Logo Polskiego Radia
Print

Вольтер і «Твори проти поляків»

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 22.09.2017 18:59
  • Voltaire UA.mp3
Вольтер був використаний Катериною ІІ, що, зрештою, він сам зрозумів, кажучи, що політики як грецькі боги, котрі нами грають
П'єр-Шарль Бакуа, Вольтер за столом/Вольтер при дворі прусського короляП'єр-Шарль Бакуа, Вольтер за столом/Вольтер при дворі прусського короляdomena publiczna

Нещодавно у Польщі було видано «Твори проти поляків» Вольтера, в котрих мислитель однозначно стає на бік цариці Катерини ІІ, названої ним, зрештою, «зіркою півночі», та виступає проти Барської конфедерації. Її представників Вольтер звинувачував у католицькому фундаменталізмі і нетолерантності. Натомість царицю вихваляв як освіченого правителя і захисницю прав релігійних меншин. Врешті-решт, схоже на те, що він дозволив російській володарці використати себе, коли вона, прикриваючись турботою про православних віруючих, намагалася підпорядкувати Польщу своїй владі.

Чим було спричинене таке осліплення Вольтера?

Про це ми й поговоримо з проф. Мар’яном Скшипеком – романістом, істориком філософії і релігії, автором вступу до «Творів проти поляків» Вольтера і перекладачем цієї збірки, а також із габілітованим доктором Яном Совою, соціологом і культурологом з Варшавського університету.

- На початок, мабуть, варто пояснити контекст, у якому з’явилися ці твори Вольтера?

Професор Мар’ян Скшипек:

- Це твори Вольтера безпосередньо пов’язані з тогочасною російською і прусською політикою щодо Польщі. Нам відомо, що вже з 1767 року Катерина ІІ і Фрідріх ІІ взялися за розпалювання релігійної війни у Польщі. Вони хотіли зорганізувати протестантську конфедерацію в Торуні і православну в Слуцьку. Оскільки ці конфедерації не знайшли багатьох ентузіастів, оскільки і протестанти, і православні не були такими однозначними прихильниками Пруссії або Росії, а чимало хто з них вважали себе за польських патріотів, ця ініціатива зазнала поразки. Тоді Катерина ІІ подумала про інше вирішення цієї справи, а саме зробила ставку на католиків, обіцяючи їм детронізацію Станіслава Авґуста. Звісно, вона не виконала цієї обіцянки і конфедерати відмовилися підписувати кінцевий акт, у котрому вони би зобов’язувалися підпорядкуватися російській і прусській політиці. І тоді Катерина ІІ організувала конфедеративний сейм, який вона з Радома перенесла до Варшави, і на ньому було прийнято акт, що цілковито підпорядковував Польщу Росії. Коли вже затверджувався кінцевий акт цього Сейму, Юзеф Вибіцький, відомий нам як автор слів гімну, вискочив на лаву і офіційно запротестував проти цього рішення. Після цього він хутчій втік з Варшави на південь – просто до Барської конфедерації, що почала організовуватися у лютому 1768 року. На чолі католицької церкви примасом Катерина ІІ і (посол Росії – ред.) Рєпнін поставили Ґабріеля Подольського, який не був перед цим єпископом і займав у церковній ієрархії нижчі сходинки. Початково Подольський просував доктрину підпорядкування католицької церкви державі, але державі російській. І тут конфедерати виступили проти цього і зібралися в Барі на кордоні з Туреччиною. Чому там? Бо вони розраховували на військову допомогу Туреччини.

- І в цьому контексті з’являються твори Вольтера. Це була дуже підступна ідея, аби прихильника релігійної толерантності втягнути в те, що могло б у результаті призвести до релігійної війни. Вольтер, нагадаймо, був зіркою тих часів. Чому саме на нього було зроблено ставку?

Доктор Ян Сова:

- Звісно, Вольтер був використаний Катериною ІІ. Зрештою, у певний момент він сам це зрозумів і представив таку фігуру, кажучи, що політики як грецькі боги, котрі нами грають. Щодо цього немає ані найменшого сумніву. Катерина ІІ справді дуже хитро використала певний дух часу, тобто прагнення толерантності, творення якихось принципів різнорідності і суспільної рівності, для того, аби вбити в Польщу клин і також самих поляків протиставити один одному. Це, зрештою, у XVIII сторіччі не був такий перший випадок. Власне кажучи, від початку XVIII сторіччя Річ Посполита не є суверенною державою, а входить до сфери впливу Росії. Отже, оте запрошення Вольтера було таким рухом, що більшою мірою був спрямований до міжнародної думки. Він полягав у пошуку такого авторитету, котрого тогочасні мислителі, але також політики вважали визначною фігурою. Зрештою, Вольтер був дуже яскравою особистістю, що функціонувала в дуже різних контекстах. І це він мав надати таке дискурсивне обґрунтування певних політичних рішень.

