Пане Андрію, після масових опозиційних мітингів у Росії, доброго результату Алєксєя Навального на виборах мера Москви, хвилі інцидентів з мігрантами у західних медіа можна прочитати, що влада Путіна у країні слабка як ніколи. Що зростає вплив російського громадянського суспільства. Це реальна картина, чи радше бажання західних аналітиків бачити якісь зміни, котрих насправді немає?
- Бажання бачити певну картину безумовно має місце. Однак я б розпочав роздуми не з політики, а з економіки. Світова економіка досі знаходиться у фазі невизначеності, і важко спрогнозувати, що буде відбуватися з попитом на головні російські експортні товари – нафту та газ. Режим, який існує в Росії, створювався під дуже конкретну економічну кон’юнктуру. Отже, змінюються економічні реалії – відбувається корекція політичної системи. Ті зміни, які розпочалися після останніх виборів до Держдуми, у грудні 2011-го року, на мою думку триватимуть і далі.
Експерти серед таких змін називають можливість реєстрації опозиційних кандидатів на місцевих виборах, епізодичні дозволи на проведення мітингів. Але одночасно з цим відбувається наступ на західні громадські організації, які змушують набувати статус «іноземних агентів». Це не схоже на зміни у системі.
- Наскільки мені відомо, зараз ця хвиля вже дещо спала. Я можу помилятися, але мені здається, що кампанія пошуку «іноземних агентів» мала головну мішень – це асоціація «Голос», яка здійснювала моніторинг російських виборів. Інші організації та фонди – це так звані випадкові жертви. Останнім часом, я вважаю, у Кремлі дещо скоригували своє ставлення до виборів. Вирішили, що опозицію можна допускати до участі в них, щоб зробити вибори хоча б «напівпрозорими» - це собі дешевше. З іншого боку, захоплюватися поступами російської влади тут теж не варто. Певні закони ухвалені, їх поки ніхто не скасовував.
Політичну ситуацію, що склалася в Росії протягом останніх місяців, називають частковою лібералізацією. Це Путін адаптується до нових соціально-економічних реалій, чи просто в черговий раз грає з Заходом?
- Я б не став тут говорити про якусь хитру гру. Очевидно, що у Путіна закінчуються ті безмежні фінансові ресурси, які забезпечував «Ґазпром». Державі дуже скоро забракне грошей на термінові витрати. Якщо згадати, як щедро Кремль роздавав обіцянки під час останньої президентської кампанії, то ми побачимо, що дисбаланс між гаслами та їх виконанням поглиблюється. Це, у свою чергу, призведе до того, що Москва почне віддавати певні повноваження регіонам, змушуючи місцеву владу сплачувати за свої обіцянки. А це, у свою чергу, призведе до зміцнення регіональних груп еліти. Тому можу передбачити посилення тенденцій федералізму у Росії. Деяке напруження між регіонами та Москвою внесе додатковий елемент лібералізації та діалогу до російського політичного життя.
Якщо політологи говорять про тенденцію лібералізації, то соціологи – про те, що рейтинг Владіміра Путіна стрімко падає і є, мабуть, найнижчим від 2000 року. Чи розчарований електорат «Єдиної Росії» переходить до інших партій, зокрема опозиційних, чи просто самоусувається від будь-яких форм участі в політичному житті?
- Ні, тут немає жодного автоматизму. Противники Путіна - це необов’язково прихильники опозиції. Тому невипадково останнім часом, буквально декілька тижнів тому, влада виступила з ініціативою повернення графи «проти всіх» до виборчих бюлетенів. Адже знайдеться багато людей, хто замість голосування за радикальну антипутінську опозицію обере кандидата «проти всіх». Серед росіян є доволі багато питань та претензій до опозиції. Я б навіть сказав, не менше ніж до самої влади.
Якщо з останніх виборів мера Москви можна винести якийсь урок, істотний для російського внутрішньо-політичного життя, як би Ви його сформулювали?
- Цей урок полягає в тому, що доволі значний відсоток росіян, які вже живуть в епоху пост-модерну, не задоволені своїми взаємовідносинами із владою та не задоволені порядком справ у державі. Це незадоволення та бажання змін вони і проявили протягом виборчої кампанії у Москві.
Європейські, втім польські, аналітики підкреслюють, що влітку почалося чергове загострення у відносинах Росія – ЄС. Взяти хоча б резолюцію Європарламенту, в якій Кремль критикують за економічний тиск на Литву, Україну та інші країни Східного партнерства. В Росії це не сприймають, як початок нової «холодної війни»?
- Я, чесно кажучи, особливого загострення не бачу. На мій погляд, резолюція Європарламенту була доволі штатною та прогнозованою. Що я б порадив європейським політикам, то це не сильно сподіватися на Україну. Українська політика протягом кількох століть це «туляння» від однієї сторони до іншої. Я щось сумніваюся, що Київ зробить остаточний вибір перед самітом у Вільнюсі. Давайте дочекаємося української виборчої кампанії у 2015-му році і послухаємо, що українські політики будуть казати тоді. Давайте подивимося, що буде з українською економікою протягом найближчих місяців. Я не маю на увазі, що Україні місце тільки в рамках російських інтеграційних проектів. Зовсім ні. Однак європейцям не варто переоцінювати прозахідні декларації українських політичних еліт. Погоджуюся – деякі дії російської влади проти Києва виглядають принаймні дивно. Зараз для трикутника Росія – Україна – ЄС головне, аби не повторився сумний досвід «безгазових зим», про який, я думаю, нетепло згадують як у Києві, так і в Брюсселі.
Ваш погляд з Москви на відносини Брюсселя та Києва: Євросоюз підпише з Україною Угоду про асоціацію наприкінці листопада?
- Не можу сказати. Але на чому можу наголосити, так це на тому, що це вже не перша хвиля «українооптимізму» в Європі. Для того, аби згасли попередні хвилі, раніше вистачали місяці, а не роки. Подивимося, чи цього разу буде інакше.
Припустимо, буде як раніше – Угоду не підпишуть. Тоді яке майбутнє чекає російсько-українські відносини після всіх гострих реплік, якими сторони обмінялися останнім часом?
- У російській та українській політиці всі є раціональними людьми, і вибір союзників здійснюється не під впливом аргументів морально-духовного порядку, а внаслідок прагматичного розрахунку. Якщо Києву буде здаватися, що Європа пропонує йому більше бонусів, то Янукович буде орієнтуватися на ЄС. Якщо Росія запропонує щось більш суттєве – тоді буде курс на Москву. Але це така українська доля – увесь час обирати, з ким бути.
Олена Бабакова