Події в Україні радикалізуються: незважаючи на заклики опозиційних лідерів, частина учасників Євромайдану у неділю почала штурмувати кордони силовиків на підступах до урядового кварталу Києва. Президент Янукович погодився провести новий круглий стіл, однак не в тому форматі, який підтримують євромайданівці. Протестам досі бракує лідера.
«Незважаючи на те, як на недільні події відреагують Брюссель та Варшава, найважливішими є реакції в самій Україні. І, маю таке враження, силове протистояння це погана новина для українців», - коментує зіткнення на вулиці Грушевського громадський діяч, директор Фонду Стефана Баторія Алєксандер Смоляр:
- Це результат, між іншим, провокації з боку влади, драконівських, безправних змін законодавства. Можна було сподіватися, що під їхнім впливом мирний назагал Євромайдан почне радикалізуватися, принаймні на рівні деяких груп. Не сумніваюся, що цей випадок використає українська влада, яка буде наводити інформацію про події 19 січня як доказ радикалізму всього громадського руху на Майдані.
Алєксандер Смоляр вважає, що за силовий сценарій відповідальність несе лише влада, опозиція ж тут не відіграла жодної ролі:
- Опозиція весь час намагалася утримати протест у мирних рамках, і це гідне подиву. Не розумію, яким чином вона може бути відповідальною за сутички. Це не опозиція ініціювала ухвалення гротескних законів, які великою мірою імітують путінське законодавство та намагаються знищити підвалини демократичного устрою. На мою думку, українській опозиції можна закидати різні речі, але як раз у цьому випадку я не бачу її відповідальності.
Іншу думку висловила журналістка Польського телебачення та експерт до справ Східної Європи Марія Пшеломєц: «Мені важко виправдати кидання в міліцію коктейлями Молотова. З іншого боку, якби не бійка на вулицях Києва, Янукович би не погодився на переговори з опозицією, котра теж несе відповідальність за ці події»:
- Можна сказати, що до певного ступеня українська опозиція відповідає за такий варіант розвитку подій. Бо Яценюк, Кличко та Тягнибок не мають плану дій, якого вимагають демонстранти. Якийсь план з’явився під час віче: скликати народну раду, створити альтернативні органи влади, вимагати перевиборів парламенту. Але нагадаю – якби всі опозиційні депутати склали свої повноваження, президент просто мусив би ці вибори призначити, а так це зробив один Гриценко. Зараз Майдан, завдяки подіям на Грушевського, знову має аргументи у розмовах з владою. Чи ними скористається – не відомо. Наразі, здається, лідери опозиційних партій не можуть досягти згоди щодо плану дій.
Українці, зібрані на Євромайдані, намагаються створити організацію, котра б представляла їхні інтереси краще ніж парламентська опозиція. Це, зокрема, Громадське об’єднання Майдан. Подібні організаційні структури створювали поляки на початку 80-х років минулого століття під патронатом руху «Солідарність». Але чи в умовах політичної кризи це ефективний спосіб вести діалог з владою? Алєксандер Смоляр:
- Важко говорити про діалог, коли українська влада робить те, що робить. Так що питання, чи можливий діалог такої організації з владою, це, як на мене, зараз другорядний критерій. Важливо натомість, чи такі формації можуть запевнити самоорганізацію тій частині суспільства, котра протестувала проти закінчення розмов з Європою та корумпованій владі. Переговори з владою це зараз все ж привілей опозиції. Так само як опозиція у Польщі в часи військового стану, українська опозиція має декларувати готовність до перемовин з владою щомиті. Треба чекати, аж влада покаже свою готовність до продуктивних розмов, але поки що нічого на це не вказує.
Марія Пшеломєц виявилася ще більш скептичною в оцінці потенціалу громадських об’єднань в теперішніх українських реаліях:
- Боюся, що така організація, яка створюється «знизу», зараз не має шансів. Той факт, що протести від початку мали неполітичний характер, були організовані суспільством, а не якоюсь партією, звісно є великою цінністю для майбутнього. Інша справа, як це перетворити на швидкий успіх у політичній площині, а цього громадським активістам поки що досягнути не вдається.
У Польщі часто можна почути, що чи не головна вада українських протестів – відсутність єдиного лідера. Вчора про це на Майдані питали Арсенія Яценюка, але той уникнув прямої відповіді, назвавши лідером народ. Чи українським протестувальникам вдасться досягнути свого без висунення одного командира? Алєксандер Смоляр:
- Я не вважаю, що таки не вдасться. На чолі протестів опинився, безумовно, Віталій Кличко, хоча його авторитет досі більше базується на спортивних перемогах, ніж на успіхах у політиці. Напевно, на Майдані зараз немає такого лідера, яким для поляків у 80-х став Лєх Валенса. Мені здається, що ті лідери, які є, мають достатньо досвіду, а пошук нових це занадто радикальний розгляд справи.
На думку Марії Пшеломєц, слабке місце протестів на вулицях Києва це навіть не відсутність єдиного лідера, а брак єдиної програми перетворень та консенсусу щодо методів її реалізації:
- Дещо важко говорити про успіх протестів, коли немає конкретної програми та конкретного лідера. Але видно, що його пошуки тривають. Якщо вчора Автомайдан, запитуючи Яценюка про лідера не отримав конкретної відповіді, то сьогодні вже сам проголосив лідером Віталія Кличка.
Марія Пшеломєц вважає, що в Україні досі залишається шанс на мирне вирішення конфлікту, і сподівається, що над Дніпром не повториться «єгипетський сценарій». Хоча й додає, що пропозиція Януковича провести переговори, але самому на них не з’являтися істотно порушує засади чесної гри. Тим більше, що попередній грудневий круглий стіл не приніс українському суспільству ані результатів, ані зняття напруги.
Олена Бабакова