- Але тоді виникає питання, чи існували хоч якісь причини для того, аби звинувачувати – як це робив Вольтер – поляків у релігійному фанатизмі?

Професор Мар’ян Скшипек:

- Вольтер проповідував релігійну толерантність, але відносно індивідуумів. Натомість, він мав страх щодо всіляких колективних рухів, у тому числі й релігійних. Відомо, що у Франції ще за часів Вольтера тривала релігійна війна проти протестантів. Це було так зване Повстання камізарів, криваво придушене королівськими військами. І Вольтер ці дії королівських військ підтримав, називаючи камізарів фанатиками, черню, гнидами, застосовуючи щодо них найгірші епітети. Коли, отже, з’явилася Барська конфедерація, Вольтер мав подібну позицію, бо це не був винятковий випадок, а колективний рух.

- Але чи вони були фанатиками?

- Я маю низку аргументів, аби відкинути цей незаслужений епітет. Конфедератами була дрібна шляхта, яка зовсім необов’язково була католицькою. Хоча католицька ідеологія служила для них для досягнення певної мети, так само, як колись середньовічні рухи під релігійними знаменами боролися за світські справи. У Польщі такою проблемою була незалежність. Отже, під релігійною формою укривався позитивний зміст.

Говорить Ян Сова:

- Що насправді було тут проблемою. Думка Просвітництва розвивалася в контексті релігійних воєн, які йому передували. І згаданий щойно конфлікт у Франції мав тут суттєве значення. Проблема з релігією, що її мали просвітницькі мислителі, була такою, що вони вважали релігію за щось занадто сильне, занадто вкорінене, аби у публічному просторі, в тому, що ми сьогодні називаємо публічним дискурсом, підтримувати інакше, ніж через безпосередню фізичну конфронтацію, спрямовану на знищення супротивників. Ми сьогодні трохи плутаємо різні питання. Бо дискурс Вольтера був насамперед антиклерикальним, тобто він не був проти релігії як релігії. Зрештою, він пише: релігія – це питання відносин людини і Бога, і це не має жодного зв’язку з відносинами між громадянином і громадянином. Проблемою були клірики як суспільна група, котра намагалася правити в ім’я різних релігійних ідеалів, що призводило до безпосередньої фізичної конфронтації в суспільстві і релігійних воєн. Сьогодні ми би це назвали інакше, а саме, сказали би, що це проблема фундаменталізму як переконання, що встановлене право має слідувати за правом, яке походить з божого одкровення. З огляду на це різні фундаменталізми між собою схожі. Звісно, мусульмани хотітимуть тут ввести закон Шаріату, згідний з Кораном. Але ж і католицьких рухів не бракує, котрі навіть про себе самих кажуть, що вони хочуть аби законодавство, яке діє в державі, відповідало певним релігійним переконанням, котрі походять з одкровення. І з цієї перспективи справді існувала суттєва розбіжність не лише між Польщею і Францією, але й поміж Сходом і Заходом Європи. Тут, власне, йшлося про те, що має бути джерелом права, і що – основою, фундаментом (звідси й назва «фундаменталізм») суспільного ладу. На Заході щораз популярнішою ставала така доктрина, що достатньою підставою є воля більшості, тобто демократичні процедури. І тут справді ми бачимо різницю між польською культурою та різними культурами Заходу. Тут, однак, існувала прив’язаність до якогось іншого порядку – порядку метафізичного, абсолюту, одкровення тощо. Отже, з цієї точки зору Вольтер справді зауважив щось, що тоді було властивістю польської культури і в певних аспектах лишилося нею до сьогодні.

- Але чи в цій ситуації він не помилився, не зауважуючи контексту захисту незалежності Польщі? Адже саме це насамперед було метою Барської конфедерації?

- Барська конфедерація була рухом, що складався з багатьох елементів. Так, її гаслом було «Віра і свобода». І справді релігійна компонента була тут дуже потужною. Хоча я особисто вважаю, що професор Мар’ян Скшипек в своєму вступі надмірно експонує релігійну складову за рахунок інших. Прагнення зберегти певні особливості державного устрою було тут надзвичайно сильним. Це не було тільки і виключно питання релігії. Міхал Вєльгорський, що був посланцем конфедератів до Франції, переконав Ґабріеля де Маблі і Жана-Жака Руссо написати трактати, що їх можна протиставити Вольтерові. Це була інша думка французів щодо Польщі. З 1760-х років він послідовно захищав liberum veto, був переконаний в необхідності повернення колишніх державних принципів. Вольтер цілковито не мав рації, якщо йдеться про можливості збереження польської незалежності за підтримки цариці Катерини ІІ – це була повна дурниця. Натомість, мав рацію, зауваживши певну різницю тієї сарматської, а вже дедалі більше пост-сарматської суспільно-культурної формації. І на цьому рівні він справді був правий.

PR2/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти