Початково за крісло президента Вірменії планували позмагатися 15 кандидатів, але тільки 8 з них внесли задаток до Центральної виборчої комісії. Участь у перегонах візьмуть, між іншим, теперішній президент Серж Сарґсян, лідер партії Спадщина Раффі Ованнісян, колишній прем’єр Ґрант Баґратян, а також дослідник епічної поезії Вардан Седракян і директор радіостанції Андреас Ґукасян.
Попередні вибори президента, що проходили у 2008 році, закінчилися скандалом – їх результати не визнала жодна з опозиційних партій. Розповідає Артур Сакунц з Гельсінської громадянської асамблеї, яка займається моніторингом виборів у країні:
- Результати наших спостережень показують, що у Вірменії після 90-х років жодні вибори не були ані вільними, ані чесними. Це стосується і місцевих виборів, і парламентських, і президентських, особливо кампанії 2008 року. Тоді діючий президент Роберт Кочарян застосував збройні сили проти демонстрантів, які виступали проти фальсифікацій підрахунку голосів. 10 чоловік було вбито, 150 опинилися у в’язниці, розпочалися політичні переслідування.
З таким багажем країна підійшла до парламентських виборів на початку 2012-го року. Як говорить правозахисник, тоді нікого не вбили, однак виборчий процес теж не відповідав демократичним стандартам:
- Системно використовувався адміністративний ресурс, а люди, які це робили, почували себе безкарними. Ця кампанія довела – у країні відбулося зрощення правлячої партії та органів державної влади. Результати цих виборів від початку були передбачуваними, опозиція, з тими ресурсами які вона мала, не могла скласти адекватну конкуренцію. Зараз ситуація повторюється: існує монополія на владу, в економіці конкуренції немає, адже олігархи або зацікавлені у покровительстві зі сторони влади, або ж самі є частиною цієї влади. Рівень соціального забезпечення населення є настільки низьким, що люди можуть поліпшити свій добробут або завдяки корупційним механізмам, або завдяки співробітництву з владою. Це все, звісно, не створює передумови для демократичної президентської кампанії.
Артур Сакунц констатує: вибори у Вірменії перетворилися на «показуху» для Європи, насправді ж політичне життя у країні вже давно є безальтернативним.
«Було б великою несподіванкою, якщо б вибори виграв хтось інший, ніж президент Серж Сарґсян», – вважає Кшиштоф Нєчипор, редактор порталу Eastbook.eu:
- Я був би здивований, навіть якщо б відбувся другий тур. Ймовірно, Сарґсян набере понад 50% голосів вже у першому. Це пов’язане, в першу чергу, зі станом вірменської політичної сцени. Республіканська партія Сарґсяна здобула більшість на останніх виборах до парламенту і зараз домінує у політичному житті країни. Наприклад, Ґаґін Сарук’ян, лідер партії Квітуча Вірменія, відмовився від участі в перегонах, бо частина його співпрацівників відверто задекларувала підтримку для Сарґсяна. Подібна ситуація і з іншим лідером опозиції, головою Вірменського національного конгресу, Левоном Тер-Петросяном. Відмову кандидувати він пояснив похилим віком, однак це, на мою думку, слабке виправдання.
«Це перші вибори в історії незалежної Вірменії, які є настільки безальтернативними», – зазначає вірменська журналістка з Москви Марина Брутян:
- Кандидати, які у рейтингах йдуть за президентом Сарґсяном, нездатні набрати навіть 20% голосів, тому не говоримо навіть про можливість 2-го туру виборів. Вже у 1-му турі діючий президент може набрати 60%. Під час цієї кампанії немає навіть політичних дебатів у прямому ефірі. Під час брифінгів можна почути передвиборчі обіцянки, однак всі знають, що вони розходяться з реальністю.
Журналістка підкреслює, що вірменське суспільство зараз є дуже апатичним і не бажає долучатися до життя держави. Вона пояснює це слабкістю політичних програм опозиції та домінацією Республіканської партії, позиції якої здаються непохитними. Протестні настрої у країні є, але шансів на розвиток вони не мають:
- Надії на те, що будуть мітинги, акції протесту були зруйновані рішенням першого президента Вірменії Левона Тер-Петросяна не балотуватися. Вірменський національний конгрес не підготував йому гідної заміни, людям немає на кого взоруватися. Нещодавно посол Великобританії у Вірменії написала у своєму блозі, що не розуміє виправдань опозиційних партій, чому вони не беруть участі у виборах. Вона питає: а може, вони не настільки опозиційні, як нам би хотілося думати?
Вірменія традиційно вважається найбільш проросійською країною на Південному Кавказі. Хоча, як зазначає Марина Брутян, російські впливи на цю кампанію наразі непомітні:
- Як під час минулих виборів, так і під час цих, участі Росії у процесі я не бачу. Хтось говорить – на жаль, хтось – на щастя. Серж Сарґсян має дуже погані відносини з Владіміром Путіном. Не такі, як його попередник Роберт Кочарян. Так само я не бачу, аби був якийсь кандидат, на якого поставив Захід. Проте можна почути думку експертів, що цього разу Сполучені Штати підтримують діючого президента Вірменії.
На запитання, чим сьогоднішня Вірменія відрізняється від Білорусі, яку в Європі вважають прикладом авторитарної держави, Артур Сакунц відповідає коротко:
- Відрізняється тільки тим, що свого часу Вірменію прийняли до Ради Європи. Ми, представники громадянського суспільсва, вже вимагали санкцій відносно нашої влади, але наразі це прохання без відповіді. У Білорусі політичні переслідування відбуваються постійно, а у Вірменії – «лише» під час виборів! Тому якщо Захід і надалі не буде реагувати на ситуацію у нас, то «білорусизація» країни – це реальний сценарій.
«Європа однак не зовсім забула про Вірменію і не віддала її до сфери російських впливів», – вважає Кшиштоф Нєчипор:
- Цьому суперечить останній візит голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу до Єревана у грудні минулого року. Тоді активізувалися переговори про підписання Угоди про асоціацію з Вірменією. Проте, у порівнянні з парламентськими виборами в Україні, коли Європа проявляла велике зацікавлення кампанією і не скупилася на критику української влади, підкреслюючи, що від результатів виборів залежить європейське майбутнє Києва, у випадку виборів у Вірменії ми цього не бачимо. Брюссельські чиновники, на жаль, досі застосовують різні, я би навіть сказав – лицемірні, стандарти до країн Східного партнерства.
Марина Брутян зазначає, що численна вірменська діаспора, яка проживає у Сполучених Штатах та Євросоюзі, зацікавлення виборами не проявляє. «Представники Союзу вірмен Росії декларують підтримку діючому президентові, однак це не має особливого сенсу – після реформи конституції 2005-го року громадяни Вірменії, які проживають за кордоном, позбавлені права голосу. Ми не можемо взяти участь у цих президентських виборах».
Олена Бабакова