При нагоді виходу на кіноекрани фільму «Волинь» Войцєха Смажовського, в Польщі триває дискусія про те, як українцям і полякам розмовляти про волинський злочин, щоб не зашкодити нинішнім відносинам обох країн. При цій нагоді на декілька запитань Польського пресового агентства відповів професор Єльського університету, знавець історії Центральної і Східної Європи Тімоті Снайдер.
Тімоті Снайдер: Фільму я не бачив, не можу його коментувати. Можу лише спробувати відповісти на запитання, як поляки та українці можуть із собою розмовляти про волинський злочин, щоб принаймні краще себе взаємно розуміти. Я скажу універсальні речі. По-перше, слід пам’ятати, що при такого роду спорах ніхто ніколи не має абсолютної рації. Поляки чи українці, які вважають, що вони мають рацію у справі волинського злочину, і що не потребують слухати другої сторони, – помиляються. Найкаще, коли кожна зі сторін старається шукати аргументів, які можуть поставити під сумнів її власну позицію. По-друге, у взаєминах між двома народами ніколи не буває так, що їхня перспектива та історичний матеріал є всім, що можна досліджувати. Бо завжди існують інші фактори, інші точки зору на дану проблему. Може існувати діалог між двома народами, але немає двонародної історії. Бо існує ще зовнішній стосовно цих народів світ.
Кожен, хто каже, що вповні розуміє волинські етнічні чистки і при цьому посилається лише на польські та українські джерела, – або бреше, або він не надто розумний. Бо не може розуміти фону цих чисток, не знаючи про першу совєтську окупацію. Про пізнішу німецьку окупацію. І про другу, знову совєтську окупацію. Ми мусимо про це пам’ятати, щоб не потрапити в пастку діалогу, який самою своєю формою вводить лише двонаціональну перспективу. Адже не йдеться про те, щоб кожна зі сторін захищалася й говорила, що українці чи поляки нічого страшного собі взаємно не робили, тому що робили. Якщо хтось хоче добре розуміти, що там відбулося, треба брати до уваги всю війну, в тому числі окупаційні структури, а передусім секвенцію окупацій, тобто факт, що їх було три.
Проте, в польсько-українському конфлікті важко зважувати нюанси, особливо політикам, з однієї і другої сторони, які формулюють дуже прості й емоційні оцінки подій.
Тімоті Снайдер: Тому таким важливим є те, як розмовляти про минуле. Політика та історія функціонують за своїми власними правилами. Польські історики і політики 25 років тому запропонували українським колегам, у їхній державі, яка щойно формувалася, дуже добре вирішення. Воно звучало: залишімо історію історикам. Це було розумним і, можливо, сьогодні маємо подібну сиутацію, коли на сході України триває війна, коли на землі ваших сусідів є російське військо. Можливо, варто розділити ці дві дійсності: політичну та історичну.
На жаль, між польськими та українськими істориками також є різниці, зрештою, досить значущі. Оскільки в Польщі переважає погляд, що волинський злочин був геноцидом, остільки в Україні вважається, що це був вид симетричної польсько-української війни, в якій жертви були з обох боків. У Польщі важко зрозуміти, що в Україні можна прославляти ОУН–УПА, наприклад ставити пам’ятники Степанові Бандері.
Тімоті Снайдер: (...) Україна – це велика країна і в Дніпрі, Харкові чи навіть Києві люди, дійсно, знають, хто такий Бандера, але, немає сумніву, для них це не найважливіша постать в українській історії. І треба про це пам’ятати. Якщо хтось приїде до столиці України або подасться ще далі за річку Дніпро, не побачить проявів прославляння ОУН і УПА. Хоч, зрозуміло, ви маєте рацію, що українці ставлять пам’ятники Бандері чи іншим лідерам УПА на заході країни. Проте, я вважаю, вони насправді не усвідомлюють, що це може завдавати біль польській стороні.
Я думаю, це пов’язане з таким правилом, що пам’ятається останній етап даного конфлікту. Бо оскільки першим етапом діяльності ОУН і УПА були етнічні чистки проти польського цивільного населення, то останнім етапом була їхня довга і кривава боротьба проти совєтської влади. А оскільки вона була надзвичайно рішучою, українці запам’ятали передусім боротьбу ОУН і УПА із совєтами. (...) На мою думку, в цій справі потрібний час і трохи доброї волі обох сторін.
Українці часто думають, що злочин, скоєний проти польських жителів Волині, це якийсь совєтський міф. Справді, було так, що совєти намагалися будувати фальшиве переконання про одвічний польсько-український конфлікт і про те, що лише комуністична влада може вирішити цей конфлікт мирно. А оскільки сьогодні українці думають, що все, що говорили совєти, було брехнею, тому й не вірять у волинський злочин.
Багато осіб, які вже бачили «Волинь», вважає, що цей фільм може використати російська пропаганда, якій залежить на тому, щоб між поляками на українцями не було добрих взаємин. Йдеться про те, що ізоляція України на міжнародній арені – в інтересах Росії.
Тімоті Снайдер: Зрозуміло, що Росії залежить на тому, щоб були польсько-українські конфлікти. Це – відомо, тому тим більше справа волинського злочину повинна бути передусім предметом роботи істориків. У цій справі потрібна взаємна тактовність.
Це правда, що на Волині і в Галичині сталися страшні речі, ніхто цього не заперечує, а з часом кожен у Польщі та в Україні це підтвердить. Тут мусить задіяти час, бо сьогодні в цій справі не кожен українець зрозуміє поляка, так як не кожен поляк зрозуміє українця, наприклад, у справі операції «Вісла» (примусова депортація українського населення з південно-східної Польщі на захід і північ, здійснена 1947 року комуністичною владою).
Тому такими важливими є спокійні розмови і – як я згадував – взаємна тактовність. Бо з того, що щось було автентично страшним, а такими були етнічні чистки на Волині, не випливає факт, що слід про це нагадувати в кожній розмові.
PAP/Н.Б.