На цьому тижні Польське трансгуманістичне товариство організувало у Варшаві зустріч з відомим польським літературознавцем і поетом, професором Вроцлавського університету, присвячену фігурі Станіслава Лема, його творчому кредо та науковим амбіціям.
До Вашої уваги фрагменти цієї зустрічі.
Отже, Станіслав Лем - що це взагалі був за феномен? Що він значить сьогодні? – говорить професор Бересь:
- Коли вмирає авторитетний автор, якого у власній країні, а також за її межами, вважали за видатний розум, за творця із абсолютно нешаблонним талантом, дуже швидко починається рефлексія про те, з чим ми мали справу. Лем, як пам’ятаємо, помер 2006 року, і відтак процес відсіювання таких переконань розпочався. Так є в історії літератури: ми чудово знаємо, що письменники, котрі у різні епохи здавалися абсолютними зірками, є сьогодні забутими феноменами, про яких згадують, щонайбільше, на заняттях з полоністики. Колись Мариля Вольська здавалася беззаперечною зіркою і видатні письменники і літературознавці переконували, що це одкровення, а сьогодні майже ніхто її не читає. Отже, не може не виникнути питання про те, як, власне кажучи, це виглядає з Лемом.
Такого типу дуже рідкий феномен унікальним чином об’єднує, з одного боку, людей, спраглих цікавих, непересічних, новаторських сюжетів, а з іншого – людей зі схильністю до точних, а заразом і до гуманітарних наук, котрі в його творчості знаходять щось, що їх, безсумнівно, приваблює. Якісь два роки тому я вирішив (як для себе самого, так і, гадаю, для науки) перевірити, як це виглядає з Лемом. Чи щось актуального після нього лишилося, чи ні? Бо голоси, що це, можливо, не був настільки важливий автор, як нам колись здавалося, з’являються постійно. А ніж більше спливає часу, тим їх більше.
Зокрема, проф. Бересь навів слова відомого сучасного польського письменника Яцека Дукая, який, за словами літературознавця, є прихильником досить суворого погляду, що явище Лема належить до минулого, і, так само й як жанр, який він розвивав, тобто science-fiction, є феноменом, з яким ми вже назавжди розпрощалися:
- «Той тип мислення про світ і літературу, які репрезентував Лем, є чужим для сучасної фантастики. Особливо це стосується наймолодших авторів, яких читають і наслідують, які користуються успіхом на конвентах і вписуються в живі тренди масової культури. Вони бо цілковито вільні від якого б то не було Лемівського впливу. За взірець вони беруть те, що розуміється під фантастикою в глобальній культурі, тобто відповідно до американського, а точніше – голлівудського стандарту».
За словами Дукая, які наводить Бересь, серед поціновувачів фантастики лише 1-3% цікавиться science fiction. Отже Лем, як його називають у цьому середовищі, є «лемозавром», тобто реліктом минулого.
Коментуючи, натомість, слова Дукая про те, що Лема ніхто вже сьогодні не читає, Бересь підкреслює, що питання про те, чи когось читають, чи ні, є дуже важливим показником того, чи творчість цього письменника досі живе, асимілюється, чи навпаки вже нікого не хвилює:
- Оскільки це можна підрахувати, то скажу вам, що з року смерті Лема до 2016, тобто протягом десятиріччя, було продано понад один мільйон його книжок. Тобто протягом року продавалося по сто тисяч. Наклад такого рівня є успішним. По сто тисяч у Польщі продаються бестселери. Можна припустити, що, полемізуючи з цим, Дукай міг би сказати: так, але це, напевно, купували ті, хто виховався на цих книжках. Ні – ті, хто на них виховалися, вже мусили їх мати. Отже, ми, найвиразніше, маємо справу з черговим врожаєм у сприйнятті цього письменника. Адже книжки ці купують ті, хто їх раніше не мав. Тобто, безперечно, ми маємо справу із живим сприйняттям. Продаж підтверджує, що існування Лема не є жодною вигадкою, якщо йдеться про сприйняття його творчості.
