомив про те, що було затримано декількох учасників акції.
Під час походу майоріло чимало біло-червоно-білих історичних прапорів Білорусі, синьо-жовтих українських та євросоюзних прапорів з виписаними у кругу зірок назвами України та Білорусі. Учасники походу отримали від організаторів синьо-блакитні стрічки та біло-червоно-білі та синьо-жовтні повітряні кульки.
«З самого початку я вірив, що український народ переможе, – зазначив колишній кандидат у президенти Білорусі, голова кампанії «Кажи правду!» Уладзімір Някляєв. – Україна – це держава, яка від постсовєтського тоталітаризму звернулася в бік демократичного світу». Кажучи про учасників мінського походу, Няклаєв наголосив: «Коли перемога в Україні стане очевидною, їх прийде на 10, на 100 тисяч більше».
Незалежні білоруські середовища відзначають День свободи у роковини створення 1918 року першої незалежної білоруської держави – Білоруської Народної Республіки, яка існувала до лютого 1919 року, тобто до часу покликання Литовсько-Білоруської Республіки Рад. Офіційний Мінськ не визнає 25-ого березня Днем незалежності.
Про те, яке значення для білорусів має День свободи, Польському радіо розказав білоруський опозиціонер, Аляксандр Мілінкєвич.
Чи День волі – День свободи в Білорусі весь час сприймають як свято білоруської опозиції?
– Здебільшого так, так його представляють у офіційних ЗМІ, по телебаченню. По-друге, у відзначенні цього свята беруть участь особи, які не бояться декларувати своїх поглядів, які є в опозиції до правлячої влади. Це не є загальнонаціональний празник. Я вірю, що колись так воно буде, адже це важливий момент формування незалежної білоруської державності.
Чи багато осіб бере участь у заходах, що їх організовує білоруська опозиція? Чи цей похід помітний на вулицях Мінська?
– Важко сказати, це 300 чи 3000 осіб. Ми самі очікуємо, що в демонстрації візьме участь більше людей, щоб показати прагнення до життя в незалежній Білорусі. Позаяк, навіть коли учасників походу не так вже й багато, ця традиція для нас дуже важлива. Адже це впливає на виховання молоді. В Білорусі багато молодих людей, за посередництвом Інтернету, цікавиться політикою. І хоч поки що немає реального політичного суперництва, то все-таки люди думають про майбутнє. 70% білорусів виступає за докорінні зміни. Проте, вони не пов’язують цих прагнень з нашими демонстраціями, з вуличними походами. Реальність у нас така, що учасників цих демонстрацій в Білорусі переслідують, фотографують, документують їхню участь у таких акціях. Потім ці особи мають проблеми, їх залякують, погрожують їм – отже, в Білорусі наявна атмосфера страху, це правда.
У минулому влада не дозволяла опозиції проводити мітинги з нагоди Дня свободи. Як ви поясните актуальну ситуацію – що тепер помінялося, чи репресії зменшилися, чи в Білорусі запанувала більша свобода?
– В Білорусі реалізують надзвичайно простий і ефективний механізм впровадження атмосфери страху. Людей не закривають у психушках і не висилають в Сибір, бо у нас нема Сибіру, як у СРСР. Але Лукашенка придумав своє, негативне know how: якщо ти лояльний до влади, то маєш роботу, бізнес, який контролюють. Але якщо ти не проявляєш лояльності, то... втрачаєш роботу. І люди бояться. Наприклад, кандидат у президенти – офіційно зареєстрований, адже згідно з конституцією він зібрав 100 тисяч підписів. І потім, ті особи, які підписалися під його кандидатурою, мають багато проблем, їх звільняють з роботи і людина та її сім’я не має за що вижити. Тому ми розуміємо, чому люди не виходять на вулицю. А ті, які не цікавляться політичним життям, можуть навіть не розуміти, що в нас існує диктатура, що порушуються права людини. Розуміють це перш за все ті, хто займається політичною або громадською діяльністю.
Це дещо пояснює ситуацію, чому досі в Білорусі не проходить революція така, як на Майдані. А що в Білорусі говорять про події в Україні? Чи за ними стежать?
– Я б не очікував, що такий сценарій, який відбувся в одній пострадянській республіці, пройде також в іншій. Ми колись у Білорусі намагалися (і я брав у цьому участь) зробити кольорову революцію, як у Грузії, Сербії чи в Україні.
Треба зауважити, що ситуація в цих країнах – різна. Наприклад, в Україні немає такого страху. Там, під час Майдану, бізнесмени висилали на майдан своїх працівників, ректори – своїх студентів. У нас не можна собі цього уявити. В Україні є 5-ий канал, в якому подають об’ктивну інформацію, в якому немає цензури. У нас є лише один канал з Польщі – Бєлсат, – добре, що такий транслюється. У парламенті Білорусі немає жодного опозиційного депутата. Отже, ситуація в нас зовсім інша. Білоруси, які стежать за подіями на Майдані, принаймні частина опозиціонерів, напевно, мріє про такий майдан у нас. Вони виступають проти нинішньої влади, так, як і більшість суспільства. Проте, загалом, суспільство не готове на такі кроки. Білоруси кажуть – на Майдані загинуло понад 100 людей – це добре, що українці так уміють боротися, проте ми, однак, хотіли б, щоб ситуація вирішилася еволюційно... У Білорусі немає такої суспільної напруги, немає такої корупції, як в Україні (взагалі вона є, але не така як в Україні). Лукашенка скористався тими можливостями, які йому дала Росія, йдеться про субсидії до нафти і газу, і завдяки тому вдалося запевнити пересічним громадянам життя на якомусь рівні. Білоруси порівнюють свій рівень життя з прикордонними регіонами Росії та України і вони особливо не нарікають. А з Польщею та Литвою своє економічне становище порівнюють рідше, бо ці країни вони рідше відвідують. Сила Лукашенки полягає в тому, що він намагався вирішити соціальні проблеми мешканців. Тому люди сьогодні не мають стимулу, щоб виходити на вулиці і протестувати. Але я не виключаю, що таке може трапитися, якщо влада не започаткує діалог із суспільством, бо прірва між тими, що при владі і пересічними громадянами – дуже велика.
Це була розмова з представником білоруської опозиції Аляксандром Мілінкєвичем.
А на кінець я нагадаю, що одним з перших Героїв Майдану, які загинули за прагнення українців жити у вільній демократичній Україні був білорус – Міхаіл Жизневський.
Л.З.