«Не можна примиритися з вбивцями», - вважає голова Товариства родин жертв, убитих українськими націоналістами. Щепан Сєкєрка каже, що родинам, близькі яких були убиті українськими націоналістами, нелегко говорити про примирення.
«Польсько-українське примирення в тіні волинського злочину – це вже не тільки справа жертв та винуватців» – вважає керівник польського Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський. Так керівник Інституту відповідає деяким представникам так званих кресових організацій, які відхиляють спільну декларацію церковних ієрархів у справі Волинської трагедії.
Лукаш Камінський наголошує на величезному значенні для Польщі і України справи вирішення трагічних сторінок історії.
– Серед нас все менше як родин жертв, так, мабуть, і самих винуватців. Але, ця справа вже обтяжує польсько-українські стосунки. Так що тепер це вже наша спільна справа, незалежно від того, чи у нашій родині був той, хто потерпів у часи волинських подій, чи ні – це спільний виклик, пошук шляхів до тривалого примирення, – наголосив Лукаш Камінський.
Керівник польського Інституту національної пам’яті вважає, що спільна декларація римо-католицького та греко-католицького ієрархів має незаперечне значення.
– Це добра основа для порозуміння, вона виходить з найглибшого джерела, з джерела віри і це може бути імпульсом до подальших, уже конкретних дій на користь примирення, спільного піклування про пам’ять жертв, їх гідне поховання, нагадування імен та назв. Так що спільна декларація відкриває перед нами великі можливості. Але що ми зробимо з цими можливостями – це вже питання не до ієрархів, а до всіх нас, – каже Лукаш Камінський.
Керівник польського Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський висловив також задоволення з приводу того, що у спільній заяві про примирення заохочується істориків разом працювати і досліджувати волинські злочини.
Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 20 червня 2013 року, польський Сенат вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду». - See more at: http://www.polradio.pl/5/38/Artykul/139755,%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B8%D0%B4%D0%B0-%D0%B7%D0%B0-%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B8-%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%97#sthash.cODWEDEo.dpuf
Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 20 червня 2013 року, польський Сенат вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду».
В.П./IAR