З іншого боку, проф. Бересь наводить слова Мацєя Паровського, багаторічного редактора журналу «Nowa fantastyka» та письменника, який підкреслював цінність творчості Станіслава Лема як предтечі великих змін на ринку фантастики у Польщі, та на чиїх книжках, концепціях вчилися декілька поколінь письменників:
- «Сам факт, що ми могли черпати з його творчості, робив нас багатшими. Без нього польська фантастична література не була б такою самою, могла би піти іншим шляхом: може, в гіршу, глупішу, позбавлену амбіцій сторону. Без нього нас би не було. Лем сприймався як точка відліку як для авторів, видавців, так і читачів».
Станіслав Бересь розповідає про власний досвід спілкування зі Станіславом Лемом:
- Я мав щастя познайомитися з Лемом особисто, а більше того, провести з ним розмови, які вийшли трьома відмінними одне від одного виданнями. А, отже, «Розмови зі Станіславом Лемом» 1987 року. Німецька версія була дещо іншою: «Так мовив Лем», «Also sprach Lem» - вийшла 1986 року. І 2002 року – «Так мовив… Лем», «Tako rzecze… Lem» - версія, що відрізняється від попередньої, бо там є речі, котрі, як написали у Передмові до цього видання видавці, були заборонені цензурою. Сьогодні, я би сказав, що, попри те, що згодився на таке пояснення, це було не через цензуру, а через самого шефа видавництва, який тоді був одним з членів Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії.
Натомість, увійшли ті частини розмови, щодо яких вдалося досягти згоди у переговорах з письменником. А до цього додалися нові фрагменти, які ми записали за 20 років. За 20 років, оскільки протягом цього часу поміж Лемом і мною, про що дехто може знати, а я не мушу цього приховувати, тривала своєрідна війна. І що якийсь час я був змушений читати в пресі, що я ідіот або недорозвинута особа, через що мої батьки дуже переживали. Сьогодні я можу згадати це зі сміхом, а тоді було неприємно. Отже, лише за 20 років я отримав запрошення повернутися до наших розмов і створити їхню нову версію. Це пояснює, чому ці розмови мають дещо інший характер, іншу форму, а через ці 20 років ми також були дещо іншими, інакше відбувалася наша розмова. Я був сміливіший, знав, що немає чого боятися – щонайбільше знову на наступні 20 років він припинить зі мною спілкування.
Літературознавець наголошує, що за свого життя автор має дуже вагомий вплив на сприйняття власної творчості: бувають письменники з такою енергією і таким особистим шармом, завдяки чому їхні твори вже як легенда лишаються у пам’яті наступних поколінь.
- Приклади Ґомбровича або Віткаци – особливо Віткаци – можуть бути тут показовими. Лем, без сумніву, був не менш колоритною людиною з не меншим потенціалом. Однак, цей потенціал, як переконують ті, хто його знав, особливо не використовувався. Беззаперечно свій медіальний талант, спроможність до автореклами, якби він хотів, то міг би застосовувати.
Професор Бересь наголошує, що Лем неохоче опинявся у центрі суспільної уваги, давав інтерв’ю тощо:
- Він просто не любив, коли хтось забирає в нього час. Він вважав, що час настільки дорогий, що це те саме, як коли б хтось хотів забрати в нього дружину або сина, і цього не можна вибачити. Ви, напевно, чули про різноманітні дивні випадки. Оскільки це була людина із непересічним темпераментом, із нетиповою поведінкою, він міг зривати запис телевізійних передач. Я сам був свідком цього. (…) Це доказ, наскільки для нього не було важливим його суспільне сприйняття, його імідж у медіа, який для багатьох є всім. Для нього позиція була найважливішою, але не в цьому вимірі. Для Лема предметом амбіцій було те, що його твори, книжки, а, власне кажучи, представлені в них концепції, сприйматимуться як реальні проблеми для аналізу дослідниками, вченими з кількох або кільканадцяти дисциплін.
Професор Бересь підкреслює, що Лем мав величезний науковий потенціал. Його мрією, зрештою, було стати науковцем, і саме серед них він шукав для себе співрозмовників, прикладом чого може бути його дружба з Капицею та Корольовим. Натомість, цілковитим непорозумінням є те, що його називають фантастом, адже Лем сам себе таким не вважав.
Я особисто можу підтвердити, що настільки гострого розуму, що настільки швидко реагував на всі можливі виклики, а заразом поглинав настільки великі обсяги інформації, та спроможного реагувати на кожну несподіванку, я в своєму житті не бачив.
Антон Марчинський